Бурачок Степан Онисимович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бурачок.
Бурачок Степан Онисимович
ПсевдоПанюта, Софья[1]
Народився1800(1800)
Ніжинський повіт, Малоросійська губернія, Російська імперія
Помер26 грудня 1876 (7 січня 1877) (76 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія
ПохованняСмоленське православне кладовище
Країна Російська імперія
Діяльністьлітературний критик
Галузьсуднобудування[2], літературна діяльністьd[2], видавнича справа[2] і публіцистика[2]
Alma materВище воєнно-морське інженерне училище імені Ф. Е. Дзержинського
Знання мовросійська[2]
Військове званнягенерал-лейтенант і генерал[2]
ДітиБурачок Євген Степанович
Нагороди
орден Святого Станіслава I ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни III ступеня

Бурачок Степан (Стефан) Онисимович (нар. 1800(1800), с. Заньки, Ніжинського повіту, Чернігівщина — 7 січня 1877, Санкт-Петербург) — викладач, учений, письменник, видавець, генерал-лейтенант корпусу корабельних інженерів (1864), російський літературний критик українського походження. Народився в селі Заньки Ніжинського повіту Малоросійської губернії (нині село у Вертіївській сільській громаді Ніжинського району Чернігівської області). Син адмірала.

Протягом 1812-1817 років навчався в Петербурзькому училищі корабельної архітектури, а після закінчення викладав у цьому закладі. Від 1820 року – в Казанському та Астраханському адміралтействах, споруджував судна для Каспійської флотилії (частину з них – за власними проєктами). Від 1831 року – на Балтиці, викладав в офіцерських класах Морського корпусу (з 1862 року – Морська академія).

Автор низки винаходів. 1835 року видрукував "Историю морской архитектуры" та "Теорию крепости лесов и металлов с приложением к строительству корабля". За двотомник "Лекции алгебраического и трансцендентного анализа, читанные М.В.Остроградским в 1836 г." (СПб., 1837) удостоєний Демидовської премії Петербурзької АН з математики 1838 року (разом із співавтором С. Зельоним). Виступав у військовій пресі ("Морской сборник", "Кронштадтский вестник").

1840 року – один із засновників у Санкт-Петербурзі журналу "Маяк современного просвещения и образованности. Труды ученых и литераторов, русских и иностранных", а 1842 року став одноосібним редактором-видавцем часопису під зміненою назвою – "Маяк, журнал современного просвещения, искусства и образованности в духе русской народности". У журналі інколи друкувалися твори українських письменників (Григорій Квітка-Основ'яненко, Тарас Шевченко, Микола Костомаров, О. Афанасьєв-Чужбинський, О. Корсун) та рецензії на них.

Захопившись фармацевтикою, опублікував полемічну книгу "Человеческий организм, да и вся природа есть гомеопатическая лаборатория жизненных производств" (СПб., 1869). Кавалер орденів св. Станіслава 1-го ст., св. Володимира 4-го ст. та св. Анни 3-го ст.

Відомий різкою критикою О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Гоголя. Бурачок негативно відгукнувся про вміщені в «Молодику» (за 1843 рік) поезії Шевченка («Маяк», 1844, № 1). Шевченко був знайомий з Бурачком: збереглося два листи до нього (березень 1844), у яких поет звертався з проханням дати йому прочитати «Історію Малоросії» М. Маркевича й нові номери журналу «Маяк», сповіщав, що одержав надісланий ним альманах «Молодик».

Помер у м. Санкт-Петербург.

Література

  • Шевченківський словник : у 2 т. / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978.

Посилання

  1. ↑ Масанов И. Ф. Словарь псевдонимов русских писателей, учёных и общественных деятелей / под ред. Б. П. Козьмин — Москва: Российская книжная палата, 1956.
  2. ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних