PROFILPELAJAR.COM

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Антігона (значення).

Антіго́на або Антиго́на (грец. Αντιγόνη) — персонаж давньогрецької міфології, дочка Едіпа та Іокасти, сестра Полініка. Назва відомої трагедії Софокла.

Короткий опис

Головними дійовими особами твору є доньки Едіпа Антігона та Есмена, правитель Фів Креонт, його дружина Евридіка, син Креонта та Евридіки Гемон (наречений Антігони). Щойно з-під міського муру відступили війська чужинців, як володар Фів Креонт наказав поховати Етеокла з почестями: «Я Етеокла, що в бою за місто впав,/ Міць вражу списом подолавши доблесно, / З обрядом урочистим поховати звелів, /Як личить то героєві славетному…» А ось щодо тіла загиблого Полініка, котрий привів під Фівичужинські війська, наказ Креонта був діаметрально протилежним " «А Полініка, його брата рідного,/Що хтів свою вітчизну і богів її/ Умкнувши із вигнання всю до тла спалить/І кров'ю прагнув братньою упитися, /А хто лишивсь-у рабство повигонити-/ Звелів оголосити всьому місту я — / Не вільно ні ховати, ні оплакувать,/ Лише без похорону, на поживу псам. Так ухвалив я..» Антігона запропонувала Ісмені, попри Креонтів наказ, таки поховати тіло Полініка, але та не наважилась. Утім, це не зупиняє Антігону, у дилемі «бути чи не бути» вона обирає шлях вірної загибелі, проте не скоряється нелюдському наказу деспота. Коли Креонт дізнався, що його наказ хтось порушив і тіло Полініка таки поховане, він поставив вимогу: або вартові знайдуть винуватця, або будуть страчені самі. Проте, поховавши брата, Антігона навіть не думала ховатися від покарання. Її приводять до тирана Фів, і той допитує її особисто . Саме в цьому діалозі добре виявляється майстерність драматурга(бездоганна логіка аргументації, блиск полемічних прийомів), так і суть концепції твору:

Креонт: Ти знала, що робить це заборонено?

Антігона: Звичайно.. Як не знати? Скрізь це оголошено.

Креонт: І все ж наказ переступить посміла ти?

Антігона: Його ж не Зевс з Олімпу сповістив мені

І не богів підземних правда вічная,

Що всі закони людям установлює.

Не знала я, що смертних розпорядження

Такі могутні, щоб переступать могли

Богів закон одвічний, хоч неписаний…

У словах Антігони чітко позначена антитеза: з одного боку, свавільне розпорядження Креонта, з другого боку — «богів підземних правда вічная»

З точки зору еллінів, жорстоке розпорядження Креонта не мало сили закону, а було примхою свавільника і деспота, котрий упивався своїм єдиновладдям, ігноруючи думку підданців. Антігона докоряє Креонтові за небажання враховувати думки підданців і прагнення говорити і робити лише те, чого бажає і що вважає правильним особисто він. А ця риса притаманна не демократичним Афінам, і не еллінським полісам взагалі, а необмеженій монархії, східній деспотії.

Тож, якщо Антігона, всмоктавши дух вільної Еллади, репрезентує парадигму європейських цінностей, то її земляк Креонт нагадує деспотів східного, азійського штибу, які мають ніким і нічим не обмежену одноосібну владу. Отже «Антігона» — це ще й гімн перевазі законності над свавіллям, народовладдя над тиранією, європейського вольнолюбства над східним раболіпством.

Образ в новому та новітньому мистецтві

1580: Антігона, або Співчуття, драма Робера Гарньє
1638: трагедія Жана Ротру
1664: Фіваїда, трагедія Расіна
1756: опера Глюка за лібрето Метастазіо
1772: опера Томмазо Траетти
1774: опера Йозефа Мислівечека
1783: трагедія Альфьєрі
1922: драма Кокто (опера Онеггера на її основі — 1927)
1944: драма Жана Ануя
1948: опера Карла Орфа (за Софоклом в перекладі Гельдерліна)
1948: Антігона-модель, п'єса Брехта
1950: Антігона Велес, драма Леопольдо Маречаля (опера на її основі — 1991)
1960-1961: драма словенського письменника Домініка Смолі
1968: Пристрасті по Антигоні Перес, драма пуерториканського письменника Луїса Рафаеля Санчеса
1973: Острів, драма Атол Фугарда (ПАР)
1992: Антігона в Нью-Йорку, п'єса Януша Гловацького
1995-1996: опера Мікіса Теодоракіса
1997: роман французького письменника Анрі Бошо (паралельно до нього був написаний автобіографічний Щоденник Антігони, 1999)
2004: Похорон у Фівах, драма Шеймаса Гіні (опера Домініка Лежандра за лібрето Гіні та Дерека Волкотта — 2008)
2008: ораторіальні опера Сергія Слонімського

Див. також

Антігона — дочка Еврітіона, онука мірмідонського володаря Актора, дружина Пелея; повісилася, коли її ввели в оману, сказавши, ніби Пелей одружився з іншою.
Антігона — дочка Лаомедонта, сестра Пріама. Насмілилась рівнятися вродою до Гери, за що богиня перетворила її волосся на вужів. Згодом боги обернули Антігону на лелеку.
129 Антігона

Література

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Антігона

Ковбасенко Ю. І. Антична література: Навчальний посібник для студентів. 3-ге видання, розширене та доповнене. — К.: Київський ун-тет імені Бориса Грінченка, 2014. — С. 133—141.
Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.