Антропологія

Антрополо́гія (грец. ανθρωπος — людина, λογος — наука) — біологічна наука, що вивчає тілесну природу людини, її походження і подальший розвиток, близько стоїть до суспільних наук, також наука про походження й еволюцію людини, утворення людських рас і про нормальні варіації фізичної будови людини. У західній науковій традиції антропологія — це сукупність наук, пов’язаних із людиною та її діяльністю: біологічна антропологія (власне антропологія), соціальна антропологія (етнографія) тощо^[1]. Як самостійна наука сформувалася в середині XIX століття.

Антропологічні дані мають перевагу перед іншими етногенетичними джерелами — археологічними, етнографічними, лінгвістичними, оскільки мова та культура можуть поширюватися шляхом запозичення у той час як антропологічні ознаки відіграють роль своєрідних «біологічних міток». Ці маркери зберігають свою інформацію, включно віддалені історичні епохи, через консервативність спадкових рис людства^[2].

Антропологічні риси зберігаються більш надійно аніж ознаки культури. Навіть у випадку декількох поколінь метисації можливо виявляти вихідні антропологічні типи, тоді як культура, мова, традиційне господарство, релігія та мистецтво можуть зникнути або кардинально змінюватися протягом життя навіть лише одного покоління.^[3]

Генеза

Назва антропології з'явилася ще в Давній Греції, але в сучасному розумінні антропологія як наука сформувалась у XIX столітті. Тоді ж до антропології часто відносили психологію, етнографію і археологію. В США й Великій Британії до антропології і тепер відносять етнографію.

Напрямки і розділи

Напрямки антропології

Більшість університетів на Заході розділяють антропологію на чотири основних напрямки:

Біологічна або фізична антропологія — займається розумінням людського тіла, користуючись теоріями еволюції, адаптації, популяційної генетики.
Соціальна або соціокультурна антропологія — вивчення культурної організації окремих етносів та суспільств (їх звичаїв, мови, економічного та політичного ладу, родинних звичаїв, стосунків, розподілу праці, релігії, міфології та ін.). Сучасні принципи соціальної антропології закладені Францом Боасом та Броніславом Маліновським на межі 19-го та 20-го століть, і полягають в культурному релятивізмі, міжкультурних порівняннях і наголосі на довгостроковому вивченні суспільства шляхом якомога повної інтеграції в нього.
Лінгвістична або мовна антропологія — вивчення соціальної комунікації у різних суспільствах шляхом вивчення історії та зміни мов, а також взаємозв'язку мови та культури. Наскільки варіації мови вказують на місце людини в суспільстві? Як мова визначає та віддзеркалює наш світогляд та ментальність?
Археологія — висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яної, мідної (бронзової) та залізної доби і почасти пізніших часів.

Розділи антропології

Основні розділи антропології: морфологія людини, вчення про антропогенез, расознавство. З середини 20 століття посилено розвивається комплекс дисциплін, об'єднаних спільною назвою біологія людини (вивчення фізіологічних, біохімічних і генетичних факторів, що впливають на варіації будови і розвитку людського організму).

Напрями в самій антропології ще далеко не усталені. Здебільшого розрізняють:

Практично в антропології можна розрізняти два основні напрями:

1) соматичну антропологію;
2) палеоантропологію.

Соматична антропологія досліджує в першу чергу тіло живих людей, застосовуючи для цього спеціальні антропометричні інструменти і прилади (див. Антропометрія). Описовий метод соматичної антропології полягає у ваговій характеристиці тіла та його частин окремо (голови, носа, очей, губ, грудей), волосяного покриву, кольору шкіри, у визначенні зросту і таке інше. Методами анатомії досліджуються особливості будови внутрішніх органів, методами ембріології — утробний розвиток людини, серологічними методами — склад крові. Соматична антропологія має значення в питаннях визначення реальних показників і співвідношень зросту різних груп населення (для взуттєвої, пошивної та ін. промисловості). Розділ соматичної антропології — криміналістична антропологія — використовує спеціальні методи, зокрема дактилоскопію, для точного встановлення особи та ін.

Палеоантропологія досліджує викопних людей і є основою для розв'язання багатьох питань антропогенезу. Крім краніометрії та остеометрії, палеоантропологія певною мірою використовує методи палеонтології, геології і археології.

Антропологія в Україні

Серед українських антропологів, що працювали в дожовтневий період, найзмістовнішими були дослідження Хведора Вовка (1847–1918). З радянських антропологів українського походження значні дослідження провели В. Д. Дяченко, А. 3. Носов (Носів) і Л. П. Ніколаєв. В УРСР впродовж 1928—1930 рр. виходив щорічник Кабінету антропології АН УРСР «Антропологія».

Див. також

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Антропологія

Примітки

↑ О. С. Петриківська. КУЛЬТУРНА АНТРОПОЛОГІЯ. Навчально-методичний посібник (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 листопада 2023. Процитовано 1 листопада 2023.
↑ Сегеда С. Антропологічний склад українського народу: етногенетичний аспект Видавництво ім. Олени Теліги 2001 256 ст. (3 ст.) ISBN 966-7601-34-Х
↑ Алексеева Т. И. (ред.), Богатенков Д. В., Дробышевский С. В. Антропология: Учебно-методический комплекс Антропология: Учебно-методический комплекс — 2004 (152 с.)

Література

С. П. Сегеда. Антропологія [Архівовано 16 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
Сегеда Сергій. Антропологія // Спеціальні історичні дисципліни. Довідник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Редкол.: В. А. Смолій (гол. ред.); І. Н. Войцехівська (кер. авт. кол.), В. В. Томазов, М. Ф. Дмитрієнко та ін. – К.: Либідь, 2008. – C. 13–21. – 520 с. ISBN 978-966-06-0538-1.
Дяченко В. Д. Антропологія // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Сегеда С. П. Антропологія: Навчальний посібник. — К.: Либідь, 2001. — 336 с.
Антропологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М. Ф. Юрій. — К.: Дакор, 2008. — 421 с.
Поправко О. В. Антропологія: навчальний посібник [Архівовано 24 січня 2020 у Wayback Machine.]. — Мелітополь: Вид-во МДПУ ім. Богдана Хмельницького, 2016. — 285 с.
Антропологія. Річник Кабінету ім. Ф. К. Вовка, випуски 1-4. — К., 1928—30.
Підоплічко І. Г. Походження людини в світлі науки. — К., 1958.
Махній М. М. Незвичайна антропологія: Науково-популярний курс. [Архівовано 20 червня 2015 у Wayback Machine.] — Чернігів: Вид-во Чернігівського національного педагогічного університету, 2011.
Соціально-історична антропологія : навч. посіб. / О. В. Борисова ; Луган. нац. пед. ун-т ім. Тараса Шевченка. — Луганськ : Альма-матер, 2007. — 326 с. : табл. ; 20 см. —Бібліогр.: с. 320—325. — 1 000 пр. — ISBN 978-966-617-176-7
(рос.) Бунак В. В., Нестурх М. Ф., Рогинский Я. Я. Антропология. — М., 1941.
(рос.) Культурная антропология: Учебное пособие / Под ред. Ю. Н. Емельянова, Н. Г. Скворцова. — СПб., 1996.
(рос.) Леви-Стросс К. Структурная антропология. — М., 1983.
(рос.) Рогинский Я. Я., Левин М. Г. Основы антропологий. — М., 1955.
(рос.) Хрисанфонова Е. Н., Перевозчиков И. В. Антропология. — М., 1991.