PROFILPELAJAR.COM

Шміґельський Андрій
Шміґельський Андрій
Народився	1866; с. Залужжя (нині Збаразького району)
Помер	кінець грудня 1919 / 1920 ; м. Проскурів (нині Хмельницький)
Поховання	Хмельницький
Громадянство	Австро-Угорщина → ЗУНР
Національність	українець
Діяльність	селянин, громадсько-політичний, кооперативний діяч
Знання мов	українська і польська
Посада	посол до Галицького сейму[d]
Партія	УСДП
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шмигельський.

Андрі́й Шміґе́льський (А́ндрух Шмиге́льський; 1866, с. Залужжя, нині Тернопільського району Тернопільської області — наприкінці грудня 1919 / 1920, м. Проскурів, нині Хмельницький) — український селянин, громадсько-політичний, кооперативний діяч у Галичині.

Біографія

Народився 1866 року в с. Залужжя^[1] Збаразького повіту (Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Тернопільського району Тернопільської області, Україна).

Був селянином. Спершу належав до Русько-української радикальної партії. 1899 року став співзасновником і провідним діячем Української соціал-демократичної партії (УСДП). 1902 року став одним з організаторів селянських страйків у Збаразькому повіті.

Співробітник (журналіст, друкувався^[2]) журналу «Народ» (соціалістичне видання у Львові 1890—1894 рр.^[3]), пізніше «Землі й Волі» та інших соціал-демократичних газет.^[1]

Іван Франко, після свого приїзду до Тернополя 24 травня 1896 року перебуваючи на Збаражчині, зупинявся в помешканні Шміґельського. 16 травня 1898 року пан Андрій разом з Павлом Думкою та іншими товаришами зустрічав Івна Франка та Леся Мартовича, які прибули до Тернополя.^[4]

У 1907^[1] (1908^[5])—1913 роках рр. — посол до Галицького сейму (обраний у вересні 1907 року як кандидат від УСДП; став першим (єдиним за всю історію Галицького Сейму, обраний на додаткових виборах після смерті Дмитра Остапчука^[2]) соціал-демократом у Сеймі).

1918—1919 рр. — делегат Української Національної Ради ЗУНР від повіту Збараж^[6] (член Президії (управи), заступник голови — Евгена Петрушевича)^[7]. У складі делегації Української Національної Ради 22 січня 1919 року брав участь в урочистому проголошенні Акта Злуки УНР і ЗУНР у Києві та в роботі Трудового конгресу України.

Разом з багатьма іншими галицькими діячами переїхав за Збруч до Кам'янця на Поділлі в червні–липні 1919 року. 23 вересня 1919 року писав своєму товаришеві Остапчуку, зокрема, що «…тутки страшна дороговизна… вижити приходить ся дуже круто. Мешканє треба платити по 13 карбованців денно — а щоб прогодувати себе, то дуже ощадно буде коштувати денно 60–70 карбов. Про одежу і обув — страшно подумати. Аби на зиму зодягнутися і взутися треба зо 20 тисяч карбов. виложити. За зимові квартири з опалом вже тепер співають по 2/3 тисячі карбованців місячно».^[8]

Воював у складі Збаразького куреня 17-ї бригади УГА.^[2]

Помер від тифу наприкінці грудня 1919 року (за іншими даними, 1920 року^[1]) в м. Проскурові^[9] (нині Хмельницький), де й похований на одному з цвинтарів^[10].