PROFILPELAJAR.COM

	Андрій Олександрович
	Андрій Олександрович
	Князь Городецький
	Князь Городецький
1264 — 1304
	Князь Костромський
	Князь Костромський
1276 — 1293
Попередник:	Дмитро Олександрович
Наступник:	Іван Дмитрович
1296 — 1304
Попередник:	Іван Дмитрович
	Великий князь Володимирський
	Великий князь Володимирський
1281 — 1283
Попередник:	Дмитро Олександрович
Наступник:	Дмитро Олександрович
1294 — 1304
Попередник:	Дмитро Олександрович
Наступник:	Михайло Ярославич
	Князь Новгородський
	Князь Новгородський
1281 — 1285
Попередник:	Дмитро Олександрович
Наступник:	Дмитро Олександрович
1292 — 1304
Попередник:	Дмитро Олександрович
Наступник:	Михайло Ярославович
Народження:	1255
Смерть:	27 липня 1304
Країна:	Велике князівство Володимирське
Рід:	Рюриковичі
Батько:	Олександр Невський
Мати:	Олександра Брячиславівна Полоцька
Шлюб:	Василиса Ростовськаd
Діти:	Борис, Михайло, Юрій
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей з іменем Андрій Олександрович.

Андрій Олександрович, Андрій Городецький (бл. 1255 — 27 липня 1304) — князь Костромський (1276-1293, 1296—1304), Великий князь Владимирський (1281—1283, 1294—1304), князь Новгородський (1281—1285, 1292—1304), князь Городецький (1264—1304).

З роду Рюриковичів, третій син Олександра Невського. За заповітом батька отримав у спадок виділене зі складу Суздальського Городецьке князівство, яке залишалося в його володінні до самої смерті.

За висловом історика Н. Карамзіна, «Ніхто з князів Мономахова роду не зробив більше зла Вітчизні, ніж сей недостойний син Невського».

Біографія

Див. також: Міжусобна війна в Північно-Східній Русі (1281 — 1293) та Дюденева рать

У 1281, скориставшись чварами між старшим братом Дмитром Олександровичем та новгородцями, Андрій вирішив виступити проти брата. Він поспішив в Орду і за багаті дари отримав у хана Менгу-Тимура ярлик на велике князювання та татарське військо^[1]. Але князь Дмитро Переяславський не захотів поступатися владою, здійснив поїздку в табір Ногая та приніс йому клятву вірності. Ногай, протидіючи Великому хану, підтвердив повноваження Дмитра і дав йому в підкріплення сильний загін.

У 1281 князь Андрій з татарськими загонами хана Менгу-Тимура скоїв набіги на землі Мурома, Володимира, Юр'єва, Суздаля, Переяславля, Ростова та Твері, проте, не зумівши здолати Дмитра Переяславського, на запрошення новгородців відправився княжити в Новгород^[1].^[2]

Після 1283 відбулося примирення Андрія з братом Дмитром, якому він поступився великим князюванням, після чого вони разом ходили на Новгород, примусивши його підкоритися Володимирському князю (1284). Але в 1285 Андрій знову пішов на Русь з татарським військом. Дмитро вивів полки назустріч, «побіг царевич в Орду», а багато бояр Андрія потрапило в полон.

У 1293 новий золотоординський хан Токта знову направив війська на чолі зі своїм братом Туданом («Дюденем») проти Дмитра. Володимир та Москва були розграбовані, а селища навколо них розорені (окремий загін на чолі з Тохта-Тимуром («Тахтаміром») розграбував тверські землі, що належали союзнику Дмитра — Михайлу Ярославичу. Андрій утвердився на велике князювання, Дмитро втік у Псков, але незабаром повернувся до Твері, де помер в 1294.

У 1301 Андрій командував з'єднаною дружиною з новгородців та карелів на чолі з валитом в поході на Неву, внаслідок якого в гирлі Неви була взята та зрита шведська кам'яно-дерев'яна фортеця Ландскрона з 8 вежами, побудована шведами за рік до того за сприяння італійських фортифікаторів. У цьому ж році брав участь у Дмитрівському з'їзді руських князів.

Похований у Городці.

Родина

Князь одружився у 1294 на Василісі — дочці ростовського князя Дмитра Борисовича.

Сини:

Борис († 25 лютого 1303) — князь костромський^[3].
Михайло^[4]^[5]
Юрій^[6]

Всі сини померли ще за життя Андрія Олександровича.

Примітки

↑ ^а ^б Все монархи мира. Россия. 600 кратких жизнеописаний. Константин Рыжов. М., 1999 р.
↑ Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. — М.-Л.: «Издательство Академии Наук СССР», 1950. — 659 с. //«Ізборник». Історія України IX—XVIII. Архів оригіналу за 4 серпня 2009. Процитовано 21 квітня 2014.
↑ Экземплярский А. В. Великие и удельные князья Северной Руси в татарский период. СПб., 1889, т.1, с.53, примеч.138, с.58; СПб., 1891, т.2, с.268.
↑ ПСРЛ. СПб., 1851, т.5, с.204; Пг., 1915, т.4, ч.1, вып.1, с.253.
↑ Соловьев С. М. История России с древнейших времен. М., 1960, кн.2, т.3/4, с.225-226.
↑ АНДРІЙ III ОЛЕКСАНДРОВИЧ. Архів оригіналу за 7 жовтня 2013. Процитовано 21 квітня 2014.