Алексій I

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Алексій.
Алексій I
13-й Патріарх Московський і всієї Русі
4 лютого 1945 — 17 квітня 1970
Церква: РПЦ
Попередник: Сергій
Наступник: Пимен
Митрополит Ленінградський та Новгородський
5 жовтня 1933 — 4 лютого 1945
Попередник: Серафим (Чичаґов)
Наступник: Григорій (Чуков)
 
Альма-матер: Юридичний факультет Московського державного університетуd
Науковий ступінь: кандидат богослов'я
Діяльність: священник, богослов, чернець
Ім'я при народженні: Сергій Володимирович Симонський
Народження: 27 жовтня (8 листопада) 1877
Москва, Російська імперія
Смерть: 17 квітня 1970(1970-04-17)[1][2] (92 роки)
Передєлкіно, Ленінський район, Московська область, РРФСР, СРСР
Похований: Троїце-Сергієва Лавра
Династія: Симанські
Батько: Симанський Володимир Андрійович
Мати: Пороховщикова Ольга Олександрівна
Священство: 21 грудня 1903 (3 січня 1904)
Чернецтво: 9 (22) лютого 1902
Єп. хіротонія: 28 квітня (11 травня) 1913

Нагороди:

орден Трудового Червоного Прапора орден Святого Володимира III ступеня медаль «За оборону Ленінграда» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда» орден Зірки Румунії Орден Георга I
орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого I ступеня (РПЦ)
Order of the Holy Trinity орден Національного визволення Велика стрічка Національного ордена Кедра Order of Umayyad Order of the Yugoslav Flag

CMNS: Алексій I у Вікісховищі

Патріарх Алексій I (в миру Сергій Володимирович Симанський; 27 жовтня (9 листопада) 1877(18771109), Москва — 17 квітня 1970) — православний єпископ РПЦ у РРФСР. 13-й Патріарх Московський. Російський дворянин.

Життєпис

1899[3] закінчив юридичний факультет Московського університету.

1900 вступив до Московської духовної академії, яку закінчив у 1904.

1902 прийняв чернецтво з ім'ям Алексій. Після закінчення академії в сані архімандрита був ректором Тульської, а згодом Новгородської семінарій.

1913 висвячений у сан єпископа Тихвинського.

1921 переведено до Петрограда з титулом вікарного єпископа Ямбурзького.

Був однодумцем і послідовником Патріарха Тихона.

1932 зведено у сан митрополита.

1933—1945 — митрополит Ленінградський і Новгородський. Під час Другої світової війни залишався весь час у Ленінграді, де йому дали дозвіл здійснювати богослужіння.

Після смерті Патріарха Сергія у травні 1944 Алексій став намісником патріаршого престолу. На Помісному Соборі російської православної церкви (1945) обраний патріархом.

Ще до свого обрання (2 лютого) на патріарший престол писав голові відділу у справах РПЦ Карпову про своє обрання: «…Ви присутні на Літургії 4-го числа і після літургії і короткого молебня, коли я вийду в мантії, перший мене удостоєте вітання, якщо це вирішено буде Вами. Далі берете участь в парадному обіді о 6 годині в той же день». Карпов привітав Патріарха після молебню в Єлоховському соборі, порушивши, інструкції, дані йому з цього приводу МГБ.[4].

Патріарх Алексій (Симанський) зліва, митрополит Миколай (Ярушевич) праворуч

Церковна політика

Період патріаршества Алексія I характеризується, з одного боку, подальшим обмеженням релігійних прав та свобод вірян комуністичним режимом, а з другого — прагненням зміцнити позиції церкви у тоталітарному суспільстві. Алексій I провадив боротьбу з церковними розколами (зокрема, обновленством) та іншими церковними негараздами, налагоджував стосунки з православними російськими приходами за кордоном, дбав про їхнє організаційне оформлення, єдність з РПЦ.

РПЦ за Алексія I в 1961 комуністи дали дозвіл вступити у Всесвітню раду церков, сподіваючись використати цю організацію для своїх агентурних мет. Алексій I був членом Радянського комітету захисту миру.

1970 уряд СРСР розпорядився надати автокефалію Американській православній церкві та автономію — Японській православній церкві.

Партіарх Алексій I та Україна

Навесні 1946 Алексій I прикрив своїм ім'ям одну з найганебніших подій в історії російського православ'я: Українська греко-католицька церква була заборонена на території СРСР згідно з рішенням уряду, а її майно передано в «тимчасове користування» РПЦ (вся нерухомість націоналізована). Усі заходи «по відриву парафій греко-католицької (уніатської) церкви в СРСР від Ватикану і подальшого приєднання їх до Російської православної церкви» розроблені в Раді у справах РПЦ в березні 1945 і схвалені особисто Сталіним[5]. 23 серпня 1946 р. голова Президії Верховної Ради СРСР Микола Шверник вручив Алексію I Орден Трудового Червоного Прапора.

Також за патріаршества Алексія I на Львівському псевдособорі 1946 року брутально «ліквідовано» Берестейську унію 1596, та в 1949 — Ужгородську унію 1646, після чого органи НКВС СРСР заарештували її настоятеля єпископа Теодора Ромжу.

Помер у Москві. Похований у Троїце-Сергієвій лаврі.

Примітки

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118648055 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Munzinger Personen
  3. ↑ За іншими даними — 1896
  4. ↑ МОНИТОРИНГ СМИ: Из недавней истории церковно-государственных отношений в России. К «избранию» Патриарха Алексия (Симанского) — Credo.Press. credo.press. Процитовано 8 лютого 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  5. ↑ Докладная записка Г. Г. Карпова И. В. Сталину о мероприятиях по присоединению греко-католических приходов СССР к РПЦ, укреплению влияния Московской патриархии за рубежом, развертыванию борьбы против Ватикана и др. [Архівовано 17 вересня 2017 у Wayback Machine.] ГА РФ. Ф. 6991. Оп. 1. Д. 29. Л. 101—109. Подлинник. (рос.) [Архівовано з першоджерела 16 вересня 2017.]

Література