Австронезійськими мовами розмовляє приблизно 386 мільйонів людей від Мадагаскару до острова Пасхи, а звідти ще й до Тайваню. Всупереч назві мовної родини, деякими з австронезійських мов, наприклад, малайською, розмовляють також на континентах, зокрема в Азії. Серед австронезійських мов багато мають тільки жменьку мовців, що живуть у межах одного острова, але є й такі, що мають десятки мільйонів мовців і статус офіційних у великих державах.
Найбільша різноманітність мов цієї родини на Тайвані свідчить про те, що, мабуть, Тайвань був стартовим пунктом, звідки австронезійські мови почали розповсюджуватися через моря й океани[1]. Було, мабуть, дві хвилі міграції — перша, малайсько-полінезійська, проходила через Філіппіни, Індонезію та Меланезію, друга, океанічна, в Полінезію та Мікронезію.
Спорідненість австронезійських мов була очевидною ще для дослідників XVIII століття, які складали короткі словнички мов народів відкритих земель, наприклад, схожості між малайською, малагасійською (о. Мадагаскар) і рапануйською (о. Пасхи) мовами:
mata — maso — mata — око;
langit — lanitra — rangi — небо;
hati — aty — ate — печінка;
mati — maty — mate — вмирати.
Порівняльно-історичне дослідження австронезійських мов було розпочато В. фон Гумбольдтом в 1830-х рр..; основи сучасної реконструкції праавстронезійського мови закладені в роботах О. Демпвольфа (1-я третина XX ст.), але багато деталей історії та класифікації австронезійських мов залишалися неясними. Новий етап вивчення австронезійських мов почався з 1950-х рр.. (роботи І. Дайена, О. Даля, Р. Бласта та ін.) За сучасними уявленнями, розпад праавстронезійської мови почався на рубежі V—IV тис. до н. е.. (але можливо і раніше), наступні міграції та супутні їм мовні контакти, особливо з субстратною мовами Південно-Східної Азії та Нової Гвінеї, значно ускладнили споконвічну картину взаємини мов.
