Ґнайзенау народився в Шільдау в Саксонії. Він був сином саксонського лейтенанта артилерії Августа Вільяма Найдгардта та його дружини Марії Єви Найдгардт, уродженої Мюллер. Юнак виростав у великій бідності в Шільдау, а потім у Вюрцбурґу та Ерфурті. У 1777 році він вступив до Ерфуртського університету, але через два роки записався на службу до австрійського полку, розквартированого в Ерфурті. У 1782 році, прийнявши додаткове ім'я Ґнайзенау[6] за назвою місцевості маєтків своєї родини в Австрії, він вступив як офіцер на службу до маркграфа Байройт-Ансбаха. У складі одного з полків найманців цього принца на службі Великої Битанії, він пройшов активну службу та отримав цінний досвід у Війні за незалежність США. Повернувшись у Європу в 1786 році, він подав заяву на прусську службу, і король Фрідріх Великий призначив його першим лейтенантом піхоти[7].
В чині штабс-капітана у 1790 році, Ґнайзенау служив у Польщі з 1793 по 1794 роки. Десять років подальшого спокійного гарнізонного життя в Яуері дозволили йому зайнятися широкими дослідженнями військової та політичної історії. У 1796 році він одружився з Кароліною фон Коттвіц[7].
Наполеонівські війни
У 1806 році Ґнайзенау був одним із штабних офіцерів князя Гогенлое, воював під Заальфельдом (10 жовтня 1806) та Єною (14 жовтня 1806), а трохи пізніше командував тимчасовою піхотною бригадою, яка воювала під командуванням Л'Естока в литовській кампанії. На початку 1807 року прусська армія направила майора фон Ґнайзенау комендантом до Кольберґа, який, хоча й був невеликим і погано захищеним, за додаткової допомоги Шилля та Неттельбека зумів протистояти наполеонівським військам аж до укладення Тильзітського миру в липні 1807 року. Комендант отримав високу нагороду Pour le Mérite і підвищення до підполковника[7].
Перед Ґнайзенау відкрилася ширша сфера роботи. Як начальник інженерної служби і член реорганізаційного комітету, він відіграв велику роль разом з Шарнгорстом у роботі з реконструкції прусської армії[8]. Присвятивши зусилля військовій реорганізації, він мав значний вплив і на загальну політику міністерства (створеного в грудні 1808). Ставши полковником у 1809 році, він незабаром своєю енергією викликав до себе підозру панівних французів, і незабаром після падіння Штайна (січень 1809 року) Ґнайзенау пішов у відставку. Але після відвідування Австрії, імперської Росії, Швеції та Англії з секретними завданнями, він повернувся до Берліна і знову став лідером патріотичної партії[9].
І у відкритому військовому будівництві, а часом і в таємних махінаціях, він проявляв енергію і патріотизм, і після початку визвольних воєн 1812 року генерал-майор Ґнайзенау став генерал-квартирмейстером в армії генерал-фельдмаршала Ґебгарда Блюхера. Так почався зв’язок між цими двома військовими, який став одним із найкращих прикладів гармонійної співпраці командира та його начальника штабу у військовій історії. З Блюхером Ґнайзенау брав участь у здобутті Парижа в 1814 році; його військовий характер ідеально доповнював характер Блюхера, і під цим щасливим керівництвом війська Пруссії, часом переможені, але ніколи не зневірені, пробивалися у серце Франції. План військового походу на Париж, який безпосередньо призвів до зречення Наполеона в квітні 1814 року, був саме роботою начальника штабу. У 1814 році в нагороду за визначні заслуги Ґнайзенау — разом з Йорком, Кляйстом і Бюловом — був пожалуваний титулом графа, а в той же час Блюхер став принцом Вальштатським[9].
У 1815 році Ґнайзенау знову став начальником штабу Блюхера та відіграв дуже помітну роль у кампанії Ватерлоо в червні-липні 1815 року. Старші генерали, такі як Йорк і Кляйст, були виділені для того, щоб начальник штабу прийняв командування в разі потреби, і коли на полі Ліньї (16 червня 1815) старий фельдмаршал був виведений з ладу, Ґнайзенау взяв на себе командування. прусської армії[9]. Він згуртував армію і направив її до Вавра, звідки частина її приєдналась до Веллінгтона в битві при Ватерлоо 18 червня 1815 року, де флангова атака пруссаків допомогла вирішити битву.
На полі Ватерлоо Ґнайзенау здійснив переслідування, що призвело до захоплення карети Наполеона. У наступні дні після битви Ґнайзенау був свідком, як прусські війська досягли Парижа раніше Веллінгтона. У нагороду Ґнайзенау отримав подальше підвищення і прусський орден Чорного Орла.
Подальше життя
У 1816 році Ґнайзенау був призначений командувати VIII Прусським корпусом, але незабаром пішов у відставку як через стан здоров'я, так і з політичних причин[9].
Два роки Ґнайзенау жив у відставці у своєму маєтку Ердманнсдорф у Сілезії, але в 1818 році став губернатором Берліна і членом Державної ради. У 1825 році був підвищений до генерал-фельдмаршала. У 1831 році, незабаром після вибуху польського повстання 1830 року, він був призначений до командування Армії спостережень на польському кордоні, а Клаузевіц став його начальником штабу. У Позені він заразився холерою і помер 24 серпня 1831 року, а незабаром після нього і його начальник штабу став жертвою тієї ж хвороби в листопаді[9].
Спадщина
Статуя Ґнайзенау, Унтер ден Лінден, Берлін роботи Крістіана Даніеля Рауха
Статуя Ґнайзенау роботи Крістіана Даніеля Рауха була встановлена в Берліні в 1855 році, а в пам'ять про облогу 1807 року гренадерський полк Кольберга став називатись ім'ям Ґнайзенау в 1889 році. Один із його синів очолив бригаду VIII армійського корпусу у франко-прусській війні 1870 року.
Крім того, у кількох німецьких містах є вулиці під назвою «Gneisenaustraße» (вулиця Ґнайзенау), включаючи Берлін (його ім'я також носить зупинка підземки), Лейпциг, Гамбург, Ганновер та Гайдельберг.
G. H. Pertz and Hans Delbrück: Das Leben des Feldmarschalls Grafen Neithardt von Gneisenau. 5 vols., Berlin, 1864–1880 (Vols. 4 and 5 were edited by Delbrück. An edition in 2 vols. appeared in 1882.)
Hans Delbrück: Das Leben des Feldmarschalls Grafen Neidhardt von Gneisenau. 2 vols., Berlin, 1894 2nd ed. This is an abridgment of Pertz and Delbrück's monumental work, and also takes account of later work. A third edition, thoroughly revised, appeared in 1908, and a fourth in 1920.
Heinrich von Béguelin: Denkwürdigkeiten von Heinrich und Amalie Béguelin aus den Jahren 1807-1813. Berlin, 1892
Joseph von Hormayr: Lebensbilder aus dem Befreiungskriege. 2 vols. Jena, 1841–1844
Gneisenau: Aus der Zeit der Noth, 1806-1815: Schilderungen zur Preußischen Geschichte aus dem brieflichen Nachlasse des Feldmarschalls Neidhardt von Gneisenau; hrsg. von Albert Pick. Berlin, 1900
Gneisenau: Der Feldzug von 1813 bis zum Waffenstillstand. Glatz, 1813
,_1818.jpg)
.svg){kind=small}
