PROFILPELAJAR.COM

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Абсолютизм (значення).

Абсолютна монархія (від лат. absolutus — самодержавство, абсолютизм) — різновид монархічної форми правління, близької до диктатури, при якій вся повнота державної (законодавчої, виконавчої, судової, військової), а іноді й духовної (релігійної) влади знаходиться в руках монарха. Політичний режим абсолютної монархії пов'язаний з встановленням контролю над усіма сферами життя суспільства; при цьому поняття «абсолютної» («необмеженої») монархії умовно, оскільки можливості монарха обмежені розміром і якістю бюрократичного апарату, амбіціями церкви й талантом.

У вузькому, суворо науковому сенсі поняття «абсолютна монархія» збігається з поняттям абсолютизму та означає державний лад в країнах Західної Європи на пізньому етапі.

Теоретично, абсолютний монарх здійснює всю владу, але практично, монархія врівноважується політичними групами з числа соціальних класів і каст, як-от аристократія, духовенство, середніх і нижчих класів населення.

Деякі монархії мають слабкі (символічні) законодавчі та інші урядові органи, які монарх може змінювати або розпускати за власним бажанням. Країнами, де монарх досі зберігає абсолютну владу є: Бруней^[1], Катар^[2], Оман^[3], Саудівська Аравія^[4], Есватіні^[5], ОАЕ^[6] і Ватикан^[7].

Характеристики

Абсолютизм характеризується тим, що держава досягає такого рівня розвитку, за якого створюється великий бюрократичний апарат влади, посилюються карні органи, формується професійна армія. Діяльність станово-представницьких органів влади майже припиняється або їх розпускають.

Абсолютизм допускає, на відміну від деспотичних, тоталітарних режимів, наявність латентних (прихованих) обмежень влади: економічних (існує відносний плюралізм власності), соціальних (наявність багатоманітної соціальної структури та спадкоємної аристократії), політичних (абсолютизм здатний до політичної динаміки, розширеного політичного відтворювання), ідеологічних (абсолютизм не вбачає в існуванні ідеологічної багатоманітності загрози для себе).

Історія

Абсолютизм спочатку сприяв розвиткові ремесла та торгівлі, але згодом став гальмом розвитку продуктивних сил. Абсолютизм характеризується утворенням бюрократичного централізованого апарату, введенням постійних податків і постійної найманої армії. Буржуазія, яка виросла у значну силу, революційним шляхом знищила абсолютизм (в Англії в XVII столітті, у Франції у XVIII столітті). У Російській імперії абсолютизм був знищений Лютневою революцією 1917 року.

Протягом історії Європи, божественне право королів як основа абсолютної монархії обґрунтовувалося теологічно. Багато європейських монархів, як-от російські, заявили про верховну самодержавну владу по божественному праву, та про неможливість їх підданих мати будь-які права для обмеження влади монарха.

Джеймс VI Шотландський (пізніше Джеймс I Англійський) і його син Карл I з Шотландії та Англії намагалися імпортувати цей принцип. Спроба Карла I запровадити єпископський спосіб правління з церквою Шотландії призвела до Ковенантського повстання і Єпископських війн. Спроби Карла I встановити абсолютистський уряд за європейським зразком, були головною причиною громадянської війни в Англії, попри те, що він прийняв це правило на 11 років: починаючи з 1629 року, після розпуску парламенту на деякий час.

Існує велика кількість різних думок істориків щодо обсягу абсолютної влади серед європейських монархій. Деякі з них, такі, як Перрі Андерсон, стверджують, що досить багато монархій досягли рівня абсолютистського контролю над своїми державами, у той час, як історики, як-от Роджер Меттам, заперечували саму ідею абсолютизму^[8]. У цілому, історики, які не згодні з терміном абсолютизм, стверджують що більшість монархів, позначені як прихильники абсолютизму, виявили не більше влади над своїми підданими, ніж будь-які інші неабсолютистські правителі, і ці історики, як правило, підкреслюють відмінності між абсолютистською пишномовністю монархів і реаліями ефективного використання влади цими абсолютними монархами.

Поширення

Абсолютизм був вельми поширений в XVII—XVIII століттях, найяскравіше він проявився у Франції, особливо під час правління короля Людовика XIV, якому належить характерне висловлювання:

Держава — це я!

У Московській державі⁣, а пізніше і в самій Російській імперії, абсолютизм існував у формі самодержавства аж до початку XX століття.

На початок XXI століття абсолютна монархія збереглась в Бутані, Катарі, Об'єднаних Арабських Еміратах, Брунеї, Саудівській Аравії, Омані, Ватикані, Есватіні.

Сучасні монархії

Популярність поняття абсолютної монархії істотно знизилася після Французької революції, яка сприяла поширенню ідей про уряд, заснований на народному суверенітеті.

Багато народів з абсолютних монархій, як-от Марокко, перейшли до конституційної монархії. Хоча, в деяких випадках, монарх зберігає величезну владу, а впливом парламенту на політичне життя знехтує.

У Бутані уряд перейшов від абсолютної монархії до конституційної монархії, слідуючи запланованим парламентським виборам в Tshogdu у 2003 році та виборам Національних Зборів у 2008 році.

Непал хитався між конституційним правлінням і прямим правлінням, пов'язаний з Непальською громадянською війною, Маоїстським заколотом, і у 2001 році вбивством королівської сім'ї в Непалі, і зі скасуванням непальської монархії 28 травня 2008 року. В Тонга, король мав мажоритарний контроль у парламенті до 2010 року.

З іншого боку, Ліхтенштейн перейшов до розширення влади монарха: принцу Ліхтенштейна були надані розширені повноваження після референдуму про внесення змін до Конституції Ліхтенштейну у 2003 році.

Панівна сім'я Кім в Північній Кореї (Кім Ір Сен, Кім Чен Ір і Кім Чен Ин) була описана як де-факто абсолютної монархії^[9]^[10]^[11] або «спадкова диктатура»^[12].

Азія

Держава	Монарх	Дата народження	Дата початку правління	титул
Абу-Дабі	Халіфа бін Заїд аль Нахайян	1948-01-25 25 січня 1948	2004-11-03 3 листопада 2004	Емір Абу-Дабі
Бруней	Хассанал Болкіах	1946-07-15 15 липня 1946	1967-10-05 5 жовтня 1967	Його Величність Султан і Янг ді-Пертуан Брунею-Даруссаламу
Катар	Тамім бін Хамад Аль Тані	1980-06-03 3 червня 1980	2013-06-25 25 червня 2013	Його Високість Емір Держави Катар
Оман	Хайтем бен Тарік Аль Саїд	1954-10-11 11 жовтня 1954	2020-01-11 11 січня 2020	Його Величність Султан Омана
Саудівська Аравія	Салман ібн Абдул-Азіз Аль Сауд	1935-12-31 31 грудня 1935	2015-01-23 23 січня 2015	Хранитель Двох Святинь, Король Саудівської Аравії

Африка

Держава	Світлина	Монарх	Дата народження	Дата початку правління	титул
Есватіні		Мсваті III	1968-04-19 19 квітня 1968	1986-04-25 25 квітня 1986	Його Величність Байезе Нгвеньяма Свазіленду

Європа

Держава	Світлина	Монарх	Дата народження	Дата початку правління	Титул
Ватикан		Франциск	1936-10-17 17 грудня 1936	2013-03-13 13 березня 2013	Його Святість Папа, Єпископ Риму, Вікарій Христа, Наступник Князя Апостолів, Верховний Первосвященик Вселенської церкви, Великий понтифік, Примас Італії, Архієпископ і Митрополит Римської провінції, Суверен Держави-міста Ватикан, раб Рабів Божих

Див. також

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Абсолютна монархія

Примітки

↑ «Lavish birthday for Brunei ruler». BBC NEWS.
↑ «Qatar: regional backwater to global player». BBC News.
↑ «Q&A: Elections to Oman's Consultative Council». BBC News.
↑ Cavendish, Marshall (2007). World and Its Peoples: the Arabian Peninsula. p. 78. ISBN 978-0-7614-7571-2.
↑ «Swaziland profile». BBC News.
↑ Vatican to Emirates, monarchs keep the reins in modern world". Times Of India.
↑ «State Departments». Vaticanstate.va. Retrieved 2014-01-25.
↑ Mettam, Roger. Power and Faction in Louis XIV's France, 1991.
↑ Young W. Kihl, Hong Nack Kim. North Korea: The Politics of Regime Survival. Armonk, New York, USA: M. E. Sharpe, Inc., 2006. Pp 56.
↑ Robert A. Scalapino, Chong-Sik Lee. The Society. University of California Press, 1972. Pp. 689.
↑ Bong Youn Choy. A history of the Korean reunification movement: its issues and prospects. Research Committee on Korean Reunification, Institute of International Studies, Bradley University, 1984. Pp. 117.
↑ Sheridan, Michael (16 September 2007). «A tale of two dictatorships: The links between North Korea and Syria». The Times (London). Retrieved 9 April 2010.

Джерела

Вирський Д. С. Абсолютизм [Архівовано 17 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 11. — ISBN 966-00-0734-5.
Тимошенко В. Абсолютизм [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Маркс К. і Енгельс Ф. Маніфест Комуністичної партії. К., 1956.
Ленін В. І. Держава і революція. Твори. Вид. 4, т. 25.
(рос.) Сказкин С. Д. Маркс и Энгельс о западноевропейском абсолютизме. «Ученые записки Московского городского педагогического института», 1941, т. 3. Кафедры исторического факультета, в. 1.
(англ.) О. Субтельний. Домінування в Східній Європі. Місцеві еліти та іноземний абсолютизм (1500—1715 рр.). Кінгстон, Монреаль, 1986.