Теокра́тія (грец. θεοκρατία — боговладдя) — форма державного правління, за якої політична влада належить духовенству або главі церкви, що обґрунтовувалося волею Бога[1][2]. Передбачає ототожнення світської і духовної влад, регламентацію функціонування держави та її інституцій, усього суспільного життя панівною релігією та її інституціям.
Термін «теократія» першим використав історик Йосиф Флавій[4]. У відповідь на звинувачення проти його народу, Йосиф Флавій написав двотомну працю за назвою «Проти Апіона». У другому томі, 45-му абзаці він називає Мойсея «нашим чудовим законодавцем», а в 52-му абзаці він створює нове слово.
Теократія існувала в V—I ст. до н. е. в Юдеї, де влада належала верховному жерцю[1][2].
Теократичними державами були Омеядський халіфат, Аббасидський халіфат та Папська область[1][2].
Теократичною державою є Ватикан[1].
До захоплення Китайською Народною Республікою Тибет мав всі ознаки теократичної держави, оскільки формально влада належала далай ламі.
Портал «Філософія»
Lokasi Pengunjung: 3.21.12.168