Термін

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Термін (значення).

Те́рмін (від лат. terminus — «межа, кордон, кінець» або «розмежування») — слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо,[1][2][3] і вступає в системні зв'язки з іншими словами та словосполученнями даної галузі.[4] Позначає поняття, яке використовують у певній галузі знання з максимально точним смисловим визначенням.[5] На відміну від популярних назв, терміни є сильнішими та краще визначеними з точки зору семантики, їх також можна адаптувати, для служіння номенклатурною основою при створенні нових термінів. Сукупність термінів, відповідних певній сфері діяльності, утворює її термінологію. Терміни посідають особливе місце у стилістично забарвленій лексиці, зокрема у її книжній групі.[2] Це спеціальні наукові чи професійні слова, які людина засвоює під час набуття певної професії або поглибленого опанування певної науки.[2] У повсякденному мовленні їх використовують вільніше, і вони означають будь-яке слово, будь-який вислів.[1][3]

Значна частина термінів формується в процесі термінологізації, під час якої непрофесійні мовні одиниці переходять на ґрунт професійного стилю й набувають більш спеціалізованих значень. Часто вживані терміни, навпаки, набувають характеру загальновживаних слів, їх термінологічне значення відходить на другий план, а в контексті інших комунікативних сфер вони втрачають характер термінів — виникає явище детермінологізації.[6] Термінологічна номінація, на відміну від загальномовної, має бути цілеспрямованою.[6] Перенесення терміна з однієї наукової дисципліни в іншу повинно зумовлюватися внутрішньою потребою предметної галузі й відповідати інтелектуальній мірі.[6] Порушення цих вимог може призвести до понятійного хаосу, спровокувати кризу аналітичної свідомості, що спостерігалося в останній чверті XX століття, коли в письменство та літературознавство без урахування їх специфіки був перенесений понятійний апарат інших дисциплін, передусім структуралізму, постструктуралізму, деконструктивізму.[6]

Об'єктивна дійсність представлена предметами, процесами, ознаками, відношеннями, явищами, які потребують словесного вираження.[2] Результати пізнання людиною дійсності закріплюються в словах, втілюються в їх значенні.[2] Історичні обставини, ментальність народу сприяють закріпленню лексичного значення, спричинюють його зміну й уточнення в процесі розвитку мови.[2] Вони обумовлюють конотативне значення слова, тобто додаткове його значення, відтінки, які накладаються на основне значення, і оцінку денотата.[2] Отже, об'єктивна дійсність є основою денотативного значення слова, історичні обставини впливають на конотативне значення, а синтагматичні відношення між словами — на контекстуальне значення. Парадигматичні відношення визначають семантичний обсяг і семантичне наповнення.[2] Розвиток суспільства неабияк впливає на діалектне мовлення народу.[7]

Словники сучасної лінгвістики основним завданням мають допомогти в розумінні терміна і відповідного поняття, вияві його основних і неосновних зв'язків з іншими термінами та поняттями, з'ясуванні статусу в сучасній лінгвістичній науці, а їх (словників) засадничими принципами є охопити найширше коло сучасних лінгвістичних термінів і понять з належним їхнім висвітленням, коментуванням і тлумаченням.[8] Лінгвістичні терміни є інструментом осмислення мовних явищ.[2]

У різних сферах

  • У техніці це технічне слово або вираз, що «позначає спеціальне поняття, що стосується певної ділянки техніки й науки (про слово, вислів і т. ін.). Технічний термін».[9]
  • У гімнастичній термінології термін — це слово або словосполучення, яке визначає спеціальне поняття у якійсь галузі і не потребує у фахівців додаткового тлумачення.[10] Гімнастична термінологія — система термінів для короткого і чіткого позначення понять, предметів, вправ, а також правил їх виникнення і застосування, форм запису і скорочень, і ця термінологія є базовою основою усієї спортивної термінології та має значний обсяг понять, категорій, правил користування.[10]
  • В античній філософії термін — поняття, основа раціонального пізнання, що фіксує стійкий (довічний) аспект реальності, єдине, або ідею, на противагу мінливому буттю.[5]
  • У традиційній логіці термін — елемент судження, що входить до складу силогізму (суб'єкт, предикат, або середній термін).[5]
  • У сучасній логіці замість "термін" частіше вживають "терм", тобто англ. term, визначаючи символ як ім'я об'єкта логічного універсуму певної логічної категорії: індивіда, дескрипції, функції, пропозиції, оператора, предиката та ін.[5]
  • У праві юридичний термін — правове поняття, його внутрішній зміст, обсяг і структура є логіко-смисловою основою для окреслення термінологічного значення у вигляді дефініції, яка узагальнює найістотніші ознаки і взаємозв'язки прав, явища.[11] За семантикою юридичний термін може бути однозначним або багатозначним.[11] Давні терміни протягом своєї еволюції використовували для найменування кількох, як правило, суміжних понять.[11] Юридичні терміни вступають у певні системно-смислові зв'язки: родовидові (юрист — адвокат); синонімічні (правознавство — юриспруденція); антонімічні (обвинувачення — захист).[11] Абсолютно тотожні за значенням терміни є дублетами (апатриди — аполіди; позивач — позивальник — позовних).[11]
  • Етика використовує основні терміни моралі, надаючи їм точного, чітко окресленого значення.[12] У мові моралі: "добро", "зло", "справедливість" та багато інших, займають місце логічного присудка, предиката, нібито ними позначається щось само собою зрозуміле: «Справедливість — добро»; «Крадіжка — зло».[12] А у мові етики ці терміни позначають категорії, які займаючи місце логічного підмета (суб'єкта судження), і потребують визначення.[12] Наприклад:
Добро — це найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої...
"Зло" — це поняття моралі і категорія етики, в якій відображається ...
Мова етики є метамовою[прим. 1] стосовно мови моралі (об'єктної мови), але мова етики поповнюється і власними термінами, наприклад, "гедонізм", "евдемонізм", "скептицизм" (назва етичних учень) тощо.[12] Інколи навіть відомі етики (див.: «Словарь по этике» под редакцией А. А. Гусейнова и И. С. Кона. — Москва, 1989, стр. 433 – 434) часто ототожнюють мову етики із мовою моралі.[12]
  • Літературознавчі терміни. Деякі з таких термінів зазнали семантичних модифікацій, зумовлених еволюцією історії письменства, що можна простежити на прикладі віршознавства чи жанрології.[6] Деякі видання літературознавчих Лексиконів дають термінологічне визначення, тлумачення терміна в синхронічному (сучасний стан) і в діахронічному аспекті (історія розвитку відповідної літературознавчої категорії та її термінологізації).[4] Вимог загальних характеристик терміна не завжди дотримуються в літературознавстві, де зустрічаються:[4]
 —термінологічна омонімія: одним терміном позначаються різні явища в зв'язку з тим, що так історично склалося. Наприклад, терміни мелодрама та вірш мають три значення; епос, канон, поезія — два значення;
 —у різних наукових школах у той самий термін вкладається різний сенс (вплив, модель, структура тощо);
 —у літературознавстві й суміжних науках однакові терміни мають зовсім інше змістовне наповнення (наприклад, етюд, інтермеццо, стиль, троп);
 —у різних національних наукових традиціях тим самим терміном позначаються різні явища (наприклад, байка, жанр, новела, роман і т.д.) — це, сказати б, міжмовні омоніми;
 —з іншого боку існують цілі синонімічні шереги термінів.
У деяких випадках терміни набувають експресивно-аксіологічного, часом переносного значення (авантюрний, апокриф, натуралізм, реалізм тощо).[4]

Загальні характеристики. Термінологізація

Основними ознаками терміна є системність, наявність дефініції, відповідність вимогам милозвуччя, стилістична нейтральність, тенденція до однозначності в межах галузевого понятійного поля.[6]

Поняття, назване словом, виражає суть явища, відображає об'єктивну істину; слово в системі — логос, термін; слово як позначення предмета — лексис, номен.[13] Таким чином, слово є матеріальною мовною оболонкою, з якою нерозривно пов'язане поняття (існують у тандемі). Термінологічна номінація (іменування) — це цілеспрямований творчий процес, зумовлений взаємодією зовнішніх та внутрішніх мовних чинників.

Науковий термін точно й однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери. Він, на відміну від номенів загальномовних, які часто є багатозначними, невпорядкованими, в межах сфери застосування є однозначним.

Для термінологізації певного поняття необхідно вичленувати денотат із реальної дійсності, співвіднести у свідомості з певним об'єктом, тобто приписати йому дефініцію. Є два різновиди термінологізації понять. Перший стосується термінологізації загальновживаних слів, за якого до наукового обігу залучають уже пізнані людиною денотати, у яких виникла потреба його уточнити, конкретизувати. При цьому частина семантики слова нівелюється або свідомо відкидається. Звідси різна семантична насиченість терміна та загальновживаного слова. Загальновживане слово, як правило, буває багатозначним, а термін утворюється на основі одного із цих значень.

Для термінів характерні такі ознаки:[2]

  • чітка окресленість значення — термін не просто виражає поняття, а спирається на його наукову дефініцію (визначення).[2] Тобто кожен термін зіставляється з чітким окресленим визначенням, що орієнтує на відповідне поняття.[4]
  • однозначність — для термінів у межах одної галузі знань полісемія, як правило, не характерна: у медицині термін карбоген означає тільки «суміш вуглекислого газу з киснем». Однак у науковій практиці деякі терміни можуть мати кілька значень, наприклад:[2]
 — літературознавчий термін стиль (єдність змісту, образної системи і художньої форми, притаманна певній епосі);
 — літературний напрям: класицизм, романтизм, реалізм, символізм, модернізм тощо;
 — мовно-художня своєрідність творів певного письменника;
 — спосіб, прийом, метод роботи письменника
Термін прагне до однозначності.[4]
  • денотативність значення — у термінах основне значення не супроводжується конотативним, тобто додатковим емоційним, стилістичним забарвленням.[2] Однак використовувані застарілі або зовсім нові терміни характеризуються додатковими відтінками значень; до основного значення додається відтінок новизни, незвичності.[2] Притаманна відносна незалежність від контексту.[4]
  • для терміна не характерна — більш того не бажана — синонімічність;[4]
  • поширеність серед фахівців — у загальновживаний шар літературної мови терміни, як правило, не входять. Звичайно, незначна частина найістотніших термінів стає здобутком усіх мовців. Однак більшість спеціальних термінів є незрозумілою для нефахівців і вони її не використовують.[2]

Таким чином, терміни відрізняються від інших слів особливостями значення і сферою вживання. Формально, тобто за своїм вираженням, терміни від інших слів не відрізняються.[2] Винятком є математичні терміни-символи або хімічні терміни на позначення сполук, які мають специфічну форму. Термінами певної мови можуть бути її власні і запозичені слова, неологізми.

Термінологічна лексика здебільшого функціонує у науковому стилі, проте вона здатна виходити за його межі, — їх використовують в інших функціональних стилях, наприклад, в художньому.[2] У художньому мовленні терміни можуть ставати джерелом нових слів.[2]

За межами наукового стилю терміни перестають бути термінами, оскільки зберігають тільки свою звукову форму, а науковий зміст втрачають.[2]

Позиції в дослідженнях серед деяких радянських лінгвістів

У визначенні терміна немає цілковитої одностайності. Основну функцію терміна В. В. Виноградов вбачає у визначенні певного поняття. Б. М. Головін визначає термін як «слово чи словосполучення, що має професійне поняття й застосовується в процесі (і для) пізнання та освоєння певного кола об'єктів і відношень між ними — під кутом певної професії».[14] Такої самої думки дотримуються С. М. Бурдін, Я. А. Климовицький, О. В. Суперанська. У визначенні сутності терміна на першому плані перебуває співвідношення терміна й поняття, тому що будь-яка наука є чіткою системою взаємопов'язаних між собою понять, виділення яких відбувається на основі наукового узагальнення ознак.

Див. також

Примітки

  1. ↑ ● Метамовна функція мови — тлумачення мовних актів при їх повідомленні.
    Джерело: Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник. — К.: Видавничий центр — Академія, 2006. ISBN 966-580-208-9 (стор.: 64)

Деталізація джерел

  1. ↑ а б Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. ISBN 966-569-013-2 (стор.: 1444) Доступ
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник. — К.: Видавничий центр — Академія, 2006. ISBN 966-580-208-9 (стор.: 189-190, 217-218)
  3. ↑ а б Термін // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. ↑ а б в г д е ж и Термін // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 561. — 634 с. ISBN 966-7577-88-0
  5. ↑ а б в г А. Ішмуратов. Термін // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 636. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  6. ↑ а б в г д е ж Термін // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 478.
  7. ↑ Оксана Чаган. Особливості номінації інструментів будівельників у бойківських говірках // Науковий вісник Ужгородського університету: серія: Філологія. На пошану Йосипа Олексійовича Дзендзелівського (до 100-річчя з дня народження) / ред. кол.: М. Номачі (гол. ред), Н. Венжинович (голов. ред. ради), Ю. Бідзіля та ін. — Ужгород: ПП Данило С.І., 2021. — Вип. 2 (46). — C. 247-256. — Рез. укр., англ. — Бібліогр.: с. 254-256 (32 назви).
  8. ↑ Загнітко Анатолій. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни. — Донецьк: ДонНУ, 2012. — 402 c. ISBN 978-966-639-554-5 (стор.: 6)
  9. ↑ Технічний // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  10. ↑ а б Айунц Л.Р. Гімнастика. (Коротко про головне) Методичні матеріали до теортичної підготовки студентів факультету фізичного виховання і спорту. — Житомир: Вид-во ЖДУ, 2008. — 62 с.
  11. ↑ а б в г д Юридичний термін // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — С. 482. — ISBN 966-7492-06-0.
  12. ↑ а б в г д Терміни етики [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2
  13. ↑ Туровська Л. В. Терміни та номени в науково-технічній сфері / Л. В. Туровська // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. — Вип. VI [відп. ред. проф. Л. О. Симоненко]. — К.: КНЕУ, 2005. — С. 225—229. (с.:73-83)
  14. ↑ Головин Б. Н. Термин и слово / Б. Н. Головин. — Горький: Изд-во Горьковского ун-та, 1982. — 132 с. (с.:7)

Посилання