Аахенський договір, офіційно Договір про франко-німецьку співпрацю та інтеграцію (нім. Aachener Vertrag, Vertrag von Aachen, фр. Traité d'Aix-la-Chapelle) — двостороння угода між Федеративною Республікою Німеччина та Французькою Республікою, яка набула чинності 22 січня 2020 року, через рік після її підписання[1]. Договір був підписаний федеральним канцлером Ангелою Меркель і президентом Емманюелем Макроном у залі коронації ратуші Аахена[en] 22 січня 2019 року.
Історія
Пропозицію щодо поновлення Єлисейського договору[en] вперше зробив Еммануель Макрон 26 вересня 2017 року у своїй промові в Сорбонні[2]. На 55-й річниці Єлисейського договору і Макрон, і Ангела Меркель знову висловилися щодо поглиблення співпраці в бізнесі, суспільстві, політиці та технологіях[3].
Коронаційний зал історичної ратуші Аахена був обраний для підписання нового договору президентом Макроном і канцлером Меркель у Франко-німецький день[de] (22 січня 2019 року), 56-ту річницю Єлисейського договору, оскільки Аахен, є головною резиденцією Карла Великого, що є частиною спільної історії обох держав[4].
Окрім Макрона та Меркель, церемонію відвідали також інші високопоставлені політики, зокрема: Клаус Йоганніс (Президент Румунії, яка головувала в Раді Європейського Союзу в першій половині 2019 року), Жан-Клод Юнкер (Президент Європейської комісії), Дональд Туск (Голова Європейської ради) та Армін Лашет (Міністр-президент Північної Рейн-Вестфалії)[5].
Зміст договору
Аахенський договір складається з 28 статей. Шість основних розділів договору позначені:
- Європейські справи
- Мир, безпека та розвиток
- Культура, освіта, дослідження та мобільність
- Регіональне та транснаціональне співробітництво
- Сталий розвиток, клімат, навколишнє середовище та економічні питання
- Організація
Серед інших тем, метою договору є зміцнення культурного розмаїття (§ 9), а також узгодження інтересів безпеки обох країн. Goethe-Institut та Французький інститут планують спільно відкрити культурні заклади в Ербілі, Бішкеку, Ріо-де-Жанейро та Палермо на основі Аахенської угоди[6].
Крім того, угода спрямована на активізацію співпраці в оборонній політиці обох країн, включаючи взаємну допомогу в потенційних кризових ситуаціях[7].
Договір став поштовхом для формування франко-німецької парламентської асамблеї[en][8].
Критика
З моменту створення Договору було почуто кілька критичних зауважень:
Див. також
Примітки
Посилання