Іларіон (Капрал)

Іларіон (Капрал)
6-й першоієрарх РПЦЗ митрополит Східно-Американський і Нью-Йоркський
18 травня 2008 — 16 травня 2022
Обрання: 12 травня 2008 року
Церква: РПЦЗ
Попередник: Лавр (Шкурло)
Наступник: Миколай (Ольховський)
 
Альма-матер: Сірак'юський університет
Діяльність: православний священник
Національність: Канада Канада,Україна Україна
Громадянство: Канада Канада
Тезоіменитство: 3 листопада за новим стилем
Ім'я при народженні: Ігор Олексійович Капрал
Народження: 6 січня 1948(1948-01-06)
Спіріт-Рівер, Спіріт-Рівер № 133, Альберта, Канада
Смерть: 16 травня 2022(2022-05-16) (74 роки)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Батько: Олексій Маркович Капрал
Мати: Єфросинія Григорівна Касьянюк
Священство: 4 грудня 1975 року
Чернецтво: 2 грудня 1974 року
Єпископства: 10 грудня 1984 року

Нагороди:

Медаль Століття (Австралія), Орден Сергія Радонезького 2 ступеня, Орден Серафима Саровського 2 ступеня,

CMNS: Іларіон у Вікісховищі

Митрополит Іларіон (в миру Ігор Олексійович Капра́л;6 січня 1948(1948-01-06), Спіріт-Рівер, Альберта — 16 травня 2022(2022-05-16), Нью-Йорк, Нью-Йорк) — першоієрарх Російської православної церкви за кордоном; митрополит Східно-Американський і Нью-Йоркський.

З 18 травня 2008 року до смерті — митрополит Східно-Американський і Нью-Йоркський РПЦЗ, — перший за її історію затвержений на посаді Священним синодом РПЦ.

20 червня 1996 — травень 2008 — архієпископ Сіднейський і Австралійсько-Новозеландський. З 17 травня 2007 ріку після підписання Акту про канонічне спілкування РПЦЗ і РПЦ, увійшов також до складу її єпископату.

Життєпис

Ранні роки

Батьки походили з села Обенижі колишньої Волинської губернії (сьогодні в складі Турійського району Волинської області, Україна). 1929 року, коли Волинь була в складі Польщі, батьки емігрували до Канади, де отримали в провінції Альберта 160 акрів землі і 100 доларів готівкою, а також молоток і сокиру для будівництва будинку[1].

Народився 6 січня 1948 року в Спіріт-Рівер вдома, позаяк мати не встигла виїхати до шпиталю. У свідоцтві про народження зареєстрований Григорієм, при хрещенні отримав ім'я Ігор.

Дитинство було важким: «сім'я не вибивалася зі злиднів. Ферма дозволяла лише зводити кінці з кінцями, попри те, що сіяли пшеницю, овес, ячмінь, тримали худобу, але в суворих кліматичних умовах життя було непередбачуване. Через бідність батькові весь час доводилося шукати роботу»[2]. З ранніх років Ігор відвідував Свято-Троїцьку церкву, розташовану неподалік від рідного міста. 1959 року парафія разом з архієпископом Пантелеймоном (Рудиком) перейшла до юрисдикції Московського патріархату, в ній були сильні українські автокефальні настрої.

1966 — закінчив гімназію і планував вступ до семінарії. Спочатку архієпископ Едмонтонський Пантелеймон запропонував Ігореві навчатися у Франції в духовній семінарії Московського Патріархату у Вільмуасоні, створену митрополитом Миколаєм (Єрьоміним). Але до того часу семінарія закрилася, і архієпископ Пантелеймон став клопотати про вступ Ігоря до духовної семінарії в СРСР:

«Цілий рік владика вів переговори з Ленінградською семінарією, але врешті-решт отримав рішучу відмову. Значно пізніше я дізнався, що КДБ допитувало моїх родичів в Україні, з метою дізнатися чому я хочу навчатися в Росії. Мені тоді було всього 18 років. В цей час я отримав копії двох відкритих листів, складених о. Глібом Якуніним і о. Миколаєм Ешліманом на ім'я Патріарха Алексія I, прем'єр-міністра О. Н. Косигіна і генерального секретаря Л. І. Брежнєва щодо переслідування віри в СРСР. Ці листи відкрили мені очі на багато що. Особливо мене збентежила стаття відомого митрополита Ленінградського Никодима в журналі „Єдина церква“, в якій він хвалив комунізм і говорив, що у комунізму і християнства одна загальна ідея. Ця стаття мене просто шокувала. Я зрозумів, що не можу більше залишатися в юрисдикції Московської Патріархії і моє місце бути з Закордонним Синодом»[2]

Перейшовши до РПЦЗ, став духовним сином єпископа Едмонтонського Сави (Сарачевича), під впливом якого Ігор вирішив прийняти чернецтво.

1967 — у 19 років вступив до Свято-Троїцької духовної семінарії у Джорданвілі, штат Нью-Йорк. Після закінчення семінарії 1972 року, вступив до Свято-Троїцького монастиря послушником.

2 грудня 1974 — пострижений у рясофор з ім'ям «Іларіон» на честь преподобного Іларіона, схимника Печерського.

З 1975 року викладав у Свято-Троїцькій духовній семінарії Святе Письмо Нового Заповіту, моральне і порівняльне богослов'я, та біблійну археологію. 4 грудня 1975 архієпископом Аверкієм (Таушевим) († 1976), в якого був келійником, — висвячений в ієродиякона. Таким чином виявився останнім ставлеником архієпископа Аверкія до його смерті, і служив йому як келійник.

1976 — закінчив Сиракузький університет зі ступенем магістра слов'янознавства та російської літератури.

Служіння

17 квітня 1976 року єпископом Манхеттенським Лавром (Шкурлою) був висвячений на ієромонаха. З 1973 по 1988 рік був редактором журналу «Orthodox Life» (офіційне англомовне видання Свято-Троїцького монастиря в Джорданвілі[3]), працюючи одночасно у монастирській друкарні. Влітку 1979 року був направлений до Єрусалима для духовного окормлення жіночих обителей. Після закінчення відрядження був призначений духівником Свято-Троїцького монастиря в Джоржанвілі. 30 серпня 1983 року рішенням Архієрейського Синоду РПЦЗ був нагороджений золотим Синодальним хрестом.

Вікарій Східно-Американської єпархії

10 грудня 1984 року рукопокладений в єпископа Манхеттенського, вікарія Східно-Американської єпархії. Хіротонію звершили: митрополит Філарет (Вознесенський), архієпископ Чиказький і Детройтський Серафим (Іванов), архієпископ Лос-Анджелеський і Південно-Каліфорнійський Антоній (Сінкевич), архієпископ Монреальський і Канадський Віталій (Устинов), архієпископ Сиракузький і Троїцький Лавр (Шкурло), архієпископ Сіднейський і Австралійсько-Новозеландський Павло (Павлов), єпископ Вашингтонський Григорій (Граббе), єпископ Берлінський і Германський Марк (Арндт) і єпископ Клівлендський Аліпій (Гаманович)[4]. Після чого опікувався парафіями в штаті Пенсільванія.

Собором єпископів був затверджений на посаді Заступника Секретаря Архієрейського Синоду. За відомостями журналу «Русский Newsweek» (зі слів онука протопресвітера Олександра Кисельова — протоієрея Петра Холодного) як офіційний представник Архієрейського Синоду РПЦЗ неодноразово відвідував СРСР.

На богослужінні щодо 1025 річниці Хрещення Русі. Церква Святого Володимира у Джексоні, Нью-Джерсі (2013)

Влітку 1990 року відвідав Росію (Валаам і Санкт-Петербург) та Україну (Київ і Почаївську лавру), де познайомився з намісником архімандритом Онуфрієм (Березовським) — майбутнім предстоятелем УПЦ МП. Тоді ж вперше зустрівся зі своїми родичами в Україні.

Брав участь у святкуванні 1000-ліття Хрещення Володимиро-Суздальської Русі в Цареконстантинівському соборі Суздаля, який приєднався до РПЦЗ 1990 року, очолював прес-конференцію в журналі «Огонёк», присвячену спробам товариства «Пам'ять» втягнути РПЦЗ до політичної діяльності.[5] 1992 — Архієпископ Сіднейський і Австралійсько-Новозеландський Іларіон місцеблюститель першоієрарха РПЦЗ. У грудні 1995 року отримав титул єпископа Вашингтонського з місцеперебуванням у Нью-Йоркці.

14-20 січня 1996 року відвідав місію РПЦЗ на Гаїті, приїзд єпископа Іларіона став першим відвідуванням країни православним архієреєм українського походження.

Архієпископ Сіднейський і Австралійсько-Новозеландський

20 червня 1996 року, за негараздів в Австралійській єпархії, що виникли після відходу на упокій Архієпископа Павла (Павлова), Іларіона було призначено на Сіднейську і Австралійсько-Новозеландську кафедру з возведенням у сан архієпископа. З того ж року він головний редактор офіційного друкованого органу Сіднейської єпархії, щомісячного журналу «Церковне слово».

Звершує хіротонію во пресвітера

На Нью-Йоркському Архієрейському Соборі РПЦЗ, що відбувся з 13 по 17 грудня 2003 року, за пропозицією митрополита Лавра був нагороджений правом носіння діамантового хреста на клобукові[6].

27 січня 2005 року рішенням Архієрейського Синоду визначений головою Передсоборної комісії з влаштування і проведення IV Всезакордонного Собору[7]

16 березня 2008 — в день кончини Першоієрарха РПЦЗ митрополита Лавра, призначений заступником Голови Архієрейського Синоду і Головою передсоборної комісії, яка підготувала Архієрейський Собор[8][9].

Першоієрарх РПЦЗ

12 травня 2008 — обраний Архієрейським Собором РПЦЗ її Першоієрархом,[10][11][12] отримав 9 голосів з 11[13]. 14 травня — затверджений Священним Синодом Московського Патріархату на посаду Першоієрарха з возведенням у сан митрополита[14][15].

У день інтронізації, 2008

18 травня 2008 року в Синодальному Знаменському храмі (Нью-Йорк) відбулося возведення Іларіона на престол. Крім ієрархів РПЦЗ на богослужіннях були присутні єпископи і священики Константинопольського, Антіохійського, Єрусалимського Патріархатів, Православної Церкви в Америці.

З 10 грудня 2008 року — член Комісії з підготовки Помісного собору РПЦ.[16]

24 грудня 2008 року Священним Синодом, «беручи до уваги важливість участі у керівництві роботою Архієрейського собору самокерованих Церков у складі Московського Патріархату», включений до складу Священного синоду, що є за Статутом Президією Архієрейського Собору, на час роботи Собору 2009 року.

30 січня 2013 — включений до складу Священного Синоду на час роботи Собору.[17]

24 грудня 2015 — включений до складу Священного Синоду на час роботи Собору[18].

18 липня 2017 року в Троїце-Сергієвій Лаврі Патріархом Кирилом, за церковні заслуги та у зв'язку з 10-річчям відновлення канонічного спілкування єдиної Помісної Російської Церкви удостоєний права носіння другої панагії в межах РПЦЗ[19].

Восени 2017 року повідомив предстоятелю УПЦ КП патріарху Київському Філарету, що керівництво РПЦ бажає піти на зближення з Київським патріархатом. 11 листопада делегація Київського Патріархату прибула до Москви вести перемовини з митрополитом Іларіоном (Алфеєвим), який переконав їх запропонувати Київському патріархату підготувати листа від імені Філарета, який могли б зачитати на Архієрейському Соборі РПЦ[20].

16 листопада Філарет написав 2 листи — один на ім'я архієрейського Собору РПЦЗ, інше — на ім'я Першоієрарха РПЦЗ[21].

28 листопада 2017 — включений до складу Священного Синоду на час роботи Собору[22].

Помер 16 травня 2022 року в одній з лікарень Нью-Йорка[23].

Примітки

  1. Speech by Protopriest Michael Protopopoff, Dean of Victoria and Tasmania, on the 20th Anniversary Celebration of Archbishop Hilarion. Архів оригіналу за 9 березня 2008. Процитовано 18 лютого 2018. [Архівовано 2008-03-09 у Wayback Machine.]
  2. а б Інтерв'ю архієпископа Ілариона. Архів оригіналу за 20 лютого 2018. Процитовано 18 лютого 2018.
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 травня 2018. Процитовано 16 травня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. Biography of Archbishop Hilarion. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 лютого 2018.
  5. СПРАВКА: Архіепископ Сіднейський й Австралійсько-Новозеландський Іларион (Капрал), місцеблюститель першоієрарха РПЦЗ МП. Архів оригіналу за 28 грудня 2013. Процитовано 19 лютого 2018.
  6. Архієрейський Собор 2003 р. Архів оригіналу за 20 лютого 2018. Процитовано 18 лютого 2018. [Архівовано 2018-02-20 у Wayback Machine.]
  7. Православна Церква Закордоном. Архів оригіналу за 21 травня 2016. Процитовано 18 лютого 2018.
  8. Русская Православная Церковь Заграницей — Офіційний сайт!. Архів оригіналу за 20 лютого 2018. Процитовано 18 лютого 2018.
  9. До избрания нового главы РПЦЗ обязанности председателя Синода будет исполнять архиепископ Иларион. [Архівовано 19 лютого 2018 у Wayback Machine.] Интерфакс.ru 17 березня 2008 р.
  10. Первоиерархом Русской Зарубежной Церкви избран архиепископ Иларион [Архівовано 2 серпня 2021 у Wayback Machine.] На офіційному сайті МП 12 травня 2008 р.
  11. Главой Русской Зарубежной Церкви стал архиепископ Сиднейский и Австралийско-Новозеландский Иларион [Архівовано 21 серпня 2017 у Wayback Machine.] NEWSru.com 12 травня 2008 р.
  12. Павел Круг. Компромиссный Иларион. Ближайший сподвижник покойного митрополита Лавра скорее всего станет его преемником. Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 18 лютого 2018.
  13. Глава Руської зарубіжної церкви урочисто возведений у сан [Архівовано 19 травня 2008 у Wayback Machine.] РІА «Новини» 18 травня 2008 р.
  14. Священний Синод Руської Православної Церкви затвердив обрання архієпископа Сіднейського і Австралійсько-Новозеландського Іларіона Першоієрархом РПЦЗ [Архівовано 30 вересня 2018 у Wayback Machine.] На офіційному сайті МП 14 травня 2008 р.
  15. Патріарх Алексій II і Священний Синод затвердили обрання нового першоієрарха РПЦЗ [Архівовано 21 серпня 2017 у Wayback Machine.] NEWSru.com 14 травня 2008 р.
  16. Журналы заседания Священного Синода Русской Православной Церкви от 10 декабря 2008 года. Архів оригіналу за 28 листопада 2012. Процитовано 18 лютого 2018.
  17. Журналы заседания Священного Синода от 30 января 2013 года : Русская Православная Церковь. Отдел внешних церковных связей. Архів оригіналу за 2 лютого 2013. Процитовано 1 лютого 2013.
  18. ЖУРНАЛЫ заседания Священного Синода от 24 декабря 2015 года / Официальные документы / Патриархия.ru. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 18 лютого 2018.
  19. Архівована копія. Архів оригіналу за 9 лютого 2018. Процитовано 18 лютого 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  20. Архівована копія. Архів оригіналу за 11 грудня 2017. Процитовано 18 лютого 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  21. Оприлюднено лист Філарета першоієрарху РПЦЗ з проханням про автокефалію. УНІАН. 12 грудня 2017. Архів оригіналу за 20 лютого 2018. Процитовано 4 травня 2021.
  22. Архівована копія. Архів оригіналу за 30 листопада 2017. Процитовано 18 лютого 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  23. В Бозе почил Высокопреосвященнейший ИЛАРИОН, митрополит Восточно-Американский и Нью-Йоркский, Первоиерарх Русской Зарубежной Церкви (рос.). Официальная страница Архиерейского Синода Русской Православной Церкви заграницей. 16 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022.

Посилання