PROFILPELAJAR.COM

Іво Лапенна
Іво Лапенна
Народився	5 листопада 1909 ; Спліт, Австро-Угорщина
Помер	15 грудня 1987 (78 років) ; Копенгаген, Данія ; ·злоякісна пухлина
Поховання	Rødovre cemeteryd
Країна	Велика Британія; Цислейтанія; Королівство Югославія; Демократична Федеративна Югославія; СФРЮ
Діяльність	правник, rhetorician, есперантист, викладач університету
Заклад	Університетський коледж Лондона
Мова творів	есперанто
Членство	Міжнародна академія наук Сан-Марино, Universala Esperanto-Asocio і Neutral Esperanto Movementd
У шлюбі з	Emilija Lapennad, Ljuba Lapennad і Birthe Lapennad
Автограф
	Іво Лапенна у Вікісховищі

Іво Лапенна (5 листопада 1909, Спліт, Хорватія — 15 грудня 1987, Копенгаген) — професор права. Пропагандист мови есперанто, перебував на посаді президента Всесвітньої асоціації есперанто з 1964 по 1974 рік. Відомий як успішний оратор на есперанто, автор ряду книг і співавтор Резолюції ЮНЕСКО про есперанто від 1954 року, в якій ЮНЕСКО офіційно визнає мову есперанто.

Біографія

Лапенна народився в місті Спліт у Хорватії (пізніше в Австро-Угорщині). У 1933 році в Загребі він отримав ступінь доктора філософії, в 1947 році став професором університету в Загребі, потім в Лондоні. Виїхавши в 1949 році з Югославії, деякий час проживав у Парижі, з 1951 року — у Великій Британії. У 1962 році став громадянином Великої Британії.

Помер Іво Лапенна у 1987 році в Копенгагені, де й був похований.

Тричі був одружений. Перша дружина — Емілія Лапенна (Emilija Lapenna), друга — Люба Лапенна (Ljuba Lapenna), третя — Бірте Лапенна (Birthe Lapenna, з 1986 року). У шлюбах в Іво не було дітей.

Під час роботи Лапенна на посаді президента асоціації виникали різні конфлікти. Його звинувачували в культі особистості, диктатурі й ін.. У цих конфліктах Лапенна перемагав. Але під час конгресу в Гамбурзі в 1974 році він заявив, що відмовляється від посади президента асоціації есперанто. Комітет обрав в якості нового президента — Гамфрі Р. Тонкіна. Іво відмовився від усіх почесних звань в UEA і TEJO. Події, що відбулися в конгресі, були інтерпретовані як «комуністичний переворот».

У 1983 році Лапенна став одним із засновників АІС Сан-Марино, а також співзасновником спеціалізованої асоціації юристів-есперантистів.

Творча та наукова діяльність

Іво Лапенна був автором таких творів, як:

Retoriko («Риторика»), 1950 і наступні видання.
«Факти про міжнародну мову» (1952)
Principaro de Frostavallen, gvidlinioj pri informado, (1956)
Elektitaj paroladoj kaj prelegoj («Вибрані промови і лекції», додаток до риторики) (1966)
Esperanto en perspektivo («Есперанто в перспективі») (1974), написано в співавторстві з Ulrich Lins (історик) та Tazio Carlevaro (літератор).
Hamburgo en retrospektivo («Гамбург у ретроспективі») (1975/1977).
«Історія дипломатії», хорватською мовою, 1949
«Держава і право: Радянська і югославська теорія», Лондон, 1964
«Радянське кримінальне право», Лондон, Сідней, Торонто, 1968

Див. також

Президенти Всесвітньої есперанто-асоціації

Література

John Wells. Personaj rememoroj pri Ivo Lapenna, p. 308 en: Carlo Minnaja (red.). Eseoj memore al Ivo Lapenna. Danlando. 2001.
Fonto laŭ Laine: Ulrich Lins, Utila Estas Aliĝo, p. 97.
The Esperanto Movement. Hull. 1977. p. 248.
Perspektivo. Studgrupo pri internacia lingvo (red.): Universala Esperanto-Asocio en la periodo 1970—1980.
Tekstoj de la konkurso de la Premio Miyoshi 2001, sen loko 2002.
Marcus Sikosek (Ziko van Dijk): Die neutrale Sprache. Eine politische Geschichte des Esperanto-Weltbundes. Bydgoszcz: Skonpres, 2006. ISBN 978-83-89962-03-4.
Ulrich Lins: Ivo Lapenna kaj la komunistoj. En: la sama: Utila Estas Aliĝo. Tra la unua jarcento de UEA, UEA: Roterdamo 2008, p. 75-112.
Ulrich Lins: La du flankoj de Ivo Lapenna, Beletra Almanako, nº 19, februaro 2014 року, Novjorko, Mondial. ISBN 9781595692771, ISSN 1937-3325.