Єрмилов Василь Дмитрович
Народження	9 (21) березня 1894 Харків, Російська імперія
Смерть	6 січня 1968(1968-01-06) (73 роки)
	Харків, Українська РСР, СРСР
Поховання	Міське кладовище № 2
Країна	Російська імперія  СРСР
Навчання	Харківська державна академія дизайну та мистецтв
Діяльність	художник, ілюстратор
Напрямок	авангардизм
Вчитель	Тракал Ладіслав Йосипович
Відомі учні	Йоффе Семен Ісайович, Ке-Ша Інокентій Павлович, Міщенко Григорій Григорович, Зубар Михайло Іванович, Кульбак Дмитро Іванович і Льготак Любов Антонівна
Член	СХ СРСР і Національна спілка художників України
Роботи в колекції	Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк) і Художня галерея Олбрайт-Ноксd
Нагороди
Єрмилов Василь Дмитрович у Вікісховищі

Васи́ль Дми́трович Єрми́лов (21 березня 1894, Харків — 6 січня 1968, Харків) — український радянський живописець, графік, монументаліст, художник-конструктор, представник українського авангарду; ученик Ладіслава Тракала (1873—1951), член об'єднань «Блакитна лінія», «Будяк» у 1913–1914 роках, харківської групи «Союз семи» з 1917 року, Асоціації революційного мистецтва України у 1927–1932 роках та Харківської організації Спілки художників України з 1939 року.

Народився 9 [21] березня 1894(18940321) року в Харкові. В 1905–1909 роках навчався в Харківській навчально-ремісничій майстерні декоративного живопису у Ладіслава Тракала. Як потім говоритиме його друг Борис Косарєв: «Тракал дав нам все… Все!». У 1910–1911 роках — у Харківській художній школі у Митрофана Федорова, у 1913–1914 роках — у приватній студії Є. Штейнберга, О. Грота, у 1913 році — в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, у 1912—1913 роках — у студії Іллі Машкова, Петра Кончаловського в Москві.

У 1919—1920-х роках малював для «Вікон УкРОСТА». У 1920 році очолював майстерні живопису Харківського заводу художньої індустрії; у 1920—1921 роках — мистецький відділ Всеукраїнського бюро Телеграфного агентства Росії. У 1921—1922 роках викладав у Харківському художньому технікумі, у 1922—1935 та 1963—1967 роках — у Харківському художньому інституті. Серед учнів — Ісак Хотінок. Співпрацював із газетою «Доба конструкції», журналами «Мистецькі матеріали авангарду», «Нове мистецтво».

У 1949 році Єрмилова було виключено зі Спілки художників за космополітизм, але згодом рішення було скасоване.^[1]

Помер у Харкові 6 січня 1968 року. Похований у Харкові на Міському кладовищі № 2.

Працював у промисловій графіці: розробляв і створював ескізи оформлення упаковок, сірникових коробок, заводських і фабричних марок тощо. Займався обробкою шрифтів, створив новий шрифт. Також малював обкладинки для

книг

• «Ладомир» Велимира Хлебникова (1920, Харків);
• «Рейд у Скандинавію» Валер'яна Поліщука (1931);
• «Фронтовики» Сави Голованівського (1933, Харків);
• «Цусима» Олексія Новикова-Прибоя (1933, Москва).

журналів

• «Колосся» — 1918, № 17;
• «Нове мистецтво» — 1927;
• «Авангард» — 1928—1930-ті;
• «Культура і пропаганда» — 1933.

Автор багатьох проєктів: збірних кіосків, агітаційних і книжкових фургонів, трибун-реклам, плакатів, театральних декорацій; станкових робіт — жанрових картин, портретів і пейзажів. Серед робіт:

• цикл офортів «Москва» (1912—1913);
• оформлення площ і вулиць Харкова:
  • до 1 Травня (1919—1920);
  • до зустрічі делегатів ІІ конгресу Комінтерну (1920);
• монументальний розпис «Сільське господарство. Будівництво. Індустрія» (1920, темпера; Центральний червоноармійський клуб у Харкові);
• розпис вагона агітпоїзда «Червона Україна» (1921);
• плакат «Потухшие паровозы, стоящие фабрики ждут уголь Донбасса» (1921);
• портрети Володимира Леніна, Артема, Моїсея Тевелєва, Тараса Шевченка, Івана Франка на стінах будинків (1921, темпера, трафарет);
• оформлення вистави за драмою Георга Кайзера «Газ-1» у театрі Пролетаркульту у Харкові (1921);
• оформлення Всеукраїнської ювілейної виставки (1927);
• оформлення стінгазет «Генератор», «Канатка», «Студгаз» для павільйону СРСР на міжнародній виставці преси у Кельні (1928, у співавторстві з Лазаром Лисицьким та Олександром Родченком);
• оформлення павільйону УРСР на Виставці досягнень народного господарства у Москві (1937—1938, разом з Анатолієм Петрицьким);
• оформлення громадських споруд:
  • цирк (1919);
  • Палац піонерів (1934—1935);
  • Київський будинок оборони (1935—1936);
  • Театральний музей (1940—1941);
• шрифтові плакати вітрини:
  • «Маркс — Ленін» (1925, дерево, метал);
  • «Ленін» (1925, дерево, метал);
  • «Про Леніна» (1925, дерево, метал);
  • «Жалобна дата» (1925, дерево, метал);
• серії:
  • «Супрематичні композиції» (1920–1930-ті);
  • «Графічні композиції» (1920–1930-ті);

Виконав також ряд конструктивістських композицій в техніці асамбляж :

• «Вікно» (1922, контррельєф — дерево, бляха);
• «Портрет» (1923, рельєф — кована мідь, дерево, фібра);
• «Гітара» (1924, рельєф — дерево).

Брав участь у виставках з 1909 року («Товариство харківських художників» і інші). Персональні виставки пройшли у Харкові у 1963, 1969, 1994 роках. Отримав золоту медаль на Міжнародній виставці графіки у Ляйпциґу у 1922 році (за марку «У поміч голодуючим»).

Окремі роботи художника зберігаються у Харківському художньому музеї, Національному художньому музеї України, в музеях США, Німеччини, Франції; продаються на міжнародних аукціонах, як-от Sotheby's.

Документальний фільм «Конструктор Василь Єрмілов», режисер Оксана Сигарева (Коклонська)

22 березня 2012 року в Харкові відкрився перший центр сучасного мистецтва, який отримав назву «ЄрміловЦентр».^[2]

У 2018 році агенція Banda створила брендбук України під назвою Ukraine NOW, основною фірмовою гарнітурою якого став спеціально створений шрифт Ermilov Bold — сучасний масивний геометричний гротеск із особливими скосами у кутах літер. Шрифт названий на честь Василя Єрмілова.^[3]

• Седляр Василь. Майстер Василь Єрмілов // Авангард (Харків), 1929, № 3;
• Поліщук В. Василь Єрмілов. — Харків: «Рух», 1931;
• Єрмилов Василь Дмитрович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
• Ермилов, Василий Дмитриевич // «Художники народов СССР». Биобиблиографический словарь. — Том 4, книга 1 — Москва: Искусство, 1983. — сторінки 41—42. (рос.);
• Єрмилов Василь Дмитрович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
• Єрмилов Василь Дмитрович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 240 . — ISBN 5-88500-042-5.;
• Фогель З. Василий Ермилов. Москва, 1975 (рос.);
• Лагутенко О. А. Українська графіка першої третини ХХ століття. — К.: Грані-Т, 2006. — 240 с. ISBN 966-2923-14-4;
• Павлова Т. В. Василий Ермилов ожидает весну. — Київ: Родовід, 2012. — 110 с. ISBN 978-966-7845-70-4;
• Андрейканіч А. І. Єрмилов Василь Дмитрович [Архівовано 8 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // «Антологія українського плаката першої третини ХХ століття». — Косів: Видавничий дім «Довбуш», 2012. — 120 с.; іл. сторінка 42.