Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.
L11A5
Гармата танка Challenger 1 у танковому музеї у Бовінгтоні, Велика Британія, 2010
L11 (повна офіційна назва: Gun, 120 mm, Tank, L11)— британська 120 мм нарізнатанкова гармата виробництва компанії Royal Ordnance. Вона була розроблена на заміну 105-мм гармати L7 яку використовували на танку «Центуріон». Її було встановлено на танки «Чіфтен» і «Челленджер 1», тоді як «Челленджер 2» використовує сучаснішу 120-мм гармату L30, яка також є нарізною. Всього було випущено 3012 гармати L11 при вартості однієї штуки близько 227 000 дол. США.[1]
Стала першою танковою гарматою країн-членів НАТО калібру 120 мм.[1] Попри те, що ця гармата має стандартний для танкових гармат НАТО калібр 120 мм, вона не є сумісною з ними, оскільки L11A5 нарізна та має роздільно-гільзове заряджання, тоді як інші натівські 120-мм гармати, як Rh-120, є гладкоствольними й мають унітарні боєприпаси.
Історія
Royal Armament Research and Development Establishment у Форту Голстед розробила нову 120 мм нарізну гармату у 1957. Нова гармата була визнана необхідною, тому що британська армія зазначила далекобійність більшу ніж інші армії, наприклад, 2 000 м (2 200 ярд), за специфікацією армії США, незважаючи на тогочасні дослідження, за якими запропонована дистанція бойового зіткнення було ближча за вимоги армії США.[2] L11 була розроблена для встановлення у башту танка Чіфтен (FV4201). Після вогневих випробувань у 1961, L11 була прийнята на службі для танка Чіфтен у 1965 і поступила на озброєння британської армії у 1966.
З того часу було розроблено вісім різних варіантів гармати L11. У червні 1976 було розпочато виробництво нових боєприпасів для L11A5.
Варіанти
На базі гармати Royal Ordnance L11 було розроблено серію різних моделей; основною серійною версією стала L11A5.
L11A1 – Перший серійний варіант; 130 штук.
L11A2 – RO Defence внесли чисельні зміни, в тому числі модифікували вентиляційну трубу, обтюратор захисного кожуха та 15 вентиляційних отворів. Міцніші матеріали використано у виробництві затворного кільця.
L11A3 – Деякі зміни затворного кільця.
L11A4 – Тестовий прототип з механізмом заряджання.
L11A5 – Основна серійна модель. Нова вбудована дулова система та новий і легкий ежектор який вимагав додаткову вагу у 7,7 кілограма (17 фунт) на затворі для балансу.
L11A6 – Переробка моделі A3 під поліпшення моделі A5.
L11A7 – Запропоновано напів-автоматичний шомпол, але у серію не прийнято.
L30 (EXP 32M1) – Останній варіант конструкції L11, розроблений за програмою Challenger Armament.
Конструкція
Затворний механізм - напівавтоматичний ковзний затвор. Гармата мала гідропневматичну систему відбою з двома буферами. Відбій гармати становив 37 см (15 дюйм). Конструкція затвору базувалася на конструкції затвору Krupp/skoda sfh/18/43 model 18 який британці ретельно вивчили після Другої світової і обрали для використання у 120 мм гармати.[3]
На відміну від більшості гармат які стріляють унітарними снарядами, тут заряджання окреме. Метальний заряд розташовано у картузі яка згоряє (або пізніше у гільзі яка згоряє для БПС). Таке заряджання потребує обтюрації затвора на відміну від унітарних снарядів. При першій демонстрації, БПС (бронебійний підкаліберний снаряд) вистрілювали завдяки циліндричним зарядам. Бронебійно-фугасні снаряди (БФС), димові і інші снаряди використовували напів-циліндричні заряди (L3). Два заряди для фугасних боєприпасів могли зберігатися на місці одного заряду для бронебійних. У танках Chieftain та Challenger, 36 зарядів зберігалися у боєукладці з водою, тому при влучання снаряда у боєукладку вода змочувала метальні заряди не даючи їм спалахнути.
Ствол гармати L11A5 оснащено ежектором на відстані приблизно дві третини від дулового зрізу і термальним кожухом.
При першій презентації до ствола було приєднано кулемет калібру 12,7 мм. Траєкторія набою кулемета збігалася з траєкторією снаряда на відстані до 2 600 м (2 800 ярд), на цю дистанцію вистачало трасера. Це, хоч і ефективно, обмежувало дальність стрільби такою відстанню. Наприкінці 1970-х у британській армії замість цільових кулеметів почали використовували лазерні далекоміри, що дозволило збільшити дальність стрільби. Проте, після тестових стрільб у США на Абердинському полігоні було визнано, що стрільба на дистанції понад 3 км (1,9 миля) марна через відхилення снаряду. Особливо це підходить для цілей які рухаються. Під час Корейської війни британська армія озброєна танками Центуріон з гарматами Ordnance QF 20 pounder успішно обстрілювала бункери на відстані 4000 м.[4]
Під час операції Гренбі з гармати L11 на британському Challenger 1 змогли зробити найдальше влучання у танк у військовій історії, іракський танк T-72 було підбито на відстані 5,1 км.[5]
Характеристики
Калібр: 120 міліметрів (4,7 дюйм)
Довжина ствола 6,604 метра (21 фут 8,0 дюйм) (55 calibres)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 19 липня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
.svg){kind=small}
