Народився у містечку Беркемстед, Гартфордшир (у Східній Англії) і став четвертим з 6 дітей. Згодом його молодший брат Г'ю Ґрін став генеральним директором Бі-Бі-Сі, а околиці рідного містечка письменник зобразив у своїй шпигунській драмі «Людський фактор» (англ.The Human Factor, 1978).
Батько був директором школи, і Ґрін у дитинстві не сприймав його методів. Зокрема це стосувалося наклепництва серед учнів. З цієї причини страждав на депресію. Через постійне глузування інших дітей у школі, вчинив декілька спроб самогубства, зрештою був змушений покинути школу.
У дитинстві дуже захоплювався пригодницькими романами, зокрема Хаггарда та Конрада. Пізніше Ґрін зізнавався, що йому було дуже складно позбутися їхнього впливу на свою твою творчість.
Студіював у оксфордському«Бейліел-коледжі», під час навчання у якому в 1926 році вийшла перша збірка його віршів — «Гомінкий квітень» (англ.Babbling April).
У 1925 познайомився з католичкою Вів'єн Дейрелл-Браунінґ, а наступного року прийняв католицизм. Пара одружилася у 1927 році і релігійною тематикою насичені чимало ранніх творів Ґрема Ґріна. І хоча такі його твори, як «Сила і слава», «Брайтонська гора», «Суть справи» та «Кінець роману» іменують «золотим стандартом» католицького роману, сам Ґрін заперечував, що є «католицьким письменником». Він вважав себе романістом, «який випадково був католиком», і навіть якось назвав себе «католицьким агностиком». Проте близькі до письменника люди розповідали, що у свій час Ґрін був на Месі, яку служив відомий католицький святий італійський стигматик отець Піо. Святий справив на Ґріна велике враження і до кінця життя письменник носив у своєму гаманці його фото. Також на схилі років Ґрем Ґрін знову став сповідатися та причащатися. Його сповідником, а згодом другом став іспанський священник Леопольдо Дюран, який після смерті Ґріна написав книгу «Ґрем Ґрін: друг і брат» (англ. Graham Greene: Friend and Brother).[5]
Відомим автор став завдяки своєму першому роману — «Людина зсередини» (англ.The Man Within, 1929). До того він зумів влаштуватися на роботу у лондонській газеті «Таймс», але успіх роману дозволив йому зосередитись лише на письменницькій діяльності.
Ґрін багато подорожував (Ліберія, Сьєрра-Леоне, Мексика, В'єтнам, Гаїті, СРСР тощо) та співпрацював із британською розвідкою під час Другої світової війни — його пізні твори (серед яких шпигунські історії та дорожні щоденники) описують життя у країнах, які на власні очі бачив автор. Найвідомішими романами англійця стали «Тихий американець» (1955, події розгортаються у В'єтнамі) і «Наш резидент у Гавані» (1958).
Багато критиків сходяться на думці: Ґрем Ґрін саме той письменник, «хто однаково подобається як звичайним читачам, так і інтелектуалам». Відомо, що сам він ділив свої твори на «серйозні» і «розважальні», але відмінності між ними навряд чи істотні. Адже в більшості романів Ґріна є динамічний сюжет, заплутана інтрига в поєднанні з політичними концепціями, що виростають із роздумів про життя.
За своє довге життя Ґрін не раз міняв суспільно-політичні погляди, то виступаючи з різкою критикою західної цивілізації, то висуваючи ідею «третього світу», зміцнити який може лише якийсь синтез комунізму і католицизму. Але непримиренність художника до всіх видів насильства і сваволі — чи це диктаторські, колоніальні режими, прояви фашизму, расизму або релігійної нетерпимості — залишалася непохитною. Письменник зажив слави своєрідного «політичного сейсмографа», що реагує на поштовхи і вибухи історії, близько до серця бере всі «больові місця» планети.
Ґрем Ґрін і СРСР
Письменник з таким контроверсійним світоглядом, але послідовним відстоюванням ідеалів гуманізму і справедливості в цілому позитивно сприймався радянською критикою, був популярним у цій країні.
Ґрем Ґрін тричі відвідував СРСР — у 1957, 1960 і 1987 роках[6]. Письменника достатньо часто перекладали і видавали в Радянському Союзі, в першу чергу російською. Окремі твори автора українською переклали І. Коваленко, П. Шарандак, Т. Шевеля та інші.
Ґрін, Ґрем // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 491. — ISBN 966-692-578-8.
.svg){kind=small}
