Система ґокі-сітідо була запозичена японцями з Китаю наприкінці VII століття, за правління Імператора Темму, і модифікована у VIII столітті.
Адміністративно-територіального одиницею найвищого рівня в Китаї був «округ» (道, дао[1]). На противагу цьому в Японії адміністративно-територіального одиницею найвищого рівня був «край» або «провінція» (国, куні). Запозичений японцями китайський «округ» (道, до) перетворився у надпровінційну одиницю, аналог «регіону». В Японії таких «регіонів» нараховувалося 7 (七道, сітідо). Вони складалися з провінцій, об'єднані спільним шляхом, який вів до столиці. Ці шляхи поділялися на великі, середні і малі, і були оснащенні станціями. Через це «регіони» часто перекладаються як «шляхи».
Виняток з системи «7 регіонів» становили 5 провінцій столичного регіону Кінай (畿内五国), які складали надпровінційну одиницю «5 столичних провінцій» або «столичний регіон» (五畿, ґокі).
