Шкурба Віктор Васильович

Віктор Васильович Шкурба
Народився10 липня 1935(1935-07-10)
Красний Бор, Тосненський район, Ленінградська область, РСФРР, СРСР
Помер11 червня 2011(2011-06-11) (75 років)
Москва, Росія
·інсульт
ПохованняБайкове кладовище
Країна СРСР
 Росія
Діяльністькібернетик, викладач університету
Alma materМДУ
Галузьматематика, кібернетика
ЗакладДержавний університет управлінняd
Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України
КНУ імені Тараса Шевченка
Вчене званняпрофесор (1972)
Науковий ступіньдоктор фізико-математичних наук (1971)
Науковий керівникГлушков Віктор Михайлович і Михалевич Володимир Сергійович
Аспіранти, докторантиТімашова Ліана Анатоліївнаd
ПартіяКПРС
ДітиШкурба Андрій Вікторович
Нагороди
медаль «За трудову відзнаку» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «У пам’ять 850-річчя Москви» медаль «У пам’ять 1500-річчя Києва»
Державна премія СРСР Премія Ленінського комсомолу срібна медаль ВДНГ Державна премія України в галузі науки і техніки
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шкурба.

Віктор Васильович Шкурба (10 липня 1935(19350710), станція Поповка Тосненського району Ленінградської області — 11 червня 2011, Москва) — український і російський кібернетик, математик.

Доктор фізико-математичних наук (1971), професор (1972).

Життєпис

Народився на станції Поповка під час слідування батьків з Ленінграда на нове місце проживання. Батько був родом з Полтавської області, мати — з міста Гдов. Через службу батька у лавах Військово-морського флоту СРСР сім'ї довелося багато змінювати місця проживання. Під час німецько-радянської війни з матір'ю та старшим братом Миколою в евакуації у Ставрополі, а потім в Азербайджані. У 1943 році сім'я переїхала до Києва, де його батько після тяжкого поранення під час оборони Севастополя (1942 рік) був відповідальним за громадянську оборону одного з районів міста, мати працювала бухгалтером у різних установах. Старший брат пішов на фронт у 1945 році і загинув наприкінці війни в Німеччині.

Після закінчення київської середньої школи із золотою медаллю в 1952 році вступив того ж року до Київського університету імені Тараса Шевченка, а в 1954 році перейшов на механіко-математичний факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова (МГУ), який закінчив у 1957 році за спеціальністю «математика». По закінченню працював у Центральному науково-дослідному інституті машинобудування (тоді НДІ 88) упродовж 1957—1959 років.

У 1959 році повернувся до Києва за сімейними обставинами і був запрошений працювати в Інститут кібернетики АН УРСР (тоді ще Обчислювальний Центр Академії наук УРСР). Під керівництвом академіка Віктора Михайловича Глушкова пройшов шлях від старшого інженера до керівника відділення АСУ. У 1961 році став головним конструктором проекту АСУП на Львівському телевізійному заводі. У 1964 році захистив кандидатську дисертацію за сукупністю робіт по цій АСУП, науковий керівник Володимир Сергійович Михалевич. 24 серпня 1965 року Шкурба призначений керівником утвореного того ж дня відділу АСУП Інституту кібернетики, став членом директорату інституту. У 1971 році захистив докторську дисертацію на тему «Схеми послідовного конструювання в оптимізації дискретних систем», науковий консультант академік В. М. Глушков. 1972 року присвоєно вчене звання «професор» за спеціальністю «Застосування математичних методів в економічних дослідженнях». У 1980 році став керівником відділення АСУ, яке містило 6 відділів.[1]

Академік В. М. Глушков був консультантом болгарського уряду з питань розвитку системи управління, його представником у країні став Шкурба, який з 1974 по 1978 рік за контрактом був радником-консультантом з АСУ Ради міністрів Болгарії.

По смерті В. М. Глушкова змушений був покинути інститут кібернетики, перейшов у 1984 році до київського науково-дослідного і проектно-конструкторського інституту НВО «Містосистемотехніка», де пропрацював заступником директора до 1987 року. Був запрошений на роботу в Москву до НДІ економіки і організації матеріально-технічного постачання при Держпостачі СРСР його тодішнім директором, членом-кореспондентом Національної академії наук України, професором Олександром Сергійовичем Ємельяновим. Працював завідувачем відділом цього інституту впродовж 1987—1992 років. Упродовж 1992—1993 років — професор кафедри інформатики Державної академії управління імені Серго Орджонікідзе. У 1993—1994 роках — керівник програмно-аналітичного центру Комітету з проведення підводних робіт особливого призначення при уряді Російської федерації. З 1994 року до смерті у 2011 році — професор кафедри інформаційних систем інституту інформаційних систем Державного университету управління.

Викладав у 1960—1987 роках за сумісництвом у Київському державному університеті імені Шевченка, у різні роки читав лекції в Московському фізико-технічному інституті, Донецькому політехнічному інституті, Одеському політехнічному інституті, Софійському вищому машинно-електротехнічному інституті, в Школі господарських керівників при Київському міському комітеті КПУ. У 1995—2004 роках працював за сумісництвом у ТОВ «ЛУКойл-резерв-інвест»[2], де займався управлінням фінансовими потоками компанії на ринку цінних паперів.

У різні роки був членом редакційних колегій часописів «Кібернетика та обчислювальна техніка» і «Механізація і автоматизація управління».

Член КПРС з 1964 року, вийшов з неї у 1991 році.

Помер від інсульту 11 червня 2011 року в Москві. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 16) у могилі батьків.

Творчий доробок

Розроблені ним моделі та методи були покладені в основу першої в СРСР автоматизованої системи управління виробництвом на Львівському телевізорних заводі — АСУВ «Львів». Брав участь у розробці Єдиної мережі державних обчислювальних центрів / ЄМДОЦ (передескізний проект), Загальнодержавної автоматизованої системи, яка утворилася на основі попередньої ЄМДОЦ, Республіканської автоматизованої системи управління (РАСУ)[3]. Основні наукові роботи написані в галузі теоретичної, економічної і біологічної кібернетики, автоматизації управління виробництвом, міських і регіональних автоматизованих систем, управління наукою, методології календарного планування. Опублікував понад 220 робіт, з них 11 монографій. Написана ним разом з В'ячеславом Сергійовичем Танаєвим[ru] монографія «Введення в теорію розкладів» (1975) розвинула розділ математики, створивши нову дисципліну «Теорія розкладів» у СРСР.

Багато часу приділяв популяризації науки. Його книга «Задача трьох верстатів» (рос. «Задача трёх станков») дала багаті роздуми для фахівців, студентів і школярів.

Здобутки та нагороди

За час своєї науково-педагогічної діяльності успішно підготував 48 аспірантів, п'ятеро з них стали згодом докторами наук — Фінн Е. А., Швец Н. Я., Подчасова Т. П., Бурдюк В. Я., Тимашова Л. А.

Лауреат:

  • премії Ленінського комсомолу (1967) за розробку теоретичних основ АСКП разом з В. К. Кузнецовим (перші премії Ленінського комсомолу з науки і техніки почали вручати з 1967 року);
  • Державної премії УРСР (1970) за розробку і впровадження системи «Львів» разом з керівником роботи В. М. Глушковим та ін.;
  • Державної премії СРСР (1981) у галузі науки і техніки за цикл робіт зі створення і широкого впровадження сучасних математичних методів оптимізації (1962—1979) разом з керівником роботи В. С. Михалевичем та ін.

Член-кореспондент РАПН з 1991 року, дійсний член РАПН з 1994 року.

Нагороджений багатьма медалями, серед яких «За трудову відзнаку» (1967), «У пам'ять 1500-річчя Києва» (1982), «У пам'ять 850-річчя Москви» (1997).

Основні праці

  • Таблицы атмосферы для запуска спутников, НИИ 88, 1958[4]
  • Распределение угла наклона входящей в атмосферу головной части баллистической ракеты (трехмерная рулетка), НИИ 88, 1959[4]
  • «О математической обработке результатов одного класса биохимических экспериментов» — Кибернетика, 1965, № 1, с. 62—67.
  • «Задачи календарного планирования и методы их решения» (Киев: Наукова думка, 1966. Соавт.: Подчасова Т. П., Пшичук А. Н., Тур Л. П.)
  • Минц М. И., Шкурба В. В., Савчин М. П. «Составление нормативных калькуляций на ЭВМ». М., Финансы, 1970. 152 с.
  • «Введение в теорию расписаний» (в соавторстве с Танаевым В. С.), М., Наука, 1975. — 256 с.
  • «Планирование дискретного производства в условиях АСУ». В. В. Шкурба, В. А. Болдырева, А. Ф. Вьюн и др. Под общ. ред. акад. В. М. Глушкова. — К., Техніка, 1975. — 295 с.
  • «Автоматизирани системи на управление. Начален курс» (Болгария, 1976)
  • «Задача трёх станков». — «Наука», Главная редакция физико-математической литературы, М., 1976. — 96 с., илл.[5]
  • «Эвристические методы календарного планирования» (Киев, Техника, 1980. Соавт.: Подчасова Т. П., Португал В. М.)
  • «Планирование и управление в автоматизированном производстве» (Киев, Наукова Думка, 1985. Соавт.: Белецкий С. А., Ефетова К. Ф.)
  • «Биржа — путь к рынку» (Москва, 1991. Соавт.: Пекер А. А. Жук Д. А.)
  • «Рынок: от торга к цивилизации» (НИИМС, 1992)
  • «Компьютеризация — переворот в праксеотехнике» (СарГУ, 1994)
  • «В команде Глушкова» Кибернетика и системный анализ, № 4, июль-август 1998 г.
  • «Акцентуированная экономика и праксеотехника управления» (Экономическая кибернетика, 2000)

Примітки

  1. ↑ Власне кажучи, у 1980 році було створено сектор АСУ, який у 1982 році, після смерті В. М. Глушкова, був перейменований на відділення. До 1976 року відділи Інститут кібернетики були поділені на 5 секторів: сектор ТЕК (Бакаєв), сектор ТК (Кухтенко), сектор КТ (Деркач), СМОіВЦ (Стогній) та СКПН (Добров). На час закордонного відрядження Г. М. Доброва у МІПСА (1976—1979), три відділи СКПН (1000 Кузнецов, 1010 Канигін, 1020 Малицький (?), лабораторії 1001 Корінний, 1002 Брусиловський, 1011 Козачков та ін.) тимчасово було передано до СМОіВЦ, а у 1980 році вони увійшли у новостворений сектор АСУ. Крім відділів СКПН, у сектор АСУ увійшли власне відділи АСУ: 220 Шкурба, Подчасова, … Див.: Шкурба В. В. В команде Глушкова // «Кибернетика и системный анализ», № 4, июль-август 1998 // Академик В. М. Глушков — пионер кибернетики. Сост. В. П. Деркач. — Киев: Юниор, 2003. — 384 с.
  2. ↑ Інвестиційна компанія [1][недоступне посилання] (рос.)
  3. ↑ Шкурба В. В. Глушков и ОГАС. [2] (рос.)
  4. ↑ а б Спогади
  5. ↑ Электронная библиотека Попечительского совета механико-математического факультета Московского государственного университета. Задача трёх станков [Архівовано 30 травня 2016 у Wayback Machine.]. Автор: Шкурба В. В.

Посилання