PROFILPELAJAR.COM

Зовнішні відеофайли
	Надія Мориквас про Степана Чарнецького і «Молоду музу» — Львівське радіо на YouTube // Natalia Kryniczanka. — 2018. — 19 січня.
	«Ой лузі червона калина» родом з Тернопільщини:пам'ятник автору створив батько, а нині реставрує син на YouTube // Т1 Новини. — 2022. — 20 травня.
	Ой, у лузі червона калина — пісня, що стала символом війни в Україні на YouTube // Факти ICTV. — 2022. — 29 квітня.
	Вона була гімном українських січових стрільців та повстанців, а зараз звучить по всьому світу на YouTube // Суспільне Тернопіль. — 2022. — 25 квітня.

Степан Чарнецький
Степан Чарнецький
Степан Миколайович
Псевдонім	Анчар, Хома Брут, Тиберій Горобець, Терентій Капець, І. Левицький, Стефан Орлин, Данило Пятка, Терзит, Стефан Чар, Чацький, Остап Шандура, Шманківський Ст., Шманковецький, С. Ч., С. Ч-ий, Ч-й, Ст. Ч.
Народився	21 січня 1881; Шманьківці, Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер	2 жовтня 1944 (63 роки); Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання	Личаківський цвинтар
Громадянство	Австро-Угорщина → ЗУНР → Польща
Національність	українець
Діяльність	поет, фейлетоніст, театральний діяч, критик
Мова творів	українська
Жанр	сатирика, стрілецькі пісні
Magnum opus	Ой у лузі червона калина
Батько	Микола
Мати	Владислава Екгардт-Чарнецька
У шлюбі з	Ірина Поповачак-Чарнецька
Діти	Олеся та Олександра
	Чарнецький Степан Миколайович у Вікісховищі
	Роботи у Вікіджерелах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чарнецький.

Степа́н Микола́йович Чарне́цький (21 січня 1881, Шманьківці, Австро-Угорщина — 2 жовтня 1944, Львів, УРСР) — український поет, перекладач, журналіст, фейлетоніст, театрально-музичний критик, актор, режисер, громадський діяч. Член Спілки письменників України (1939). Автор пісні «Ой у лузі червона калина».

Життєпис

Степан Чарнецький народився 21 січня 1881 року в селі Шманьківцях, нині Заводської громади Чортківського району Тернопільської области України. Був тринадцятою дитиною у священницькій родині отця Миколи Чарнецького^[3]^[4]. Рано залишився без батька, який помер від тифу. Початкову школу закінчив у Станиславові. З 1895 року навчався в гуманітарній і реальній гімназіях у Львові.

Закінчив інженерний (шляхо-будівельний) факультет цісарсько-королівської Вищої політехнічної школи (нині національний університет «Львівська політехніка»).

Активіст молодіжних товариств; співав у хорі товариства «Основа»; учасник літературного угруповання «Молода муза». Працював у Львові інженером у земській управі й крайовому виділі (1906–1912). Під час Першої світової війни — помічник начальника залізничної дільниці № 5 Львів-Стрий, Львів-Самбір. Редактор часописів «Український голос» (1915), «Український вістник», член редколегії журналів «Шляхи» (1915–1917), «Життя і мистецтво» (1920). Співпрацював із редакціями газет і журналів «Будяк» (1921–1922), «Воля», «Громадська думка», «Діло» (1921–1924), «Літературно-науковий вістник», «Ілюстрована Україна», «Міщанське слово», «Молода Україна», «Назустріч», «Новий час», «Руслан», «Українське слово» та польськими часописами. Від 1920 — референт преси при Львівському магістраті. 1939–1941 — науковий співробітник Львівської наукової бібліотеки.

Театральна діяльність

Театральний референт, режисер і художній керівник театру товариства «Руська бесіда» (весна 1913 — серпень 1914), з яким гастролював на Тернопільщині, Львівщині, Прикарпатті та інших, поставив у ньому «Украдене щастя» Івана Франка (1907, уперше за позацензурним текстом), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка, «Дядя Ваня» А. Чехова та інші; переклав для театру п'єсу «Марія Магдалина» Х.-Ф. Геббеля, лібрето опер «Фауст» Ш. Гуно, «Мадам Батерфляй» Дж. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, оперети «Орфей у пеклі» Ж. Оффенбаха.

Доробок

Автор патріотичного гімну українських січових стрільців «Червона калина» («Ой, у лузі червона калина похилилася…»; 1914); у співавторстві з Богданом Весоловським написав відому пісню-танґо «Прийде ще час».

Автор поезій, фейлетонів, памфлетів, літературно-мистецьких статей, нарисів із історії галицького театру, рецензій, мистецьких портретів, розділу «Театр» у виданні Івана Тиктора «Історія української культури (за редакцією Івана Крип'якевича)» (Львів, 1937).^[5], спогадів про О. Мишугу, О. Нижанківського і Д. Січинського, І. Франка.

Вийшли збірки поезій «В годині сумерку» (1908), «В годині задуми» (1917), «Сумні ідем» (1920), прозових новел і фейлетонів «Дикий виноград» (1921), «Квіти й бодяче» (1922; обидві з підзаголовком «Нариси й замітки з дороги життя»; під псевдонімом Тиберій Горобець), «З мойого записника [Архівовано 18 лютого 2017 у Wayback Machine.]» (1922), книга «Нарис історії українського театру в Галичині» (1934; перевидана зі скороченням у збірці «Вибране», Львів, 1959, де тексти з політичних та інших міркувань надмірно відредаговані).

Першим повністю переклав українською і видав поему А. Міцкевича «Конрад Валленрод»; автор перекладів польською мовою творів українських авторів. Окремі твори надруковані в поетичній антології «Акорди» (1903, укладач І. Франко), у збірках «Молода Муза» (Київ, 1989) та «Образки з життя» (Львів, 1989), «Розсипані перли. Поети „Молодої музи“ (Київ, 1991) та інші. Поезії Степана Чарнецького переклав польською мовою Сидір Твердохліб.

Родина

Батько: о. Микола Чарнецький.
Мати: Владислава Екгардт-Чарнецька^[6].
Брати та сестри: Леонця, Йосиф, Іван, Олена, Геня, Маня, Михайло, Володимир, Станіслав, троє невідомих.
Дружина: Ірина Поповчак-Чарнецька.
Доньки: Олеся та Олександра^[3].

Помер 2 жовтня 1944 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові (19 поле)^[7].

Вшанування пам'яті

26 травня 1991 року в родинному селі поета відкрили пам'ятник Степанові Чарнецькому (ініціаторка встановлення Надія Процьків, скульптор Іван Мулярчук). На фасаді Будинку культури в смт Заводське Чортківського району встановлена пам'ятна дошка на честь Степана Чарнецького^[8].

У 2005 році Надія Мориквас видала книгу «Меланхолія Степана Чарнецького».

Вулиці Степана Чарнецького є у рідних Шманьківцях^[9], Чорткові^[10], Тернополі^[11]^[12], Херсоні^[13], Кропивницькому (провулок)^[14], Заводському, Шклі (провулок та вулиця)^[15], Малечковичах^[16].