Микола Устиянович, світлина з листівки серії «Історія України-Руси», Коломия, 1902 р.
Походив із родини посадникаміста Миколаїв на Львівщині. Початкову освіту здобув у Миколаєві, далі закінчив нормальну школу у Львові (1820—1824) та Львівську гімназію (1824—1830), також 2 курси філософського факультету університету (1830—1832) та (1838). У 1835 р., будучи семінаристом, увійшов до гуртка Маркіяна Шашкевича. Водночас з проповіддю М. Шашкевича на свято Покрови 14 жовтня 1836 в соборі Св. Юра виголосив свою в церкві св. Параскеви). Через те, що ректор Телеховський не дозволив би цього, подав йому текст, укладений польською мовою.[1]
Друкуватися почав 1836 року. Став ініціатором і співзасновником літературно-наукового товариства «Галицько-Руська матиця».
«Не послідню силу, — писав у некролозі Іван Франко, — покрила буковинська земля… умер один із перших будителів нашого народного духу, друг Маркіяна, „Соловейко“, як звали його молодші товариші, умер, залетівши на старості літ на чуже поле, забажавши співати „по нотам“».
Літературна діяльність
1836 р. написав перший вірш народною мовою («Сльоза на гробі М. Гарасевича»), що й зблизило його з Маркіяном Шашкевичем; далі до 1846 р. майже нічого не писав, вражений кампанією проти народної мови.
Пісня «Верховино!» Миколи Устияновича з віденського видання 1916 року.
Під впливом подій 1848 р. активізувався у літературній творчості, — писав поезії й прозові твори. У ліричних віршах Устияновича відчутні національні та соціальні мотиви, любов до гірської природи Карпат, знання фольклору.
Вірші «Верховино, світку ти наш», «Гей, браття опришки» стали народними піснями.
Тільки 1848 рік, рік бурхливих політичних подій в Австрійській імперії, розбудив М. Устияновича: він став одним з ініціаторів скликання і душею «Собору Руських Учених» у Львові.
Відірваний від громадсько-культурного життя, останні 20 років життя поступово згасав як письменник. У його творчому житті на зміну поетичній, часто пісенній мові, яку Устиянович високо підніс у своїх найкращих творах, прийшло штучне язичіє.
Етнографічні матеріали становлять основу прозових писань Миколи Устияновича: «Старий Єфрем», «Месть верховинця»; «Страсний Четвер».
Видання
Поезії. — Львів, 1860.
Старий Єфрем для руського народу. Оповідання. — Львів, 1874.
.svg){kind=small}
