PROFILPELAJAR.COM

Тріа́сово-ю́рське вимира́ння відмічає межу між тріасовим і юрським періодами, 199,6 мільйона років тому, і є одним з найбільших вимирань мезозойської ери, яке мало сильний вплив на життя на Землі.

Наслідки вимирання

Цілий клас конодонтів^[1], що становили 20 % усіх морських сімейств, всі широко поширені круротарзи (нединозавроподібні архозаври), деякі з терапсид, що залишилися, і багато видів з широко поширеної групи земноводних повністю зникли. Принаймні половина відомих нині видів, які жили на Землі в той час, вимерла. Ця подія звільнила екологічні ніші, давши змогу динозаврам домінувати, починаючи з юрського періоду. Тріасове вимирання сталося менш ніж за 10 000 років і відбувалося безпосередньо перед тим, як Пангея почала розпадатися на частини.

Статистичний аналіз втрат серед морської фауни в цей час наводить на думку, що зменшення різноманітності було пов'язане радше зі спадом у темпі видоутворення, ніж зі зростанням вимирання.^[2]

Причини

Було запропоновано декілька пояснень цієї події, але всі вони не повною мірою відповідають потрібним вимогам:

Поступова зміна клімату або флуктуації рівня океану протягом пізнього тріасового періоду. Однак це не пояснює раптовості вимирання істот в океані. Можливо, зміна клімату пов'язана зі зміною площі світового океану і його глибини, викликаної рухом земної кори. Відбиття сонячного світла водною поверхнею та збільшення вологості клімату спровокувало появу полярних та високогірних льодових шапок, що призвело, в свою чергу, до льодовикового періоду та значного промерзання акваторії океану.
Падіння астероїда, але немає датованого ударного кратера, утворення якого збіглося б із тріасово-юрською границею (зіткнення, відповідальне за кільцеподібну структуру Манікуаганського озера, сталося за 12 мільйонів років до тріасово-юрського вимирання).
Масові виверження вулканів, особливо базальтових лав у Центрально-атлантичній магматичній області (Central Atlantic Magmatic Province або CAMP), вивільнило б в атмосферу вуглекислий газ або діоксид сірки, які в свою чергу були б причиною сильного глобального потепління (від першого газу) або похолодання (від другого газу).^[3]
Гіпотеза про метангідратну рушницю. Потепління через вулканізм та накопичення вуглекислого газу в атмосфері призвело до вивільнення метану з донних клатратів. Виділення метану, навіть сильнішого парникового газу, ніж CO₂, прискорило потепління ще сильніше, що в свою чергу призвело до ще більшого вивільнення метану з дна океанів. Цей процес міг призвести до швидкої зміни глобальної температури.^[4] Ізотопна структура скам'янілих ґрунтів пізнього тріасового та раннього юрського періодів не показує доказів будь-яких змін кількості вуглекислого газу (CO₂) в атмосфері. Однак пізніше деякі докази все ж були знайдені у ґрунтах, які належать до тріасово-юрської границі. Деякі дослідники висловили припущення, що причиною цього зростання (і, як наслідок, вимирання) могла бути комбінація вулканічного СО₂, що виділився з лав, і катастрофічного розкладу газових гідратів. Крім того, газові гідрати були запропоновані як одна з можливих причин масового пермського вимирання наприкінці пермського періоду.

Див. також

Хронологія еволюції

Примітки

↑ The extinction of conodonts —in terms of discrete elements— at the Triassic-Jurassic boundary. Архів оригіналу (PDF) за 18 травня 2020. Процитовано 3 жовтня 2015.
↑ Bambach, R.K.; Knoll, A.H.; Wang, S.C. (December 2004), Origination, extinction, and mass depletions of marine diversity, Paleobiology, 30 (4): 522—542, doi:10.1666/0094-8373(2004)030<0522:OEAMDO>2.0.CO;2, архів оригіналу за 22 лютого 2016, процитовано 3 жовтня 2015
↑ Предков крокодилов убило древнее глобальное потепление — Наука и техника — История, археология, палеонтология — Палеонтология — Компьюлента. Архів оригіналу за 12 квітня 2010. Процитовано 3 жовтня 2015. [Архівовано 2010-04-12 у Wayback Machine.]
↑ Учёные обвинили в триасовом вымирании морской метан. Архів оригіналу за 27 жовтня 2015. Процитовано 3 жовтня 2015. [Архівовано 2015-10-27 у Wayback Machine.]

Література

Hodych, J. P.; G. R. Dunning (1992). Did the Manicougan impact trigger end-of-Triassic mass extinction?. Geology. 20: pp. 51.54. doi:10.1130/0091-7613(1992)020<0051:DTMITE>2.3.CO;2. {{cite journal}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
McElwain, J. C.; D. J. Beerling, F. I. Woodward (27 серпня 1999). Fossil Plants and Global Warming at the Triassic-Jurassic Boundary. Science. 285 (no. 5432): 1386—1390.
Tanner, L.H.; S.G. Lucas, M.G. Chapman (2004). Assessing the record and causes of Late Triassic extinctions. Earth-Science Reviews. 65 (65): pp.103—139. doi:10.1016/S0012-8252(03)00082-5. {{cite journal}}: |pages= має зайвий текст (довідка)[1]
Tanner, L. H.; J. F. Hubert, B. P. Coffey et al (7 червня 2001). Stability of atmospheric CO2 levels across the Triassic/Jurassic boundary. Nature. 411: pp. 675–677. doi:10.1038/35079548. {{cite journal}}: |pages= має зайвий текст (довідка)