Схарбек отримав свою назву від невеликої річечки-струмка, що протікає з півдня на північ і впадає у Сенну. На думку де-яких істориків назва походить від франкських слів «schaer» — западина та «beek» — струмок, річечка. Буквально назва перекладається як «річка з крутими берегами».[3] За іншою версією назва комуни перекладається як «річка в лісі»[4]
Вперше згадується під назвою Scarenbecca у документі єпископа архієпархії Камбре під 1120 роком.[4]
Географія
Із площею 8 км² та чисельністю населення 116 039 станом на 1 січня 2008 року Схарбек є другою за величиною комуною Великого Брюсселя. Розташований на північ від центральної частини міста й межує з комунами Брюссель, Сен-Жосс-тен-Ноде, Евер, Волюве-Сен-Ламбер та Волюве-Сен-П'єр.
Історія
Схарбек, Брюссель і околиці на карті Й. Ферраріса, 1771–1778 роки.
Данні археології вказують на те, що на території Схарбеку людина жила ще за кам'яної доби. Крім того, у XIX столітті тут були знайдені речі римської епохи — вази і інші гончарні вироби, що належать до часів римського імператора Адріана (2 століття нашої ери).[5]
Перша згадка про Схарбек належить до 1120 року.
За Середньовіччя, починаючи з 1301 року, село входило до складу так званого «брюссельського казана» (фламанськоюKuype van Brussel, нід.Kuip van Brussel[nl], фр.Cuve de Bruxelles[fr]) — було тісно пов'язане з Брюсселем і залежало від нього у адміністративних, судових і податкових питаннях.
В давнину Схарбек був прозваний «віслюковим селом», а дорога, що проходила кріз нього й вела до Схарбекської брами другого брюссельського муру мала назву «віслюкова дорога» (Ezelweg) через велику кількість нав'ючених тварин, якими цією дорогою везли у Брюссель фрукти, овочі та збіжжя.[4]
Схарбек став незалежною від Брюсселя комуною і отримав самоврядування 1795 року під час Французької революції і панування Франції у Бельгії. До початку 19 століття Схарбек був невеликим містечком і у 1800 році його населення становило 1131 особу. Демонтаж другого брюссельського муру (1818), будівництво залізниці до Мехелену (1835), відміна мит (1860) дали поштовх для нового етапу в історії розвитку комуни. Урбанізації комуни сприяло також будівництво у 1824 році вулиці Руаяль (фр.rue Royale, нід.Koningsstraat), що протягнулася від Брюсселя до Схарбека, а потім була продовжена до Лакенського палацу.[4]
1865 року Схарбек став другою комуною, після Брюсселю, в якій було збудовано критий ринок. 1897 року від комуни було відокремлено невелику частину її території для спорудження Брюссельського річкового порту.[4]
В минулому Схарбек був відомий передусім особливим сортом вишні, що тут вирощується, який бельгійські пивовари використовували для виготовлення пива сорту крік.
Схарбек на карті Брюссельського столичного регіону.
В комуні за даними на 1 січня 2011 року проживало 125656 чоловік, з яких 83993 людей (66,84%) були бельгійського походження і 41663 (33,16%) — іноземцями, з яких 22097 людей походили з країн Євросоюзу, 19566 людей — з інших країн світу. З всіх іноземців 95 людей мали статус політичних біженців.[6]
Склад населення комуни Схарбек за країнами походження в різні роки.
Примітки. 1. н. д. — немає данних. 2. В таблиці окрім України представлені лише ті країни, кількість вихідців з яких в населенні комуни перевищує 200 осіб.
Пам'ятки
Центральною вулицею, що перетинає район Схарбек, є прямий бульвар короля Альберта II, що впирається у вокзал Схарбек. Приблизно на середині бульвару розміщено такі архітектурні пам'ятки, як Ратуша Схарбека й собор Нотр-Дам'е. У Схарбеку зберігся також квартал, спроєктований в стилі модерн бельгійським архітектором Віктором Орта. Цікавий також парк Йосафат, розбитий тут 1904 року англійський сад з невеликим зоопарком, стадіоном, галявинами для ігор та встановленими у великій кількості статуями майстрів різних епох. З цього парку відкривається краєвид на Брюссель.
В цілому ж район забудовано житловими будинками блочного типу. Схарбек відомий тим, що тут відсоткова складова турецького населення найвища серед усіх крупних західноєвропейських міст. Порівняно висока також доля фламандського населення.
↑Jean-Marie Pierret, Phonétique historique du français et notions de phonétique générale, Louvain-la-Neuve, Peeters, 1994, p. 106. ISBN 90-6831-608-7, ISBN 2-87723-138-0[1]
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
