Найдавніше знаходження на мапах за 1787 рік як Смож.
Є запис: «…….и по жене Полтавской губернии Прилукского уезда в селе Смоиш (?) 107 душ и земли 844 десятины ……»
У цьому записі перерахований посаг Любові Іванівни (до шлюбу Маркович). Чоловік Олександр Гнатович Гижицький (1791/1792 — після 1845).
Дочка колезького асесора Івана Дмитровича Марковича та Варвари Василівни, уродженої Кулябко-Корецької (разом з батьками була внесена до 6-ї частини Дворянськогой родоводу книги Чернігівської губернії). Засновник роду Марковичів — Марко Аврамович (пом. 1712), орендар прилуцький та пирятинський, ім'я якого і стало родовим прізвищем для його нащадків. Онучатим племінником Любові Іванівни був історик Олексій Іванович Маркович (1847—1903).
У 1862 році в селі володарському казенному та козачому Смошь (Смож[2]) була церква, завод та 142 двори, де жило 477 осіб[3].
У 1911 році в селі Смошь була Покровська церква [4][5], церковно-парафіївська школа та жила 1321 особа[6].
Під час революції 1905–1907 років у Смоші відбувалися селянські заворушення.
Протягом 1917—1921 років у селі кілька разів змінювалась влада.
На 1988 рік у селі — центр, садиба колгоспу ім. 60-річчя утворення СРСР, відділення зв'язку, 8-річна школа, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, бібліотека. 1965 року споруджено обеліск у пам'ять про воїнів-односельців, які загинули (185 чоловік) на фронтах німецько-радянської війни, надгробок на могилі червоноармійця, загиблого під час громадянської війни, і надгробок на могилі радянського воїна, який поліг 1943 року під час визволення села від нацистських загарбників[7]. Збереглася дерев'яна Покровська церква (1831)[8].
↑Полтавский губерский статистический комитет. (1911). Список населенных мест Полтавской губернии, с кратким географическим очерком губернии (російською) . Полтава: Электроная типография Д.Н. Подземского Петровская улица собственый дом, 1912. с. 316 з 562.