PROFILPELAJAR.COM

Панас Карпович Саксаганський
Панас Карпович Саксаганський
	Панас Саксаганський
Ім'я при народженні	Панас Карпович Тобілевич
Народився	15 (27) травня 1859; Кам'яно-Костувате, Бобринецький повіт, Херсонська губернія,; Російська імперія
Помер	17 вересня 1940 (81 рік); Київ, Українська РСР,; СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Підданство	Російська імперія → УНР→ СРСР
Національність	українець
Діяльність	актор, театральний режисер, драматург, кінорежисер
Відомий завдяки	актор, режисер, драматург і педагог
Alma mater	Одеське військове училище
Батько	Тобілевич Карпо Адамович
Мати	Садовська Євдокія Зіновіївнаd
Брати, сестри	Садовська-Барілотті Марія Карпівна, Іван Карпенко-Карий і Микола Садовський
У шлюбі з	Тобілевич-Левченко Ніна Митрофанівна
Нагороди
	Герб;
	Роботи у Вікіджерелах; Висловлювання у Вікіцитатах; Медіафайли у Вікісховищі;

Пана́с Ка́рпович Саксага́нський (справжнє прізвище — Тобілевич; 15 (27) травня 1859(18590527), Кам'яно-Костувате на Херсонщині, тепер Миколаївська область — 17 вересня 1940, Київ) — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи Марка Кропивницького, один з корифеїв українського побутового театру. В своєму сценічному псевдоніму Саксаганський увічнив батьківщину матері Євдокії — вона походила з містечка Саксагань (нині село Кам'янського р-ну Дніпропетровської обл.)^[1].

Життєпис

Дитинство

Панас Саксаганський був представником видатної театральної родини Тобілевичів. Його батько, дрібний херсонський землевласник Карпо Адамович Тобілевич, мав шістьох дітей. Четверо з них стали театральними діячами: Марія (Садовська-Барілотті), Іван Карпенко-Карий, Микола (Садовський) і наймолодший — Панас (Саксаганський).

Освіта

Початкову освіту здобув у Бобринецькій повітовій школі.

Ще школярем захопився влаштуванням аматорських вистав.

Як згадував сам Панас Саксаганський у книзі «Думки про театр», «від матері, Євдокії Зіновіївни, діти вперше почули про театр. Вона знала напам'ять усю „Наталку Полтавку“, і не тільки знала, а й уміла надзвичайно цікаво проказувати окремі ролі та відображати різних дійових осіб… Завдяки нашій матері мої старші брати, сестра Марія і я теж знали всю „Наталку“ напам'ять. На мене, як і на Миколу, мав великий вплив аматорський гурток, яким керували Марко Кропивницький і старший брат Іван. Шкільне керівництво та й Іван забороняли нам відвідувати вистави, бо ми так захоплювалися театром, що забували про свої уроки. Тоді ми організували власний шкільний драмгурток, де грали „Наталку Полтавку“, „Назара Стодолю“, „Москаля-чарівника“».

1877 року закінчив Єлисаветградське земське реальне училище. Сидів за однією партою з Євгеном Чикаленком. У тому самому класі вчився Олександр Тарковський — батько поета Арсенія Тарковського і дід кінорежисера Андрія Тарковського.^[2]

Аматорський театр

Сценічну діяльність розпочав у Єлисаветграді в аматорському гуртку під орудою Марка Кропивницького.

Панас Саксаганський: «Навчаючись у старших класах, я і Микола одержали дозвіл виступати у аматорських виставах — спочатку в епізодах, а потім у відповідальніших ролях. На аматорській сцені у Єлизаветграді я теж мав значний успіх: коли Кропивницький виїхав до Одеси, мені доручили його ролі.

Я їх виконував, наслідуючи засобом Марка Лукича, бо, відвідуючи репетиції і спектаклі, я добре запам'ятав собі всю манеру грати, всі його рухи, інтонації і міміку. Кропивницький був тоді для мене ідеалом актора і людини і я старанно копіював його… Я все більше переконувався, що діло все залежить від праці, що в праці криється талант… В артиста неодмінно повинен бути талант… Кожний артист є, безперечно, складовою частиною не тільки своєї великої сім'ї майстрів-художників, але й своєї епохи, класу, нації, суспільства, що безпосередньо оточує його».

1878 року пішов на військову службу (Одеська юнкерська школа). Служив у 58-му Празькому піхотному полку, розташованому в Миколаєві. Брав участь в українських виставах трупи Чернишова.

Професійний театр

Професійне творче життя розпочав 1883 року на сцені Миколаївського театру під керівництвом Марка Кропивницького та Михайла Старицького, виконавши роль Возного у «Наталці Полтавці».

З 1885 року — у трупі Марка Кропивницького, з 1888 року — у брата Миколи (Садовського), у 1890–1898 та 1905–1909 рр. очолював «Товариство русько-малоросійских артистів».

Впродовж 1910–1915 рр. гастролював у турах Т. Колесниченка та ін. З 1912 до 1940 року Саксаганський проживав у Києві в будинку на вулиці Жилянській, 96.^[3]

У 1915–1916 роках працював у Товаристві українських акторів під орудою Івана Мар'яненка, з 1916 р. — у Товаристві Українських Акторів.

1918 року очолював Державний народний театр, який мав завдання ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар. 29 липня 1925 року відбулася прем'єра вистави Я. Мамонтова «Що загинули ранком». Режисери — П. Саксаганський, Л. Сабін.

18 вересня 1925 року РНК УСРР надала Панасу Саксаганському звання Народного артиста республіки.

Спорадично в складі новоствореного Театру ім. М.Заньковецької, з 1926 року гастролював у різних театрах; останній раз виступав на сцені 12 травня 1935 року. Народний артист СРСР (1936).

Творчість

Панас Саксаганський у сценічному образі, 1905 рік

Як акторові, йому був притаманний реалістично-психологічний метод роботи над роллю із чіткими зовнішніми деталями.

Він мав передусім талант коміка, переважно з сатиричним забарвленням: Возний («Наталка Полтавка» Івана Котляревського), Бонавентура, Пеньонжка, Тарабанов, Харко Ледачий («Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Суєта», «Паливода XVIII ст.» І. Карпенка-Карого), Голохвостий («За двома зайцями» Михайла Старицького) та ін.; у вокальному репертуарі — Карась («Запорожець за Дунаєм»).

Але з немалим успіхом виступав і в інших амплуа: у героїчних і трагедійних ролях.

У режисерській роботі відзначався надзвичайною докладністю, знав усі п'єси напам'ять, на проби приходив з готовим режисерським примірником, з сумлінним простудіюванням кожної ролі у єдності акторського ансамблю.

Найбільш відомий виставами драм І. Карпенка-Карого. Зі світового репертуару поставив «Розбійників» Й. Шиллера (грав роль Франца Моора), «Урієль Акоста» К. Гуцкова (Державний Народний Театр, 1918 р.) та «Отелло» Вільяма Шекспіра (Театр ім. М.Заньковецької, 1926).

Виховав ціле покоління акторів (Борис Романицький, Варвара Любарт, Андрій Ратмиров, Тетяна Садовська та ін.).

Літературна творчість

Автор комедій: «Лицеміри» (1908) та «Шантрапа» (1914), спогадів «По шляху життя» (1935) і ряду статей з майстерності актора.

Особисте життя

Панас Саксаганський із сином Петром Тобілевичем, 1890-ті рр.

У 1903 році Саксаганський познайомився у Варшаві з Ніною Левченко, яка стала його дружиною. До того від актриси Лідії Квітки мав сина Петра, що ріс із батьком, став інженером. Онук Саксаганського, Богдан Тобілевич, — архітектор. Правнук Петро — російський актор, жив у Москві. Зберігав архів прадіда, який мав бути переданий до Києва, коли там відкриють музей Саксаганського.

Панас Саксаганський був вітчимом Варвари Любарт — згодом народної артистки УРСР.

Вшанування пам'яті


Ювілейна монета НБУ присвячена Панасу Саксаганському

Надгробок Панаса Саксаганського на Байковому кладовищі в Києві

На честь Панаса Саксаганського названо вулиці у містах Києві, Львові, Дніпрі, Кам'янець-Подільському та провулок у Миколаєві.

У Кривому Розі є район Саксаганський та вулиця Панаса Саксаганського^[5].

У місті Біла Церква розташований Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені П. К. Саксаганського

У Житомирі є провулок Панаса Саксаганського.

14 травня 2019 року, до 160-ліття з дня народження актора, НБУ випустив ювілейну монету, присвячену Панасу Карповичу.

Примітки

↑ Паращич В. В. Українськалітература. 10 клас. Академічний рівень. Плани конспекти уроків для шкіл з українською мовою навчання.— Х.: Вид-во «Ранок», 2010. — 320 с. — (Майстер-клас). ISBN 978—611–540–560–2. С.56
↑ Євген Чикаленко відмовився стати гетьманом України // Gazeta.ua. 20.12.2011
↑ Будинок 1908, в якому проживав Саксаганський П. К. | Звід Історії Памяток Києва. pamyatky.kiev.ua (ru-RU) . Процитовано 2 квітня 2020.
↑ Перша дружина Панаса Сакаганського
↑ Новые названия улиц Кривого Рога. Официальный список!. Блог города Кривой Рог| Фоторепортажи. 23 травня 2016. Архів оригіналу за 4 вересня 2017. Процитовано 10 грудня 2016.

Джерела та література

О. Л. Вільшанська. Саксаганський Панас Карпович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 425. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 189, 266.
Віктор Жадько. Український некрополь. — К., 2005. — С. 283.
Віктор Жадько. У пам'яті Києва. — К., 2007. — С. 33, 67.
Саксаганський П. К. Статті і спогади про корифея укр. сцени. — Київ; Харків, 1938.
Саксаганський П. До молодих режисерів. — К., 1940.
Рильський М. Панас Саксаганський // Наук. записки Інституту мистецтвознавства, фолкльору та етнографії АН УРСР. — К., 1947.
Чаговець В. П. К. Саксаганський. — К., 1951.
Тобілевич Б. Саксаганський Панас Карпович|Панас Карпович Саксаганський. — К., 1957.
Стеценко Л. Панас Саксаганський. — К., 1957.
Мельничук-Лучко Л. Саксаганський — актор. — Л., 1958.
Український драматичний театр, т. І. — К., 1967.
Народний артист Союзу РСР орденоносець Панас Карпович Саксаганський: ст. і спогади про корифея укр. сцени / зб. упорядкував Ю. Мартич; ред. і вступ. ст. О. Корнійчука. — Харків: Мистецтво, 1939. — 115 с.
Саксаганський П. К. Театр і життя: мемуари / П. Саксаганський; вступ. слово й ред. К. Буревія. — Харків: Рух, 1932. — 192 с.
Саксаганський, Панас Карпович. По шляху життя: мемуари / П. Саксаганський (П. К. Тобілевич) ; ред. М. Новицький. — Харків: Держлітвидав, 1935. — 230 с.
Саксаганський П. К. Моя праця над роллю / П. К. Саксаганський. — Київ: Мистецтво, 1937. — 40 с.
Корифей української сцени Панас Карпович Саксаганський // Театр. — 1936. — вересень-жовтень. — С. 15.
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.