PROFILPELAJAR.COM

Володимир Савдунін
Володимир Савдунін
Народження	10 травня 1924; Москва
Смерть	27 жовтня 2008 (84 роки); Москва
Поховання	Кузьмінське кладовище
Країна	СРСР
Рід військ	танкові
Роки служби	1942—1944
Партія	ВКП(б)
Звання	сержант
Війни / битви	Німецько-радянська війна
По відставці	футболіст (1944—1956); хокеїст (1947—1958); дипкур'єр (1959—1987)
Нагороди
	Заслужений майстер спорту СРСР

Володимир Григорович Савдунін (нар. 10 травня 1924, Москва, СРСР — пом. 27 жовтня 2008, Москва, Росія) — радянський футболіст і хокеїст. Заслужений майстер спорту. Учасник Другої світової війни.

Біографія

Футболом почав займатися у команді «Старт», що відносилася до профспілки автомобілістів. Його батько працював водієм у гаражі, що обслуговував Раду міністрів СРСР. У перший рік війни, всі головні державні установи були евакуйовані до Куйбишева. Туди ж переїхала і родина Савдуніних, Володимир працював автослюсарем. На початку 1942 року повернувся до Москви, влаштувався на авіаційний завод № 45 (збирав двигуни для штурмовиків). У вільний час грав за команду «Крила Рад» у чемпіонаті і кубку міста.

У вересні пішов добровольцем до Червоної Армії. Перші півроку навчався в Ярославлі, в Новоград-Волинському піхотному училищі, що було евакуйоване з України. Потім, учорашніх курсантів, перекинули до Харкова і в першому бою їх частину розбили. Підрозділ розформували, а рештки особового складу відправили в тил. В подальшому служив у взводі розвідки 50-ї танкової бригади^[1]. Неодноразово ходив у ворожий тил, здобував важливу інформацію або брав у полон німецьких військовиків.

В одному з боїв знищив чотирьох ворожих солдат, про це писала на своїх сторінках військова газета 2-го Українського фронту. Під час переправи через Південний Буг, перший танк колони підірвався на міні і пішов під лід. Сержант Савдунін, який знаходився на другій машині, без вагань кинувся в крижану воду і врятував командира екіпажа.

У боях під румунськими Яссами був поранений і відправлений до московського шпиталю. За час перебування на фронті був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня і двома орденами Червоної Зірки^[1]. Після одуження, продовжив службу в 7-му полку МВС.

Восени 1944 року, за рекомендацією Костянтина Бескова, Михайло Якушин включив його до складу московського «Динамо». Один з найбільш корисних і універсальних футболістів команди післявоєнного періоду. Потужний, прекрасно фізично розвинений, вирізнявся широким діапазоном дій. В інтересах команди міг грати на будь-якій позиції і всюди з однаковим успіхом. В єдиноборствах був чіпким і непоступливим.

Потужні удари з обох ніг, висока швидкість, надійна гра головою, вміла взаємодія з партнерами робили його грізним і небезпечним в тих випадках, коли він виступав у ролі нападника. На позиції півзахисника виділявся великим об'ємом переміщень, підтримував атакуючі дії. Грав, можливо, без особливих технічних хитрощів і яскравих прийомів, але завжди надійно, натхненно, з повною самовіддачею.

В чемпіонаті дебютував 3 червня 1945 року, забив один з м'ячів у ворота київського «Динамо»^[2]. Гра завершилася перемогою гостей — 1:5 (також забивали: Семен Васильєв — Василь Трофімов, Сергій Соловйов (2) і Леонід Соловйов^[ru]). Восени брав участь у турне до Великої Британії, щоправда за перебігом матчів з «Челсі», «Кардіфф Сіті», «Арсеналом» і «Глазго Рейнджерс» спостерігав з лави запасних. З наступного сезону став повноцінним гравцем основного складу. Триразовий переможець першостей СРСР, володар кубка 1953 року. 1954 року йому було присвоєно почесне звання «Заслужений майстер спорту» (разом з одноклубником Костянтином Крижевським і «спартаківцями» Ігорем Нетто та Микитою Симоняном).

Найвідоміший гол забив з середини поля, у ворота, які захищав тбіліський кіпер Володимир Марганія. Учасник багатьох міжнародних товариських матчів, зокрема:

міжнародні матчі


1946	з белградським «Партизаном» (4:1; з Бобеком і Чайковським у складі суперників) і болгарським «Локомотивом» (3:3)^[3]^[4];
1951	дві гри проти збірної НДР (5:1 і 2:0)^[5]^[6]. У цих матчах також брали участь кияни Віталій Голубєв, Абрам Лерман і Павло Віньковатов;
1953	проти шведського «Юргордена» (4:2), збірної Чехословаччини (1:2), віденського «Рапіда» (1:2; у складі якого грали Земан, Гаппель, Ганаппі і Дінст) збірної Румунії (3:1) і чехословацького «Баніка» з Брно (5:0)^[7]^[8]^[9]^[10]^[11]. У декількох іграх, партнером Савдуніна, був киянин Віктор Фомін;
1954	з французьким «Бордо» (6:1 і 3:0; відкрив рахунок у першому матчі), віденською «Аустрією» (1:1; за австрійців грали Оцвірк і Стояспал), лондонським «Арсеналом» (5:0; з пенальті влучив у перекладину воріт, які захищав Джек Келсі. За англійців також грав славетний бомбардир Томмі Лоутон) і збірної французьких клубів «Реймс» і «Расінг» (1:0; з Маршем, Жонке, Копа та Ідальго у складі суперників)^[12]^[13]^[14]^[15]^[16];
1955	проти «Мілана» (2:4; Савдунін відзначився з пенальті, у суперників задавали тон Буффон, Мальдіні, Лідхольм, Нордаль та Серенсен) і «Фіорентини» (0:1; найвідоміші візаві — Червато, Маньїні, К'яппелла, Сегато та Граттон)^[17]^[18].

Разом з Василем Трофімовим, Всеволодом Блінковим, Михайлом Якушевим і Ігорем Численко виступав за команду з бенді. Один з найкращих нападників «Динамо» свого часу. Дворазовий чемпіон і восьмиразовий володар кубка СРСР. Кращий бомбардир першості 1954 року (12 забитих м'ячів). До списку 22 кращих хокеїстів сезону обирався сім разів (1950, 1951, 1952, 1953, 1954, 1957, 1958).

Вид спорту	Команда	Турнір	Роки	Ігри	Голи
футбол	«Динамо» М	Чемпіонат СРСР	1945–1956	185	62
футбол	«Динамо» М	Кубок СРСР	1946–1955	28	7
хокей з м'ячем	«Динамо» М	Чемпіонат СРСР	1950–1958	92	73

У 1959—1987 роках працював дипломатичним кур'єром у Міністерстві закордонних справ СРСР. Декілька разів потрапляв в екстремальні ситуації, відзначався сміливістю і винахідливістю при виконанні службових обов'язків. 1966 році врятував дипломатичну пошту від пожежі в аеропорту Дакара. Під час перельоту з Бангкока в Пномпень, за борт маленького літака випала стюардеса. Лише блискавична реакція Савдуніна врятувала людське життя. За час роботи в МЗС неодноразово отримував подяки від керівництва установи і особисто від міністра Андрія Громико^[1].

Закінчив інститут фізичної культури, чотири роки навчався в інституті міжнародних відносин. 1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни 1 ступеня (з нагоди 40-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні)^[1]. В середині 90-х років був одним із засновників фонду, який допомагав колишнім спортсменам.