У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Султана.
Хасекі Гюррем-султан (лат.Haseki Hurrem Sultan, осман.خرم حسکي سلطان, тур.Hürrem Haseki Sultan), більш відома як Роксолана (лат.Roxolana, близько 1506[7]— 15 квітня1558, Стамбул[2]) — привілейована хатун, пізніше законна дружина Сулеймана І Пишного, султанаОсманської імперії, меценатка та філантроп. Перша хасекі-султан, засновниця епохи жіночого султанату, одна з найвпливовіших жінок в історії Османської імперії. Між 1517 та 1520 роками потрапила до гарему[8], стала коханою дружиною Сулеймана І, з яким вела віршоване листування. Власним коштом будувала мечеті, школи, лікарні для жінок, караван-сараї та кухні в Стамбулі, Едірне, Єрусалимі, Мецці й Медині, опікувалася становищем жінок у гаремах. Сприяла сходженню на престол свого третього сина Селіма II. Оспівана в літературі, образотворчому мистецтві, музиці та кіно. Варіант справжнього імені «Анастасія Гаврилівна Лісовська» з'явився в пізній літературній традиції[9]. Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[10].
Біографія
Походження
Народилася приблизно в 1506[11] році. Дані про походження Роксолани суперечливі. В Європі Хюррем була відома як Роксолана. Цим ім'ям вперше її названо послом Священної Римської імперії в Османській імперії Ож'є Гісленом де Бусбеком, автором виданих в 1589 році у Парижі латиномовних «Турецьких записок» (лат.Legationis Turcicae epistolae quatuor IV). В цьому творі він назвав її Роксоланою, опираючись на ймовірне походження Хюррем з території, називаємої в Речі Посполитій в кінці XVI століття Роксоланія (від племені роксоланів, згаданих Страбоном як жителів Північного Причорномор'я)[12][16]. Численні перевидання твору де Бусбека вже в XVI столітті посприяли поширенню і популяризації вигаданого імені в європейських країнах[2].
Венеційський посол — Джованні Баттіста Тревізано — називав її «султанкою з Русі»: «Sultana, ch’è di Rusi»[17].
Михалон Литвин, який був у середині XVI століття послом Великого князівства Литовського в Кримському ханстві, у своєму творі 1548—1551 років «Про звичаї татар, литовців і москвитян» (лат.De moribus tartarorum, lituanorum et moscorum), описуючи торгівлю рабами вказує, що «і найулюбленіша дружина нинішнього турецького імператора мати першонародженого [сина] його, який буде правити після нього, викрадена була із землі нашої»[12][18].
Самуель Твардовський у поемі «Велике Посольство» (написана між 1621 і 1623, видана в 1633) писав, що йому казали турки, що вона була дочкою православного священника з Рогатина — міста в Івано-Франківській області, на території сучасної України. Згодом у художніх творах з'явилося його прізвище — Лісовський[6].:
Ця, що Соліман зве королівською сестрою.
Підлого з Рогатина православного священика була дочкою.
За версією ж польського поета Мавриція Гославського, Роксолана родом із містечка Чемерівці в Хмельницькій області, на території сучасної України. Олександр Галенко вважає, що припущення про таке її походження теж належить до XIX століття і не спирається на надійні докази[19]. Першоджерела XVI століття не фіксують дошлюбного імені й прізвища Хюррем-султан[19]. За польською літературною традицією її справжнє ім'я було Олександра[20] й вона була донькою рогатинського священника Гаврила Лісовського, який служив у церкві Святого Духа[21], яка збереглася й донині. В українській літературі XIX століття дівчину стали називати Анастасією[22], цю версію прийняли деякі радянські історики[23][24]. Американська дослідниця Галина Єрмоленко припускає, що ім'я Анастасія або Настя з'явилося в літературі під впливом фольклору і, посилаючись на Михайла Орлича, наводить буковинську народну пісню:
Михайло Орлич повідомляв, що чув цю пісню від бабусі. Також він від неї чув, що «начебто на весілля Насті й Сулеймана їздила в супроводі козаків і Настіна мати й інші казки»[26]. Ірина Книш називає «старою народною» піснею, яка насправді є переробленим уривком поеми Мавриція Гославського «Поділля» (1827 г.)[27][28]. Аналогічної помилки припускає й Орлич[26].
Невідомо, наскільки первинні «старі народні» пісні про Роксолану і чи датуються вони терміном раніше 1880 року, коли ім'я Анастасія Лісовська з'явилося у Михайла Орловського в історичній повісті «Роксолана або Анастасія Лісовська»[29]. Київський історик Володимир Грабовецький стверджував, що при пошуках в архівах в галицьких міських і земських актових книгах не виявив згадки роду Лісовських до середини XVI століття[30]. Михайло Орловський, вслід за Маврицієм Гославським, писав, що Роксолана була родом не із Рогатина, а із Чемеровець[26].
У султанаті
Сулейман I Пишний, син Селіма І Грізного, був одним з найвідоміших османських султанів. У Європі його звали Пишний, в Османській імперії — Кануні (Законодавець) — за створення законів, спрямованих на захист інтересів феодалів, закріплення селян за їхніми земельними ділянками, які належали поміщикам — фактично, це було введення кріпацтва[31].
Імовірно, Хюррем привезли до невільничого ринку в Кафі, звідки дівчинка потрапила на Аврет Пазари (Жіночий Ринок) у Стамбулі, на якому й була куплена. Шейх Кутб аль-Дін аль-Нахравалі, один з релігійних діячів Мекки, був у Стамбулі наприкінці 1557 року й записав у спогадах, що Хюррем стала служницею при дворі Ханчерлі Фатьми-султан (дочки принца Махмуда, сина султана Баязида ІІ). Ханчерлі подарувала свою служницю в гарем Сулеймана ще до того, як він став султаном[32].
У гаремі Бабус-сааде («Брами блаженства») їй дали ім'я Хюррем (по-перськи — радість)[2].
… Гордовита черкеска напала на Хюррем, стала ображати її, навіть подряпала їй обличчя, роздерла сукню і стала рвати їй волосся. Через якийсь час Хюррем покликали в спальню до султана. Хатун відмовилася йти до падишаха, сказавши, що в такому вигляді вона з'явитися перед повелителем не може. Однак султан наказав їй прийти і розповісти особисто, що сталося. Після цього в опочивальню до султана була запрошена Махідевран. Вона повинна була дати своє пояснення події. Махідевран заявила, що їй зобов'язані підкорятися всі в гаремі і що Хюррем ще легко відбулася. Слова Махідевран розлютили султана. Гордовита Махідевран впала в немилість, а Хюррем після цього випадку стала коханою дружиною.
Першого сина Роксолана народила в жовтні 1522 року[34]. За законами віри, султан міг мати чотирьох законних дружин та стільки наложниць, скільки міг утримувати. До Сулеймана османські султани не брали офіційних шлюбів уже близько століття, всіх дітей їм народжували наложниці. Жінки, що народжували синів, приймали іслам і ставали фаворитками.
Перша фаворитка Сулеймана — Фюлане[35]. Народила сина Махмуда, який помер 9-річним 30 жовтня 1521 року[34] під час епідемії віспи. А також доньку — Фатму Нур-султан(1516–1561).
Друга — Гюльфем[35]. Її син Мурад (нар. 1519) теж помер у 1521 від віспи (17 жовтня).
Третя — Махідевран Султан (також знана як Гюльбахар — Весняна троянда). У 1515 народила сина Мустафу (страчений 6 жовтня 1553 у міжусобицях за наказом батька). А у 1525 — доньку Разіє Султан (померла у 1571).
Четвертою фавориткою Сулеймана стала Хюррем.
Шлюб та гучне весілля Сулеймана і Хюррем відбулися в 1530 році. Султан призначив їй посаг у 5 тисяч золотих[2]. Також Сулейман запровадив спеціально для Хюррем титул хасекі (осман.«султана, особисто відзначена султаном»), другий за значущістю в гаремі після валіде[36] — щоб позбавити першості титул башкадин (осман.«головна пані»), який за традиційною гаремною ієрархією належав матері старшого сина султана — Махідевран[2].
Після смерті матері султана Айше Хафси Султан у 1534 році Роксолана стала управителькою гарему[37]. Після пожежі 25 січня 1541 в Старому палаці, де розташовувався гарем, домоглася його перенесення до султанської резиденції Топкапи, місця засідань уряду[2].
У дні розлуки (Сулейман зробив 13 військових походів) Роксолана і султан листувалися віршами перською, турецькою і арабською[38]. Збереглося 8 листів Хюррем до Сулеймана, написаних між 1528 та 1557 роками. Писали їх палацові писарі, але деякі — мають оригінальні автографи султани[2].
Роксолана запропонувала султанові збудувати мечеть, названу його ім'ям — Сулейманіє-Джамі. У ній і похована.
В останні роки життя Роксолана намагалася не розлучатися з чоловіком. Зиму кінця 1557- початку 1558 року вони провели в Едірне, разом повернулися до Стамбулу. За переказами, ще до її смерті султан присягнув не мати інших жінок[2].
Хюррем Султан померла 15 або 18 квітня 1558 року. Похована в мавзолеї, збудованому на подвір'ї мечеті Сулеймана. Сулейман проводив активну діяльність на її честь, по всій імперії збудував велику кількість об'єктів, присвячених їй.
Султан помер в ніч з 5 на 6 вересня 1566 під час військового походу на Угорщину. Тіло падишаха перевезли до Стамбулу і поховали поруч з Роксоланою.
Хюррем народила султану 6 дітей — 5 синів (четверо з яких загинули, борючись за трон (як і Мустафа, син Махідевран)) і доньку Міхрімах.
донька Міхрімах (тур.Mihrimah) (близько 1522 — 25 січня 1578), яку Сулейман, за переказами, любив найбільше, на її честь збудував мечеть. У 1539 видана за Рустема-пашу, який 28 листопада 1544 року став великим візиром[2].
син Селім (тур.Selim) (28 травня 1524 — 12/15 грудня 1574), єдиний з синів пережив батька.
син Баязид (тур.Bayezid) (1525 або 1526 — 25 вересня 1561), одразу після смерті Роксолани здійняв повстання проти батька і брата. Зазнав поразки, переховувався в Персії, де його стратили за наказом Сулеймана[2].
син Джихангір (тур.Cihangir) (1530 — 27 жовтня 1553)[2]. За переказами, помер з жалю за братом[39] (за іншою версією — через те, що Мустафа призвичаїв його до опію).
Сучасники Роксолани описували її скоріше як милу, ніж красиву. Венеційський посол Бернардо Наваджеро у 1553 році доповідав:
Його величність султан так сильно кохає Роксолану, що в османській династії іще не бувало жінки, яка б тішилася більшою повагою. Кажуть, в неї милий, скромний вигляд, і вона дуже добре знає натуру Великого володаря.[40]
Венеційський посол Домініко Тревізано казав, що Роксолана молода, але не красива (італ.«giovane, ma non bella»), а стамбульський люд вважав її за відьму[41].
У 1554 році Тревізано писав про Роксолану із Стамбулу:
Для його величності султана це така кохана дружина, що, — переказують, — відколи він її спізнав, відтоді вже не захотів знати якоїсь іншої жінки: ну, а чогось такого не робив ще ніхто з його попередників, бо в турків є звичай — міняти жінок.[40]
Політична діяльність
З початку правління Роксолани розпочався період, який історики називають правлінням привілейованих жінок[42], правлінням султан або жіночим султанатом[2][43] — коли дружини султанів значно впливали на політичні дії своїх чоловіків (друга половина XVI — перша половина XVII століття).
Згідно із протоколом османського двору, Хюррем разом із донькою Міхрімах написала листи до польського короля Сигізмунда II Августа (1548 і 1549 рік) і відповіла на листи дружини та сестри перськогошахаТахмаспа I (1555 і 1557 рік)[2].
Деякі історики вважають, що Роксолана піклувалася і про свою батьківщину — докладала зусиль для звільнення співвітчизників, запобігала набігам татар. Натомість, український письменникПавло Загребельний, автор роману«Роксолана», на питання «Як Роксолана допомагала Україні через Сулеймана?» в інтерв'ю відповів:
Ніяк. Почитайте історію Грушевського: за час його (Сулеймана Пишного) правління татари (ними фактично керували турки) здійснили 38 набігів (майже по одному кожного року). В султана до Роксолани були душевні симпатії, але вони мали домашній характер. Не потрібно тішити себе ілюзіями. Вона просто боролася за себе як за особистість. До речі, її розум та характер нагадує Тимошенко. З деяких джерел відомо, що вона була невисокого зросту, не була красунею, але була дуже чарівною. В неї був якийсь особливий ніс, який хвалив навіть Вольтер. Він говорив, що «заради нього Сулейман міг би віддати всю Європу.[41]
На питання журналістів, чи вважає він Роксолану національною гордістю, Загребельний відповів:
Її життєвий шлях і досягнення — це її особиста гордість. Я ж особисто не став би називати її національною гордістю.[41]
Михайло Грушевський, описуючи період між 1500 і 1574 роками, справді писав про 38 набігів татар. Однак, саме на часи правління Роксолани (1520-1558) припадає лише 9 набігів, з яких вдалими виявились — 7[45].
З ім'ям Роксолани пов'язано спорудження в Стамбулі та інших містах Османської імперії багатьох історичних пам'яток. Збереглося багато дарчих листів Сулеймана для Хюррем, а також кілька закладних грамот на доброчинні фундації, створені нею[2].
На особисті кошти Роксолани збудовані:
у Стамбулі — комплекс біля жіночого невільничого ринку Аврат Пазари (мечеть Хасекі Джамі, лікарня для жінок, дві медресе, початкова школа, супова кухня і фонтан), лазні (хамами) біля мечеті Айя-Софія та в дільниці Єгуділер;
Громадська лазня — Хасекі Хюррем Султан хамам, побудована в Стамбулі за наказом Роксолани, 2007
Пам'ятна табличка на стіні хамаму, 2012
1-а сторінка вакфійя на комплекс Хасекі Хюррем Султан в Єрусалимі XVI століття
Боротьба за владу
Відомо, що Роксолана хотіла, щоб один з її синів став спадкоємцем Сулеймана, тому деякі історики припускають, що вона причетна до страти візира Ібрагіма, місце якого зайняв Рустем-паша (Роксолана віддала за нього свою доньку Міхрімах), та страти шехзаде Мустафи[46]. Ймовірно, Роксолані спільно з Рустем-пашею вдалося переконати Сулеймана в зазіханнях Мустафи на султанський трон, що призвело до страти останнього за наказом батька у військовому таборі в місті Ереглі6 жовтня1553 року[2]. За однією з версій, великий візир Рустем-паша запропонував Мустафі вступити до армії свого батька і в той же час попередив Сулеймана, що Мустафа йде до нього, щоб убити[47].
Сулейман, відділений стіною шатра від місця, де розігрувалася трагедія, висовував з нього голову й кидав жахливі і грізні погляди на «німих»[49][50], дорікаючи їм за повільність гнівними жестами"[41].
Семирічного сина Мустафи — Мехмеда — стратили кількома тижнями пізніше в місті Бурса[2].
Турецький історик Тальха Угурлуель вважає, що до страти Мустафу привели його власні амбіції і негативний вплив оточення — він відпустив бороду (шехзаде це дозволено тільки після сходження на престол) і створив власну тугру (персональний знак правителя), бо його переконали, що Сулейман вже старий (у 1553 йому було 58 років) і хоче посадити на престол саме Мустафу[51].
Турецький історик Мустафа Армаган теж вважає, що Мустафа був необережний і амбітний — у нього був свій палац, своє військо, свої поети та письменники[52]. У одному з інтерв'ю дослідник зазначив, що шехзаде Мустафа готувався до боротьби:
Кануні повинен був вирушити в похід на Іран, і, помітивши, що його син в таких обставинах налаштований проти нього, у Падишаха не залишалося іншого виходу, окрім як прибрати його.[52]
Щодо інтриг Хюррем Армаган відзначив:
Є запис в книзі, написаній одним італійським шпигуном, коли Кануні говорить Джихангіру: «Дивися, Джихангіре, якщо Мустафа зійде на престол, то він уб'є всіх вас, я цього боюся». Тобто, не було такого, що Мустафа був у всьому чистий, а проти нього стояла Хюррем зі своєю командою. Ні, це була боротьба за престол. Ймовірно, якби у Мустафи була можливість, то він убив би братів, і, найімовірніше, Гюррем. У зв'язку з цим не варто виправдовувати сторону, що потерпіла, і чорнити ту, що перемогла. Найбільша Імперія на цьому світі — це далеко не дитяча іграшка і не родинний інцидент… Махідевран Султан в Амасьї плела не менше інтриг, ніж Хюррем Султан, щоб посадити на трон свого сина. Кожна мати, кожен батько бажає, щоб їх син був головним, і зроблять для цього що завгодно. Тобто, ніхто не має права говорити: «Чому Гюррем Султан зробила це?» Хюррем Султан справедливо хоче, щоб на престол зійшов Баязид (старший син, шехзаде Мехмед, помер ще у 1543 році[2] — ред.), інакше, якщо на трон сяде син Махідевран, то вона не буде упевнена в безпеці свого сина. Для цього вона починає грати проти Махідевран. Причиною того, що інтриги Хюррем були більш видимими і ефектними, є знаходження Хюррем в столиці, а Махідевран — в Амасьї.[52]
Після страти Мустафи, яничари вимагали покарати великого візира Рустема-пашу, вважаючи його причетним до смерті свого улюбленого шехзаде[53]. Роксолана просила султана помилувати їхнього зятя заради дочки, що той і зробив[54].
Існує версія, що Роксолана причетна і до смерті валідеХафси, матері Сулеймана. Нібито Хафсу отруїли за її наказом[41].
Життя та діяльність Хюррем Султан-Роксолани привернули увагу численних митців, зокрема, письменників, живописців та композиторів, які присвятили їй чимало творів.
Література
Про султану Хюррем написано декілька романів та десятки історичних досліджень різними мовами. Вперше про неї повідомив Ніколас де Моффан у памфлеті про вбивство шехзаде Мустафи (Базель, 1555; Париж, 1556)[2]. Про неї також писали венеційські (Наваджеро і Тревізано) та австрійські (Бусбег) дипломати, що були при османському дворі, і навіть Вольтер. А також османські історики — Алі-Челебі (XVI століття), Печеві і Солак-заде (XVII століття)[48].
Фламандський письменник і дипломат Ож'є Гіслен де Бусбек в «Турецьких листах» (1581) перший представив Роксолану як чаклунку, інтриганку та авантюристку, яка керувала на власний розсуд справами в державі Османів[55].
У наступні два століття, через часті війни з Османською імперією, історія Гюррем в європейських країнах здебільшого переосмислювалася як перемога розумної європейської дівчини над силою деспотичного азійця, чим послужила темою численних драматичних або пригодницьких творів[55].
Австрійський сходознавецьЙозеф фон Гаммер-Пургшталь у «Історії Оттоманської імперії» (нім.«Geschichte des osmanischen Reiches»[1], 1827–1835) продовжив Бусбекові звинувачення Роксолани у зловживанні владою, але, оскільки знав про її походження з Рогатина, що відносився тоді до Австрійської імперії, то висловив прихильність до талантів співвітчизниці[55]. І навіть зробив з неї символ, що віщував падіння Османської імперії від рук русин[55].
За чотири з половиною століття образ султани вкрився такою кількістю чуток, легенд, суперечливих оцінок, що фактично неможливо розгледіти справжню подобу цієї жінки. Павло Загребельний з цього приводу писав:
Не маючи точних свідоцтв, не сподіваючись на встановлення істини, іноземні посли, мандрівники, літописці, полемісти гарячково хапалися за будь-які чутки, ставали жертвами малозначних і не дуже достовірних пересудів. Так з невизначеності, таємничості, пліток і наклепів, якими дуже щільно була оточена фігура Роксолани під час її життя, вже для сучасників, особливо ж для нащадків, ця жінка явилася не лише всемогутньою, мудрою і незвичайною в своїй долі, але і злочинною, отакою леді Макбет з України. Цьому сприяли неперевірені, а деколи і просто вигадані донесення з Цареграда венеційських послів Наваджеро і Тревізано, листи австрійського посла Бусбега, повідомлення французького посла у Венеції де Сельва, позбавлена якого б то не було наукового значення компіляція бургундця Миколи Моффанського, видана у Франкфурті-на-Майні в 1584 році, і ілюстрована праця Буасарда «Життя і портрети турецьких султанів» (Франкфурт-на-Майні, 1596). Ми не дивуємося з османських істориків Алі-Челебі (XVI ст.), Печеві і Солак-заде (XVII ст.), які вільно і просторікувато переказують неперевірені чутки про підступність Роксолани, тому що не в традиціях мусульманських компіляторів було дошукуватися істини тоді, коли йшлося про жінку, та ще і чужоземку. Відомо ж, що коли складається яка-небудь традиція, ламати її вже ніхто не хоче…[48]
Сучасний французький історик Андре Кло («Сулейман Прекрасний», 1983) не розділяє багатьох звинувачень на адресу султанки[4][56].
У турецькій літературі Роксолана трактується переважно як пристрасна жінка, яка прагне влади[55].
Українські автори у оцінці Роксолани і її місця в історії теж розділилися. Одні — Осип Назарук, Микола Лазорський, Любов Забашта та деякі інші поети — робили з неї патріотку, яка думала про український народ, православну віру і ненавиділа османців[4]. Інші ж — Юрій Винничук, Павло Романюк — звинуватили в національній зраді[4]. Євген Маланюк 1926 року у вірші «Діва-Обида» провів паралель між Україною і Роксоланою:
Памфлет литовського письменника і дипломатаМихайла Литвина «Про звичаї татар, литовців і московитів» (лат.«De moribus tartarorum, lituanorum et moscorum», 1550-ті),
Трагедія французького письменника Габріеля Бунена «Султана» (фр.«La Soltane», 1561)[4],
Праця фламандського письменника і дипломата Ож'є Гіслена де Бусбека «Чотири листи про турецьке посольство» або «Турецькі листи» (1581), до 1595 року — вийшло ще три видання, а в XVII столітті вони перевидавалися ще 12 разів; з'явилися також переклади цього твору чеською (1594), німецькою (1596), фламандською (1632), французькою (1649), іспанською (1650), англійською (1694), що витримали по кілька видань[55],
Ілюстрована праця французького письменника Жана-Жака Буассаралатиною «Життя і портрети турецьких султанів, перських князів та інших славних героїв і героїнь, від Османа до Мухаммеда II» (1596), де Роксолана отримала негативну оцінку[4],
Трагедія французького драматурга Жана Расіна «Баязет» (фр.«Bajazet», 1672)[58],
П'єса французького письменника Франсуа Белена «Мустафа та Зеангір» (Зеангір — так у французькій транскрипції звучить ім'я молодшого з синів Роксолани — Джихангіра, 1705)[4],
Трагедія німецького драматурга Ґотгольда Лессінга «Джихангір, або Відмова від трону» або «Джихангір, або Ганебний трон» — збереглося лише три сцени першого акту (1748)[58][59],
Оповідання американського письменника Роберта Говарда «Тінь Стерв'ятника» або «Тінь Вальгари» (1934), головна героїня — Руда Соня, вигадана сестра Роксолани; сама Роксолана в оповіданні лише згадується,
Роман англійського письменника Коліна Фалконера «Гарем» (французький переклад — «Ніч Топкапи», 1992),
П'єса турецького письменника Орхана Асена «Гюррем Султан», яку поставив наприкінці 1998 року Стамбульський міський театр[4],
Роман французького письменника Алена Паріса «Останній сон Сулеймана» (1999),
Роман турецького письменника Тургана Тана «Гюррем Султан»,
Любовні романи російської письменниці Наталі Павліщевої «Ворота блаженства» (рос.«Врата блаженства», 2013)[63], «Роксолана і султан» (рос.«Роксолана и султан», 2013)[64], «Будинок щастя. Діти Роксолани та Сулеймана Пишного» (рос.«Дом счастья. Дети Роксоланы и Сулеймана Великолепного», 2013)[65] та «Прощальний поцілунок Роксолани. „Не треба раю!“ (рос.«Прощальный поцелуй Роксоланы. «Не надо рая!», 2014)[66].
Історична повість Михайла Орловського „Роксолана або Анастасія Лісовська“ (1882),
Історична праця сходознавця Агатангела Кримського „Історія Туреччини“ (1924), в якій Роксолані відведено 13 сторінок[67], за що автора розкритикували в газеті „Комуніст“[4][68]; султані Кримський дав суперечливу характеристику: розвинув оцінки Ож'є Гіслена де Бусбека про руйнівні наслідки її дій для Османської імперії, представив Хюррем лише одним із прикладів невільницьких доль, про які співалося в українських думах, а наостанок назвав її і Сулеймана „дикими мусульманськими фанатиками“[55],
Існує кілька портретів Роксолани, найперший з яких належить невідомому автору, хоч на портреті вказано ім'я Матео Паґані (1550). Всі вони уявні, жоден не написаний з натури[55] — гарем був закритий для художників. Щоправда, на всіх прижиттєвих портретах Роксолана виглядає майже однаково. Також можливо, що портрети створювалися зі слів венеційських послів, які неодноразово бачили Роксолану.
альбом „Кохання Гюррем“ турецького співака і композитора Джана Атілли, у кліпі до головної пісні викрадена татарами Настя Лісовська пливе з Криму в Стамбул, щоб стати султаною. Куплет з пісні:
У Рогатині на честь Роксолани названа площа, на якій у 1999 році був встановлений бронзовий пам'ятник. Його автори — скульптор Роман Романович та архітектори: Юрій Луговський та Орест Скоп[76][77].
↑В XVI—XVII століттях роксоланами нерідко називали русинів – православних жителів Речі Посполитої, які розмовляли на одному із східнослов'янських діалектів, на відміну від поляків і литовців, які в основному були римо-католиками[13][14]. Причиною цьому була роксоланська теорія, завдяки якій русини походять від «сарматського племені роксолан», що давало руській шляхті можливість приєднатися до пануючої концепції сарматизму, яка обґрунтовувала особливі шляхетські права. На основі цих ідей Русь в західних і західноруських джерелах того часу нерідко називається Роксоланією[15].
↑Український радянський енциклопедичний словник: В 3-х т. Т. III. / За ред. М. Бажана. — 1-е вид. — (к): Головна редакція Української радянської енциклопедії. — 1968. — С. 162.
↑ «До найновіших часій зберігав український нарід пісню: А тая ж то Роксоляна, Що то трясла Сходом, Була наша попадянка, З Рогатина родом. Цю народну пісню поляки переробили на своє: A oważ to Roksolanka, Co to trzesła calim Wschodem, Była nasza Podolanka Z Czemerowiec rodem»
↑Blackburn, Richard (2005). Journey to the Sublime Porte: the Arabic memoir of a Sharifian agent's diplomatic mission to the Ottoman Imperial Court in the era of Suleyman the Magnificent; the relevant text from Quṭb al-Dīn al-Nahrawālī's al-Fawāʼid al-sanīyah fī al-riḥlah al-Madanīyah wa al-Rūmīyah. Orient-Institut. с. 200, 201. ISBN978-3-899-13441-4.
↑Термін жіночий султанат ввів османський історик Ахмет Рефік Алтинай у 1916 році у своїй книзі з однойменною назвою. Перевидання — Ahmet Refik Altınay.Kadınlar Saltanatı. — Tarih Vakfı Yayınları, Mayıs 2005. — 400 p. — ISBN 975-333-192-4
↑Сергійчук В. Дмитро Вишневецький. — К. : Україна, 2003. — С. 78. — ISBN 966-524-129-X.
↑«Німими» або «без'язикими» називали пажів, які стояли на варті коло дверей султанового кабінету або покоїв, коли султан приймав відвідувачів. Між собою спілкувалися і від султана отримували накази не словами, а жестами, звідси і назва.
↑Корнюшин Ф. Не вір очам своїм // Комуніст — 1926. — 8 липня.
↑Назарук О. Роксоляна: Жінка халіфа і падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця: Історична повість з 16-го ст. — Львів, 1930. — 301 с.
↑Крамар Є. Славетна українка в султанському дворі// Дослідження з історії України. — Торонто-Балтімор, 1984. — С. 137—163.
↑Роксолана //Романюк П. Галицький меморандум: Розкол. Анатомія лихварства. Роксолана. [Есе]. — Л.: Каменяр, 1999. — 222 с. : фото — ISBN 5-7745-0799-8.
↑Костін О.
Сулейман і Роксолана [Ноти]: опера на 3 дії / лібрето Б. М. Чіп. — Музична Україна, 2004. — 372 с.
↑Акімов Д. Роксолана: балет в 2 актах, 10 сценах: увертюра I сцена, II сцена, III сцена. — К. : Задруга, 2009. — 336 с.
↑Richard P. J. Aspects de Chamfort. — Paris, 1959. — 189 p. (фр.)
↑«Смоляк П. О.»
Історичні постаті в сценічній інтерпретації В'ячеслава Хім'яка / П. О. Смоляк // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство. — 2019. — № 1 (Вип. 40). — С. 181. — ISSN 2411-3271
↑Музичка І. Роксолана повернулась в Рогатин [величним пам'ятником. Автор — львівський скульптор Р. Романович] // Нова Зоря. — 1999. — 27 жовтня.
↑Хай святиться ім'я твоє, Рогатине!: [Встановлено бронзовий пам'ятник Роксолані. Автори: скульптор Р. Романович, архітектори О. Скопа, Ю. Луговський] // Рідна земля. — 1999. — 29 жовтня.
Гарем султана. Турецкий взгляд // Розшифровка нарисів, що вийшли в ефір радіо «Голос Туреччини» (2, 16, 23, 30 січня та 27 лютого 2007) — на сайті про країни і народи світу: portalostranah.ru(рос.)
Чухліб Т. Козаки та Яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500 - 1700-х років. - Київ: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2010. - 482 с.
Гаврилів Б. Документальний портрет Роксолани зберігається в Луврі // Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани] / Автори-упорядники: Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — С. 3–7.
Кочубей Ю.Роксолана: доля, образ, символ // Роксоляна: роман / Осип Назарук ; [вступ. ст. канд. філол. наук Юрія Кочубея]. — Х. : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. — 413, [8] с. : кольор. іл.
Мамедов И. Б.Институт Хасеки в гареме османских султанов // Известия российского государственного педагогического университета имени А. И. Герцена. — 2009. — Вып. 111. — С. 33-40. (рос.)
Роксолана // Український радянський енциклопедичний словник: В 3-х т. Т. III. / за ред. М. Бажана. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії. — 1968. — С. 162.
Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани] / авт.-упор. : Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — 96 c.
Роксолана // Брокгауз Ф. Эфрон И. Энциклопедический словарь в 86 книгах и 4 дополнениях. — Санкт-Петербург, 1899: Т. 27 (Розавен-Репа). — 480 с.
Турянська О. Де бувала «Роксоляна»… // Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани] / авт.-упор. : Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — С. 12–17.
Українська бранка, попівна-Роксолана або Хуррем-султанша [Сулейман Пишний (1520—1566)] // Історія Туреччини / А. Ю. Кримський. — 2-ге вид., випр. — Київ-Львів: Олір, 1996. — С. 201—213. — ISBN 5-7707-9225-6.
Шутко О. Роксолана: міфи та реалії / Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2015. — 272 с.
Ясинська Н. Одвічна загадка краси // Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани] / авт.-упор. : Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — С. 8–11.
Beosch M.Murder of Prince Mustafa (The Height of the Ottoman Power). // The Cambridge Modern History: В 4 т. / Ed. by Adolphus W. Ward. — Cambridge: University Press, 1902—1912. — Т. 3. The Wars of Religion. — 1904. — С. 121—122. (англ.)
Чухліб Т. Козаки та Яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500 - 1700 років. - Київ, 2010. - 524 стор.
Боднарук І. Про Настю Лісовську, славну Роксоляну // Літопис Голготи України. Т. 4. Славні дочки України-Русі. — Л., 1999. — С. 73–76.
Брязгунов Ю. Байда та Роксолана: дійсність, що розвіює міфи [Роль Роксолани в історії] // Молодь України. — 1998. — 7 серпня.
Воронович З. Леді Макбет з України? [Про портрет Роксолани, який знаходиться у Львівському історичному музеї] // Високий Замок. — 2002. — 4 вересня.
Гаврилів Б. Документальний портрет Роксолани зберігається в Луврі (Париж) // Краєзнавець Прикарпаття. — 2004. — № 4. — С. 49–50.
Гаврилів Б. Роксолана таки має документальний портрет: [Про зображення Роксолани на картині Паоло Веронезе] // Галичина. — 2004. — 28 серпня.
Галенко О. Витівки українського орієнталізму: [Наукова розвідка про Роксолану та критичні зауваження щодо фільму про неї фахівця з історії Османської імперії] // Критика. — 1999. — № 4. — С. 11–17.
Шутко О. Роксолана: життєпис / Тернопіль, 2020. — 176 с.
Гамбльтон Р. «Роксолана» в Канаді: [Рецензія на виставу опери Д. Січинського «Роксолана» у Канаді] // Культура і життя. — 1993. — 6 лютого.
Грабовецький В. Роксолана в історії. — Івано-Франківськ, 1993. — 44 с.
Грабовецький В. Роксолана в історії: Іст. портр. — Івано-Франківськ, 1997. — 38 с.
Грабовецький В. Роксолана-Хуррем та її історична доля. — 2-ге вид., доп. — Івано-Франківськ: Плай, 2004. — 55 с.
Гусак О. І все ж: Роксолана чи Роксоляна? [Автор стверджує, що правильно писати «Роксоляна»] // Молодь України. — 1997. — 21 серпня.
Де було дворище Лісовських?: [Про Роксолану з Рогатина] // Федорів Р. Колиска з яворового дерева. — Л., 1970. — С. 166—167.
Дерменжи О. Султанша двух держав: Хюррем // Да (Диалог. Евразия). — 2005. — № 16. — С. 30-34.
Дмитрів І. Роксолана: міфи і факти життя та діяльності // Демократична Україна. — 2004. — 15 грудня.
Допоки існуватиме світ — образ Роксолани не потьмяніє… : [З науково-теоретичної конференції в Рогатині «Настя Лісовська-Роксолана: міфи і факти життя та діяльності»] // Рогатинська земля. — 2004. — 2 жовтня.
Драбчук І. Міф про Роксолану // Дністрова хвиля. — 2001. — 27 квітня.
Дроботько Н. Від Рогатина до Палацу Топкапи в Стамбулі // Українська культура. — 1997. — № 1. — С. 30–31.
Зощук С. Роксоляна — Султанка Туреччини // Літопис Голготи України. Т. 4. Славні дочки України-Русі. — Л., 1999. — С. 63.
Зубков А. Роксоляна повертається додому [пам'ятником в Рогатині] // Літопис Голгофи України. Т.4. Славні дочки України-Русі. — Л., 1999. — С. 76–82.
Качкан В. Володарка Стамбула … з Рогатина: [Дівчинка з Рогатина — прообраз героїні опери Д. Січинського «Роксолана»] // Зоря. — 1967. — 1 січня.
Кісь Я. Легенди і факти про Роксолану // Архіви України. — 1970. — № 6. — С. 25–31.
Коваль К. Тисяча і одна Роксолана [Про долю Насті-Роксолани, дружини султана Сулеймана II Великого] // Вечірній Київ. — 2005. — 5 квітня.
Космолінська Н. Роксолана з Роксоланії // Міжнародний туризм. — 2004. — № 6. — С. 92–95.
Кочубей Ю. Роксолана: доля, образ, символ // Політика і час. — 2005. — № 2. — С. 79–87.
Крайній І. Загадкова султанша Роксолана-Хурем [Розмова з акад. В. Грабовецьким про постать Роксолани] // Україна молода. — 2005. — 12 лютого.
Крамар Є. Славетна українка в Султанському дворі // Дослідження з історії України. — Торонто, 1984. — С. 137—163. (link 1, link 2)
Кузнєцов Ю. Стамбул. Мавзолей Роксолани // Освіта України. — 2003. — 20 вересня.
Лісовська Настя // Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — К. : КИТ, 2007. — 436 с.
Любов, мудрість і птахи не знають Вітчизни: До 500-річчя від дня народження Роксолани // Знаменні дати: Календар 2005. — К., 2005. — С. 222—225.
Маркусь Д. Роксоляна // Енциклопедія української діяспори. Т. 4. — К.-Нью-Йорк-Чикаго-Мельбурн, 1995. — С. 170—171.
Мазур О., Киричук Ю. Роксолана і набіги орд кримських і османських феодалів на українські землі у 20–50 роках XVI століття // Рогатинська земля: історія та сучасність. — Л.; Рогатин, 1995. — С. 102—104.
Морозюк В. Бранка Роксоляна: [Про оперу Д. Січинського. Лібрето до опери написав В. Луцик. Диригував на її прем'єрі М. Коссак] // Галичина. — 1997. — 27 травня.
Музичка І. Роксолана повернулась в Рогатин [величним пам'ятником. Автор — львівський скульптор Р. Романович] // Нова Зоря. — 1999. — 27 жовтня.
Набитович Г., Набитович І. Роксолана [Дослідження] // Літопис Червоної Калини: Скрипторій історичної прози. Т. 8. — Л., 1998. — С. 341—344.
Нев'януча красуня. Двірцеві інтриги і таємниці. Зв'язки з Україною // Грабовецький В. Ілюстрована історія Прикарпаття. Т.1. — Івано-Франківськ, 2002. — С. 321—331.
Озгюрель А. История заметила ее… // Да (Диалог. Евразия). — 2005. — № 16. — С. 23–27.
Онишкевич Л. Чи існує пам'ятник Роксолані?: [Про три «пам'ятники» Роксолані в Стамбулі] // Голос Опілля. — 1994. — 29 червня.
Онуфрик П. Через віки не потьмяніє образ Роксолани: [Про науково-теоретичну конференцію] // Галичина. — 2004. — 4 листопада.
Пастух Х. Знаменита галичанка повернулася у рідний Рогатин [пам'ятником] // За вільну Україну. — 1999. — 29 жовтня.
Пелехатий І. Чи зраділа б Роксоляна «правдою» про себе? [Про «Роксоляну» О. Назарука та критичні зауваження щодо кіноверсії за твором] // Нова Зоря. — 1997. — 18 червня.
Пелещишин М. Роксолана // Довідник з історії України. А-Я. — К., 2001. — С. 663—664.
Роксолана в історії і легендах. Невільничими шляхами. Прикарпатська бранка. Хто вона і як її звати? // Грабовецький В. Ілюстрована історія Прикарпаття. Т.1. — Івано-Франківськ, 2002. — С. 308—320.
Роксолана в світі / Автор-укладач Б. Гаврилів. — Івано-Франківськ: Тіповіт, 2004. — 28 с.
Роксолана: [Лісовська Настя (1505, м. Рогатин — 1561, м. Стамбул)] // Геник С. 150 видатних українок. — Івано-Франківськ, 2003. — С. 166.
Роксолана: міфи і факти життя: [Про наук.-теорет. конф. в Рогатині] // Урядовий кур'єр. — 2004. — 6 листопада. — С. 16.
Роксолана: Пісня: [Слова Д. Кременя; Музика Т. Ярової] // Мистецтво та освіта. — 1999. — № 4. — С. 32.
Роксолана: Портрет // Фіголь М. Альбом. — К., 1989. — С.6.
Роксолана: Портрет Луки Долинського // Рогатинська земля. Т. 2. — Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1996. — С. 225.
Роксолана: Рейтинг «Золота Фортуна» // Золота Фортуна. — 2000. — № 1. — С. 64-65.
Роксолана — унікальна жінка світової історії: [В Рогатині відбулася науково-теоретична конференція] // Демократична Україна. — 2004. — 20 листопада.
Рощина Н. Роксолана. — Х. : Антологія, 2013. — 122 с.
Селезінка В. Знову про Роксолану // Молодь України. — 1998. — 1 вересня.
Селезінка В. Роксолана повернулася додому: [Про пам'ятник Роксолані у Рогатині] // Українська музична газета. — 2001. — № 1–2. — С. 9.
Селезінка В. Чи пам'ятає Стамбул Роксолану [Роздуми після подорожі до Туреччини] // Культура і життя. — 1990. — 30 грудня. — С. 6.
Селіна Л. І побачать українці дійсний портрет Роксолани…: [З мініатюри, що носив при собі султан Сулейман II Пишний] // Голос Опілля. — 1995. — 23 грудня.
Сергійчук В. Роксолана в літературі та історії // Наука та суспільство. — 1988. — № 7. — С. 28–32.
Середа М. Європейські наречені: Українки на престолах Європи [зокрема, Роксолана] // Літературна Україна. — 2002. — 7 березня. — С. 7.
Скаврон Б. Султанша з Рогатина: [Є зображення Роксолани, яке зберігається в Луврі] // Експрес. — 2004. — № 40 (березень). — С. 13.
Сом М. Роксолано, звідки ти? // Вечірній Київ. — 1998. — 27 листопада.
Султанша // Козуля О. Жінки в історії України. — К., 1993. — С. 45–50.
Сумская О. Благодаря Роксолане я полюбила Турцию и турецкий народ: [Розмова з українською актрисою, виконавицею головної ролі у кінофільмі «Роксолана»] // Да (Диалог. Евразия). — 2005. — № 16. — С. 28–29. (рос.)
Туранли Ф. Роксолана в Стамбулі // Краєзнавчий збірник на пошану Б. Гавриліва. — Івано-Франківськ, 2003. — С. 35–40.
Туранли Ф. Роксолана — це наша спільна історія: Виступ на науково-практичній конференції в Рогатині // Рогатинська земля. — 2004. — 9 жовтня.
Утевська П., Горбачов Д. Подорож у Ренесанс: [Про портрет Роксолани у тюрбані] // Радянська жінка. — 1990. — № 12. — С. 16–17.
Хай святиться ім'я твоє, Рогатине!: [Встановлено бронзовий пам'ятник Роксолані. Автори: скульптор Р. Романович, архітектори О. Скопа, Ю. Луговський] // Рідна земля. — 1999. — 29 жовтня.
Penzer N. M. The Harem. — London, 1936 // Ceviri, Sahin D. — Istanbul, 2000. — P. 37–39. (англ.)
Sokolnicki M. La Sultane ruthene // Belleten TTK. Cilt XXIII. — 1959. — P. 229—239.
Ulucay Cagatay M. Padisahlarin Kadinlari ve Kizlari. — Ankara, 1992. — 220 p. (татар.)
.jpg)
