Клімат району помірно континентальний з теплим вологим літом і порівняно м'якою зимою. Основними кліматоутворючими факторами є сонячна радіація, що особливо ефективна в теплий період року, атмосферна циркуляція, що переважає в холодний період, і характер земної поверхні. Великий вплив на клімат регіону мають континентальні повітряні маси, що формуються над рівнинами Євразії, а також океанічні повітряні маси з Атлантичного океану і арктичних морів.
Середня температура повітря становить 6,6…6,8 °С. Найтеплішим місяцем є липень — +18,5 °C, найхолоднішим — січень — −4,4…-5,6 °С. Середньорічна кількість опадів досягає 600…700 мм. Вегетаційний період починається з квітня і триває по листопад.
Район унікальний казковою природою і мальовничими краєвидами. В районі є 32 природно-заповідних об'єкти, загальна площа яких становить 25 % заповідного фонду області. Найвідоміші серед них: державний заповідник «Сира Погоня», цінний унікальним верховим болотом і державна пам'ятка природи «Юзефінська Дача», де росте 1300-літній дуб — одне з найстаріших дерев України, дендропарк Рокитнівського ДЛГ, Осницьке водосховище.
Уперше поселення Рокитне згадується в описі маєтностей українських магнатів середини XVI століття. З часу заснування і аж до 1922 року селище було відоме як Охотникове. Походження цієї назви насамперед пов'язували з іменем власника земель. Новий етап розвитку селища розпочався у 1888 році, коли бельгієць Розенберг викупив невелику ділянку з кварцовими пісками на околиці с. Рокитне. Ці піски придатні для скловаріння, а тому тут були всі необхідні умови розпочати, нехай і примітивне, виробництво гути. Це стало поштовхом для швидкого розвитку селища, і у 1898 році було засновано склозавод і укладено договір про постачання посуду головному управлінню державної винної монополії. У 1900 році прокладено залізницю Київ—Ковель. Колія проходила через селище, і таким чином з'явилася залізнична станція «Рокитне», що позитивно позначилося на розвитку промисловості краю. За Ризьким мирним договором, у 1921 році Охотникове відійшло до Польщі. Через рік селище перейменували на Рокитне, а залізнична станція дістала назву Рокитне-Волинське.
У вересні 1939 року Рокитне в складі Західної України було приєднане до УРСР, а згодом, у січні 1940 р., стало районним центром.
За даними районного відділу МДБ станом на квітень 1948 року з району було виселено 173 родини «бандпосібників» і націоналістів[2]. У 1950 році почалася нова кампанія з виключення з колгоспів «бандпосібницьких» родин, станом на 20 червня 1950 року в Рокитнівському районі було виключено 29 родин (такі виключені родини надалі підлягали виселенню за межі УРСР)[2].
Населення
Динаміка чисельності населення міськрад і сільрад Рокитнівського району за 1989—2001 рр.
Населення району на 1 квітня2013 року становило 54 557 осіб, в тому числі: міського населення — 18 %, сільського — 82 %. Рокитнівський район є одним з небагатьох районів України, які протягом останніх десятиліть мали стабільне зростання населення.
Динаміка чисельності населення Рокитнівського району:
Рокитнівський район має найвищу в Українінароджуваність — 25,8 на 1000 осіб у 2012 році і порівняно низьку смертність (11,1 у 2012 році). Природний приріст у Рокитнівському районі є одним з найвищих в Україні і у 2012 році становив +14,7 осіб на 1000 осіб (в Україні −3,1). У 2012 році народжуваність перевищувала смертність на 796 осіб (у 2008 — на 569).[3]. Для району характерний міграційний відтік населення, який у 2009 році склав 216 осіб (у 2008—221), що становить близько 30 — 40 % від природного приросту.[4]
На кінець 1945 року з Польщі до Рокитнівського району за планом мали переселити 3332 особи.[5]
Більшість населення району 83,6 % складали українці. Українці переважають у центральній та південній частині району. Росіяни (0,4 %) та поляки (0,4 %) проживають переважно у селищах району — Рокитному та Томашгороді.[7]
Динаміка національного складу населення Рокитнівського району за даними переписів, %[8][9]:
Основний напрям економіки регіону — аграрний, у районі діють 19 підприємств сільського господарства. Також працює 8 промислових підприємств, продукцією яких переважно є будматеріали, добре розвинуте лісництво.
25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Рокитнівського району були створені 43 виборчі дільниці. Явка на виборах складала — 70,15 % (проголосували 25 617 із 36 520 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 37,40 % (9 580 виборців); Юлія Тимошенко — 28,02 % (7 178 виборців), Олег Ляшко — 16,36 % (4 192 виборців), Сергій Тігіпко — 4,56 % (1 167 виборців), Анатолій Гриценко — 3,14 % (804 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 1,79 %.[13]
Дарованець Олександр Ярославович — кандидат історичних наук.
Наливайко Степан Іванович — сходознавець-індолог, перекладач, член Національної спілки письменників України.
Попок Руслана Володимирівна — Заслужений працівник культури України, художній керівник народного аматорського театру мініатюр Рокитнівського районного будинку культури.
Толпа Станіслав (1901—1996) — польський вчений-ботанік, професор.
Тутковський Павло Аполлонович (1858—1930) — український геолог, географ і педагог. Один з основоположників геології й географії України, дійсний член Української та Білоруської академій наук і Наукового товариства імені Шевченка.
Тютюнник Юрій Йосипович (1891—1930) — український військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР.
Чубинський Павло Платонович (1839—1884) — український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України.
↑Незважаючи на те, що білоруське населення розмовляє діалектом, ближчим до білоруської мови, на переписах 1959 і 2001 р. білоруську мову назвали рідною дуже невелика частка білорусів, переважно вихідці з Білорусі, тоді як майже всі місцеві білоруси декларували рідною українську.
