Райнгайтсґебот (нім. Reinheitsgebot, дослівно «вимога до чистоти») або Німецький закон про чистоту пива — загальна назва низки законів у Німеччині й країнах колишньої Священної Римської імперії, що регламентують використання інгредієнтів у пиві. Найвідоміша версія закону була ухвалена у Баварії у 1516-му році, проте схожі норми існували й до Баварського указу, а сучасне законодавство значно відрізняється від Баварської версії 1516-го року.

Поява «законів про читоту пива» була викликана спробами витіснити більш звичне для середньовіччя «грютового пива» і грюту, за використання якого виробники змушені були сплачувати особливий податок. Подібні акти ухвалювалися не лише в Німеччині. У Франції, скажімо, будь-яке пиво, що містило інші інгрідієнти, окрім води, солоду і хмелю, було заборонене вже в 1498 році^[1].

Найважливішим попередником сучасного Райнгайтсґебота був закон, прийнятий у герцогстві Мюнхен у 1487 році. Після того, як Баварія була возз'єднана, Мюнхенський закон був прийнятий на всій території Баварії 23 квітня 1516 року.^[2] Після об'єднання Німеччини Баварія наполягла на прийнятті цього закону на національному рівні.

Відповідно до Баварського закону 1516 року, єдиними інгредієнтами, які могли б бути використані для виробництва пива, були вода, ячмінь і хміль. У тексті не згадуються дріжджі як інгредієнт, оскільки їх існування на той час було невідоме.^[3]

Інгредієнти, дозволені Баварським законом 1516 року
Вода  Хміль  Ячмінь

Закон 1516 року визначав ціну пива залежно від пори року і різновиду пива, встановлював обмеження на прибутки власників готелів і заїжджих дворів, а також визначав конфіскацію як покарання за виготовлення пива з іншими складниками.