PROFILPELAJAR.COM

Прімо Леві
Прімо Леві
Primo Levi
Ім'я при народженні	італ. Primo Levi
Псевдонім	Damiano Malabaila і Damiano Malabalia
Народився	31 липня 1919; Турин, Італія
Помер	11 квітня 1987 (67 років); Турин, Італія
Поховання	Монументальний цвинтар в Туриніd
Громадянство	Італія
Місце проживання	Турин
Діяльність	письменник
Сфера роботи	літературна діяльністьd і філософія
Alma mater	Туринський університет і Liceo Classico Massimo D'Azegliod
Мова творів	італійська
Роки активності	1947 — 11 квітня 1987
Жанр	мемуари
Magnum opus	«Чи це людина?»
Партія	Action Partyd
Конфесія	атеїзм і юдаїзм
Родичі	Simona Levid
У шлюбі з	Lucia Morpurgod
Нагороди	премія Стрега (1967) премія Віареджо (1982) премія Багутта (1967) Премія Антоніо Фельтрінеллі Премія Гравемаєра за музичну композиціюd (1997) Premio Campiellod (1963)
	Прімо Леві у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах
	Роботи у Вікіджерелах

~~|Ukrcenter=~~ ~~|Примітки=~~

Прі́мо Ле́ві (італ. Primo Levi, 31 липня 1919, Турин — 11 квітня 1987, там само) — італійський поет, прозаїк, есеїст, перекладач.

Біографія

Народився в родини п'ємонтських євреїв Чезаре Леві та Естер Луццатті, чиї предки в далекому минулому потрапили до Італії з Іспанії та Провансу. Навчався в класичному ліцеї (1934–1937), де викладали, зокрема, Норберто Боббіо та Чезаре Павезе.

Поступив на хімічний факультет Туринського університету, але не закінчив його й не отримав диплома, оскільки фашистська влада в 1938 році заборонила євреям вчитися в державних школах та університетах. Працював у хімічних лабораторіях на дрібних підприємствах Турина та Мілана.

Вступив до антифашистської організації ліберально-соціалістичного штибу «Справедливість та свобода» (італ. Giustizia e Libertà), діяв у складі партизанської групи «Partito d'Azione». 1943 року був заарештований фашистською міліцією, відправлений у призначений для євреїв табір Фоссолі під Моденою. 11 лютого 1944 року перевезений до табору смерті Освенцим (Моновіц-Буна), де провів загалом 11 місяців. 27 січня 1945 року був звільнений Радянською армією (з 650 італійських євреїв в Освенцимі залишилися живими лише двадцять). Майже рік добирався додому, про що пізніше розповів у книзі «Перепочинок»: був у радянському пересильному таборі для колишніх ув'язнених у м. Катовиці, у лавах Італійської армії в СРСР, через Румунію, Угорщину, Австрію та Німеччину повернувся в Турин 19 жовтня 1945 року.

До 1977 року працював на хімічному заводі. За офіційним висновком поліції, він покінчив життя самогубством (кинувся вниз зі сходів), хоча версія про самогубство викликає сумніви, висловлювалися припущення про нещасний випадок.

Творчість

Перша книга Прімо Леві про ув'язнення в таборі Аушвіц «Чи це людина?»^[7]^[8] була спочатку відкинута великою видавничою фірмою «Ейнауді» й опублікована 1947 року в невеликому видавництві тиражем 2 000 примірників. Попри позитивну рецензію Італо Кальвіно в популярній комуністичній газеті «Уніта», наклад не розійшовся. Лише 1958 року книга з'явилася в «Ейнауді», її незабаром переклали англійською, французькою та німецькою мовами. Саме ця книга Леві ввела в суспільну свідомість саму проблематику Голокосту (Шоа), таборів масового знищення, екзистенційного досвіду приречених на смерть. Обидві автобіографічні книги Леві екранізовано: фільм «Перемир'я» (1997) зняв режисер Франческо Розі за сценарієм Тоніно Гуерра, 2005 року вийшов фільм Річарда Вілсона «Прімо» (за книгою «Чи це людина?»).

З інших книг Леві особливо відомий підсумковий збірник автобіографічних есе про табір та про відповідальність тих, хто вижив «Пропалі й порятовані» (1986). Прімо Леві як перекладач переклав твори таких авторів, як (Генріх Гейне, Редьярд Кіплінг, Франц Кафка, Клод Леві-Строс).

Посмертна доля

1995 року в Парижі створено Асоціацію імені Прімо Леві^[fr] на захист жертв політичних репресій та тортур. В її Комітет входять Едґар Морен, Коста-Гаврас, Аріана Мнушкіна та ін.

Твори

Se questo è un uomo (1947)
- Чи це людина. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2017.^[8]
La tregua (1963, премія Камп'єлло)^[7].
Storie naturali (1967, книга оповідань, опубл. під псевдонімом, премія Багутта).
Lilìt e altri racconti (1971, книга оповідань).
Il sistema periodico (Періодична система, 1975, книга оповідань).
La chiave a stella (1978, роман, премія Стрега).
Se non ora, quando? (1982, роман, премія Камп'єлло та премія Віареджо).
Ad ora incerta (1984, вірші).
I sommersi e i salvati (1986).
Conversazioni e interviste 1963–1987 (1997, усні виступи та інтерв'ю).

Література

Vicenti F. Invito alla lettura di Primo Levi. Milano: Mursia, 1973.
Grassano G. Primo Levi. Firenza: La Nuova Italia, 1981.
Dini M., Jesurum S. Primo Levi, le opere e i giorni. Milano: Rizzoli, 1992.
Poli G., Calcagno G. Echi di una voce perduta — Incontri, interviste e conversazioni con Primo Levi. Milano: Mursia, 1992.
Anissimov M. Primo Levi ou la tragédie d'un optimiste: biographie. Paris: Lattès, 1996 (Біографія).
Shoah, Mémoire et écriture: Primo Levi et le dialogue des savoirs. Actes du colloque de Nancy. Paris: L'Harmattan, 1997.
Spadi M. Le parole di un uomo — Incontro con Primo Levi. Roma: Di Renzo, 1997.
Primo Levi/ Marco Belpoliti, ed. Milano: Marcos y Marcos, 1997.
Tellier A. Expériences traumatiques et écriture. Paris: Anthropos, 1998
Banner G. Holocaust Literature: Schulz, Levi, Spiegelman and the Memory of the Offence. London; Portland: Vallentine Mitchell, 2000.
Dorra M. Heidegger, Primo Levi et le séquoia la double inconscience/ Paris: Gallimard, 2001.
Thomson I. Primo Levi. London: Hutchinson, 2002 (біографія)
Angier C. The Double Bond: Primo Levi: A Biography. New York: Farrar, Straus and Giroux, 2002 (біографія).
Primo Levi: the Austere Humanist/Joseph Farrell. ed. Oxford a.o.: Lang, 2004.
Семпрун Х. День смерти Примо Леви// Он же. Писать или жить. М.: Стратегия, 2002.
Агамбен Д. Свидетель//Синий диван, 2004, № 4, с.177-204 (=[1]).
Дубин Б. Свидетель, каких мало