Полоз сарматський

Полоз сарматський

Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Ряд: Лускаті (Squamata)
Підряд: Serpentes
Родина: Полозові (Colubridae)
Підродина: Полозові (Colubrinae)
Рід: Полоз-елаф (Elaphe)
Вид: Полоз сарматський
Біноміальна назва
Elaphe sauromates
Pallas, 1811
Синоніми
Elaphe quatuorlineata sauromates
Elaphis sauromates
Coluber sauromates
Посилання
Вікісховище: Elaphe sauromates
Віківиди: Elaphe sauromates
МСОП: 157265
Доросла особина
Нестатевозріла особина

Полоз сарматський, полоз палласів (Elaphe sauromates)[1] — вид змій роду полоз-елаф (Elaphe) родини полозових (Colubridae). Поширений у Південно-Східній Європі, Малій Азії та заході Центральної Азії. Віддає перевагу степовим, лісостеповим, напівпустельним і кам'янистим місцевостям[2]. Занесений до Червоної книги України та ряду інших природоохоронних документів[3][4].

Донедавна полоз сарматський розглядався як один з підвидів полоза чотирилінійного (Elaphe quatuorlineata)[2][5][6].

Опис

Один з найбільших полозів Євразії. Загальна довжина тіла (L. + L.cd., де L. — довжина тіла від кінчика морди до клоаки, а L.cd. — довжина від кінчика хвоста до клоаки) може складати 225 см і більше (у Румінії в 1961 році було виловлено полоза загальною довжиною 2,6 м). В Україні довжина тулуба з головою (L.) не перевищує 160 см. Хвіст відносно довгий: співвідношення L./L.cd. складає 3,5—4,9. Тіло досить масивне, його товщина може бути порівнянна з товщиною зап'ястя дорослої людини. Невелика витягнута голова злегка розширена в основі, досить чітко відмежована від шиї. Ніздря розташована між двома носовими щитками. Очі відносно великі, райдужна оболонка чорна; зіниця ока кругла. Верхньощелепні зуби приблизно однакового розміру і розташовані безперервним рядом. Їх кількість становить від 12 до 24. Передні нижньощелепні зуби довші ніж задні[5][7][8].

Лускатий покрив

Тіло вкрите відносно гладенькою лускою і тільки вздовж середини спини луска із помітними реберцями. На лусках по дві апікальні ямки. Черевні щитки не перегнуті і не утворюють ребра по боках тіла. Навколо середини тулуба (Sq.) 25, дуже рідко 23 або 27 лусок. Черевних щитків (Ventr.) у самців 187—224, у самок — 205—234. Хвостових шитків (Scd.) 56—90 пар. Анальний щиток розділений (А. 1/1)[7][5]

Голова вкрита парними і непарними щитками. Ширина міжщелепного щитка більша за його висоту, зверху видна лише невелика його частина, і він не вклинюється кутом між міжносові щитки і дуже рідко трохи заходить між них. Шов між міжносовими щитками не більше ніж у 1,5—2 рази коротший за шов між передлобними. Верхньогубних щитків 8, дуже рідко 9, з них четвертий і п'ятий або п'ятий і шостий торкаються ока. Бокові лінії лобного щитка прямі. Перед оком 2 щитки: великий перед орбітальний і маленький підорбітальний, який міститься під ним. Заорбітальних щитків 2, дуже рідко 3. Виличний щиток ромбічної форми, його довжина майже дорівнює його висоті. Під виличним щитком 1—3 маленьких щиточки. Скроневих щитків 2 або 3+4 або 3. Тім'яний щиток своїм переднім зовнішім кутом торкається або майже торкається нижнього заорбітального щитка[5][6][7][9].

Забарвлення

Забарвлення верхньої сторони тіла сірувато-буре, сірувато-оливкове, жовтувато-коричневе або коричнювате. У забарвленні голови зверху сильніше виражені коричневі тони. На голові присутній темний малюнок із дугоподібної смуги між очей, смуг позаду очей та овальної плями в тім'яній області. Від ока до кута рота часто тягнеться темна буро-коричнева або коричнева смуга, яка іноді переривається. Верхньогубні щитки в дорослих особин світло-жовті. Вздовж спини тягнеться ряд розташованих впоперек тіла ромбічних або овальних коричневих чи буруватих плям часто з темнішою, майже чорною, облямівкою. Іноді ці плями подекуди зливаються в суцільну зигзагоподібну смугу, або утворюють поперечні зигзаподібні смуги. По боках тіла є ще по одному ряду дрібніших плям. Черево жовтувате або світло-помаранчеве, іноді вкрите дрібними темними плямками, які часом складають мармуровий візерунок. Окремі лусочки на межі із черевом, крім того, часто мають помаранчевий чи червонуватий колір. Цей малюнок завжди добре виражений у молодих і майже зникає на загальному строкатому фоні в дорослих змій, тому що на кожній світлій лусочці всередині є темна плямка. Взагалі тон забарвлення та рисунок можуть бути дуже мінливими; іноді рисунок майже не виражений[5][6][7].

У молодих особин по спині тягнуться до 5 рядів плям, більш чітких, ніж у дорослих полозів. На голові є характерний рисунок, який складається з вирізаної спереду широкої дугоподібної чорної смуги між передніми краями очей, двох симетричних плям на задніх краях за орбітальних щитків і двох широких, вигнутих смужок у тім'яній області, які з'єднуються на шиї з першою тулубовою плямою. Крім того, темні смуги по боках голови, на відміну від дорослих, у молодих починаються вже від ніздрів. З віком плями на голові стають менш виразними[5][6][7].

Поширення

У Східній Румунії (Константа)
У Миколаївській області. Україна
У Східній Туреччині

Понтійсько-прикаспійський вид. Ареал охоплює країни Південно-Східної Європи (східні райони Болгарії і Румунії, Молдова, Південна Україна, південь європейської частини Росії), Західної Азії (Східна Грузія, Вірменія, Азербайджан, Східна Туреччина, Північно-Західний Іран, Сирія, Ліван) та Центральної Азії (Західний Казахстан, Північно-Західний Туркменістан)[2][5][3][10].

В Україні поширений в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій і Луганській областях та АР Крим. Північна межа ареалу виду проходить приблизно по північній межі Степу[3][6][7][11].

Місця проживання

У межах ареалу зустрічається в більш-менш посушливих місцевостях, степах, кам'янистих і піщаних напівпустелях, чагарникових пущах, степових і тугайних рідколіссях, на узліссях, на зарослих чагарниками схилах з кам'янистими відслоненнями і скелями. У Казахстані на півострові Мангишлак тримається долин річок на наносних пісках із заростями тамариксу. У Туркменістані в районі затоки Кара-Богаз Гол проживає в місцях із суглинистими ґрунтами і заростями саксаулу, солянок та інших ксерофітних і галофітних рослин. На Устюрті зустрічається на щільних закріплених пісках із заростями саксаулу, у глинистій пустелі і на пухких солончаках, часто в колоніях піщанок. Зустрічається також на околицях населених пунктів, у садах і виноградниках. У Закавказзі піднімається в гори до висоти 2500 м н. р. м, де відмічений на узліссі субальпійських дібров і серед ялівцевого рідколісся. У Молдавії віддає перевагу сухим місцям із високою, але рідкою трав'янистою, або деревно-чагарниковою рослинністю, часто проживає в населених пунктах, іноді навіть у мало відвідуваних частинах житлових приміщень[5][7][8][12][13][14][15].

В Україні поводить себе як досить евритопний вид, хоча віддає перевагу більш-менш сухим відкритим ландшафтам (степи, напівпустелі). Зустрічається також в степових і гірських рідколіссях, на заростаючих пісках, кам'янистих осипах і серед скель, в різноманітних розвалинах, у садах і виноградниках. В окремих районах, переважно влітку, зустрічається по берегах водойм у заплавно-річкових і приморських біотопах, зокрема серед розрідженої деревно-чагарникової, лучної, болотної (сухі очеретяні зарості) та галофітної рослинності[6][7][16].

В умовах Запорізької області спорадично трапляється у відносно відкритих ландшафтах, зокрема у всіх типах степу, на суходільних і сухих заплавних луках, серед розріджених чагарникових заростей і рідколісь (у тому числі заплавних), на узліссях байраків, на околицях сільськогосподарських угідь, тваринницьких ферм і населених пунктів[17]

Як сховища використовує нори ховрахів, піщанок, полівок та інших гризунів, пустоти під камінням, щілини і промоїни в ґрунті, дупла дерев і пустоти серед їх коріння[5][6][7][17].

Чисельність

Типовий біотоп полоза сарматського. Запорізьке Правобережжя

У Казахстані і Туркменістані змія є рідкісною, її зустрічали не більше 2 разів за денну екскурсію. В Азербайджані можна іноді зустріти до 4 особин за екскурсію. У цілинному степу трапляється до 3 особин на 3—5 км облікового маршруту. Внаслідок господарського освоєння та розорювання цілинних земель чисельність виду майже всюди скорочується.[5][7][13].

В межах України зазвичай трапляються поодинокі особини. Місцями є звичайним (0,2–2 особини на 1 км облікового маршруту; щільність популяції 0,4–12,0 екз./га); на окремих ділянках чисельність може досягати 5 особин на 1 км маршруту. Досить численним залишається в острівних гайках («кілках»), розташованих серед піщаних кучугур у пониззі Дніпра (Чорноморський біосферний заповідник). У Південному Криму зустрічається в середньому 1 особина на 2 км маршруту[3][6][7].

В умовах Дніпропетровської області чисельність низька і складає 0,05–0,07 ос./км маршруту вздовж берегової лінії річок і водосховищ, а щільність популяції — до 0,01 ос./га у степових відкритих ландшафтах[18]. В умовах Запорізької області в типових біотопах на 10 км маршруту можна зустріти, як правило, 1—3 особини різного віку[17].

Сезонна і добова активність

Після зимової сплячки пробуджується пізніше інших видів змій, в Україні в квітні (переважно у другій половині місяця), у південних районах ареалу — на 2—3 тижні раніше. Вихід із зимової сплячки дуже залежить від погоди. Так, у Запорізькій області в теплі роки перших полозів зустрічали вже на початку квітня. Навесні час активності припадає виключно на денні часи, які тварини проводять в основному обігріваючись на сонці[5][7][17].

Веде в основному наземний спосіб життя, хоча вміє ловко лазати по деревах і навіть добре плавати. Належить до денних теплолюбних видів плазунів і у всі сезони року проявляє активність переважно в теплі години дня, які він використовує для обігріву тіла (вранці) та полювання (вдень). Так, у Дніпропетровській області активних змій влітку зустрічали з 7-ї до 19-ї години, частіше о 12—16-й годині, як в теплі та ясні, а також у холодні та навіть дощові дні. Лише в середині літа полоз переходить на двовіковий цикл активності й потрапляє на очі переважно вранці та ввечері. У спекотні літні дні він тримається більш прохолодних місць, використовуючи для цього неглибокі тимчасові сховища, чи просто лежить під куртинами трав'янистих рослин, у затінку дерев і кущів, іноді збираючись на їх нижні гілки. З метою охолодження може заповзати до води і перебувати там по кілька годин[5][7][9][16][18][17][19].

У зимову сплячку в залежності від регіону і погоди уходить у кінці вересня — першій половині листопада. Дорослі полози уходять у зимову сплячку раніше, ніж молоді, що характерно для багатьох видів плазунів. Так, у Запорізької області дорослі особини уходять у другій половині вересня, а малюки залишаються на поверхні до середини жовтня. Зимує в норах гризунів, різноманітних пустотах у ґрунті, відслоненнях і між коренями дерев, серед каміння і руїн будівель на околицях населених пунктів, звичайно поодиноко або невеликими групами[7][17][20].

Розмноження. Розвиток

Розмноження і розвиток полоза вивчені недостатньо. Парування, як правило, відбувається в квітні — травні; при цьому самець під час парування утримує самку щелепами за шию. Відкладання яєць в Україні припадає на липень — початок серпня, у південних районах — навіть у червні. Самка відкладає 3(6)—13(16) яєць розміром 20—25 × 48—70 мм. Відкладання кожного яйця відбувається протягом 20 хвилин. Свіжовідкладені яйця мають м'яку та липку оболонку і нерідко склеюються. Інкубація кладки відбувається протягом 56—60 днів. Самка може проявляти турботу про потомство й оберігати кладку від ворогів, охоплюючи її кільцями тіла. Молодь 150—250(300) мм завдовжки з'являється в кінці серпня (вересні) — на початку жовтня. Цікаво, що під час вилуплювання молоді змійки поводять себе дуже обережно і покидають яйце тільки через деякий час, упевнившись у повній безпеці; цей процес може займати кілька годин. Полози ростуть досить швидко і статевозрілими стають на 3—4 році життя[5][6][7][9][10][17][14][15].

В умовах Запорізької області линяння відбувається незабаром після виходу із зимової сплячки, як правило, у травні[17].

Живлення

Живиться головним чином ховрахами, піщанками та іншими дрібними гризунами, молодими зайцями. Певне місце в раціоні займають ящірки. При нагоді полює також на птахів (розміром до голуба), руйнує пташині гнізда, поїдаючи пташенят і яйця, причому не тільки тих птахів, які гніздяться на землі, а й тих, що будують гнізда на деревах. Так, у Чорноморському заповіднику полози часто залазять до шпаківень і синичників, розвішаних на деревах на висоті до 5—7 м, знищують кладки та пташенят, а також використовують штучні гніздівлі як тимчасові сховища. Залізши в шпаківню, полоз може з'їсти всіх пташенят або всі яйця (іноді 8—9 штук). Таким чином, не зважаючи на відсутність спеціальних пристосувань для лазіння по деревах (гострих ребер по боках тіла, наявних в інших видів роду), сарматський полоз здатний вилазити на дерева. Відомі також випадки поїдання курячих яєць полозами в курниках. Пташині яйця заковтує цілком, при цьому їх шкаралупа розламується в його стравоході за допомогою остистих відростків передніх хребців (гипапофизів), що характерно для всіх представників цього роду. Дрібну здобич ковтає цілком, велику душить, стискуючи її одним або кількома кільцями тіла[5][6][7][9][20][10][18].

Молоді особини протягом 2 тижнів після народження не харчуються, а ростуть завдяки запасам поживних речовин, які вони отримали ще під час перебування в яйці. Лише після 10—14 днів починають самостійно добувати їжу. До їх раціону входять ящірки і мишенята. За останніми вони полюють обстежуючи нори гризунів навіть у сутінках[9].

Вороги. Паразити

Полоз сарматський у погрозливій позі
Полоз сарматський у захисній позі

Основними ворогами є соколоподібні птахи та хижі звірі (лисиця, борсук, куниці, тхори тощо). Особливо страждають від хижаків молоді та нестатевозрілі особини, які іноді стають навіть жертвами жовтопузиків[13][9][18][17].

Безумовно, до ворогів можна віднести також людину. При зустрічі з нею, полоз, швидко рухаючись, намагається втекти до сховища, у густу траву чи чагарникові хащі, іноді залазить на дерево і затаюється серед гілля і листя. При неможливості втекти змія виявляє неабияку агресивність, стає в погрозливу позу: підводить передню третину тулуба, стискуючи з боків шию, з коротким шипінням, робить час від часу різкі кидки в сторону ворога. У збудженому стані може швидко вібрувати кінчиком хвоста, мімікруючи під отруйну ямкоголову змію. Якщо ця тактика не спрацьовує, згортається в клубок, ховаючи голову під кільця тіла, що притаманно багатьом видам полозових. Пійманий, здатен злісно, але не дуже боляче, кусатися. Взагалі, поводиться менш агресивно, ніж, наприклад, полоз жовточеревий[5][9][20][18][17].

Паразитофауна виду залишається маловивченою[18].

Охорона

На більшій частині ареалу стан природних популяцій виду залишається більш-менш стабільним. Саме тому він, згідно Червоного списку МСОП, отримав охоронний статус «відносно благополучний вид»[21]. Але в окремих регіонах спостерігається тенденція до зниження чисельності популяції виду. Полоз сарматський занесений до Червоної книги України (охоронна категорія: вразливий вид)[3]. Внаслідок швидкого зниження численності та скорочення ареалу, вид у різні роки занесений також до Червоних книг Молдавії, Казахстану, Туркменістану та Росії[2][15][14]. Крім того, вид занесений до Бернської конвенції (охоронна категорія: підлягає особливій охороні. Як зникаючий в регіоні вид занесений до Червоної книги Дніпропетровської області[4][22].

Основними причинами зниження чисельності є деградація середовища існування внаслідок господарської діяльності (оранка, будівництво, випас худоби тощо), зниження чисельності гризунів внаслідок надмірного застосування пестицидів, загибель на дорогах, нелегальне відловлювання змій для утримання в неволі, зростання факторів турбування. Крім того, у багатьох районах полоза сарматського вважають гадюкою, часто плутають із отруйною змією і нещадно вбивають. Для збереження і відновлення природних популяцій необхідні, в першу чергу: 1) створення природно-заповідних територій у місцях проживання змій; 2) зменшення застосування отрутохімікатів у сільському і лісовому господарстві, заміна їх біологічними засобами; 3) просвітницька робота[3][9][14][18][23].

У Національному заповіднику «Хортиця»

У межах ареалу охороняється в ряді природоохоронних територій[2]. В Україні охороняється у 8 природних заповідниках і національних природних парках, у 5 з них є досить звичайним видом[24].

У Запорізькій області охороняється в Національному заповіднику «Хортиця» (о. Хортиця, урочище Вирва), національному природному парку «Великий Луг», ландшафтних заказниках «Верхів'я балки Канцерівська», «Володимирівський», «Томаківський» та ряді інших природно-заповідних об'єктів регіону[17][23][25][26].

Полоза давно утримують і успішно розводять у неволі, хоча для розведення з метою відновлення природних популяцій ще потрібні додаткові дослідження та вдосконалення відповідної методики[3][6][24].

Практичне значення

Полоза сарматського відносять до корисних видів змій, оскільки вони знищують ховрахів та інших шкідливих видів гризунів. У Молдавії в деяких місцях, облаштованих штучними гніздівлями для птахів, полози можуть знищувати до 50 % кладок. При перевірці шпаківень одночасно в кожних 100 штучних гніздівлях знаходили до 5 полозів. Але руйнування пташиних гнізд для цього виду не є типовим явищем, адже птахи займають незначне місце в його раціоні[7][3][14].

Зважаючи на незначну токсичність слини й відсутність у полоза сарматського отруйного апарату, цей вид змій вважається безпечним для людини[3][20]. Слід зауважити, що в літературі описані випадки отруєння людей внаслідок укусів близьким видом — полозом ескулаповим (Zamenis longissimus, Elaphe longissima), що супроводжувалось місцевими симптомами, зокрема набряком, біллю та локальними капілярними крововиливами[27].

Полоза сарматського як красиву і досить невибагливу змію відловлюють для утримання в неволі й відповідно перепродажу тераріумістам, що часто призводить до значного скорочення чисельності виду в місцях його компактного проживання[3][9][17].

У деяких народів закріпилася думка, що ця змія та її близький родич полоз чотирилінійний переслідують корів і кіз для того, щоб висмоктати їх молоко, за що полози отримали назву «доїльщиків корів» і довгий час жорстоко винищувалися[15].

Галерея

Полоз сарматський. Запорізьке Придніпров'я

Див. також

Джерела. Примітки

  1. ↑ Наукові назви земноводних та плазунів України. Архів оригіналу за 26 травня 2024. Процитовано 5 червня 2024.
  2. ↑ а б в г д Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоологический институт РАН, 2004. — 232 с. (с. 143, 152—153)
  3. ↑ а б в г д е ж и к л Червона книга України. Полоз сарматський, Палласів Elaphe sauromates.
  4. ↑ а б Фауна України. Охоронні категорії: довідник / За ред. О. Годзевської і Г. Фесенка. — Київ, 2010. — 80 с. (с. 38)
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / А. Г. Банников, И. С. Даревский, В. Г. Ищенко и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 276, 285—287)
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м Куриленко В. Е., Вервес Ю. Г. Земноводные и пресмыкающиеся фауны Украины. Справочник-определитель. — К. : Генеза, 1998. — 208 с. (с. 182—186)
  7. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Фауна України. Т. 7. Земноводні та плазуни / Таращук В. І. — К. : Вид-во Української РСР, 1959. — 248 с. (с. 216, 221—224)
  8. ↑ а б Змеи Кавказа: таксономическої разнообразие, распространение, охрана / Туниев Б. С., Орлов Н. Л., Ананьева Н. Б., Агасян А. Л. — СПб-М. : Тов-во науч. изд. КМК, 2009. — 224с. (с. 78—82)
  9. ↑ а б в г д е ж и к Орлова В. Ф., Семенов Д. В. Природа России: Жизнь животных. Земноводные и пресмыкающиеся. — М. : Издательство АСТ, 1999. — 480 с. (с. 370—375)
  10. ↑ а б в Земноводные и пресмыкающиеся. Энциклопедия природы России / Ананьева Н. Б., Боркин Л. Я., Даревский И. С. и др. — М. : АБФ, 1998. — 576 с. (с. 474—477)
  11. ↑ Петроченко В. І. Земноводні та плазуни України: географо-краєзнавчий аспект // Краєзнавство Запорожжя. — 2017. — № 1(2). — С. 91—102
  12. ↑ Фауна Узбекской ССР. Т. 1. Земноводные и пресмыкающиеся / Богданов О. П. — Ташкент : Изд-во АН Узбекской ССР. — 260 с. (с. 227—228)
  13. ↑ а б в Богданов О. П., Сударев О. Н. Экология пресмыкающихся. — Ташкент : Укитувчи, 1989. — 128 с. (с. 108)
  14. ↑ а б в г д Рыбы, земноводные, пресмыкающиеся. Животный мир Молдавии / Под ред. И. М. Гани — Кишинев : Штиица, 1981.   — 224 с. (с. 208—209)
  15. ↑ а б в г Дунаев Е. А., Орлова В. Ф. Змеи. Виды фауны России: атлас-определитель — М. : Фитон XXI, 2014. — 120 с. (с. 52—53)
  16. ↑ а б Пащенко Ю. Й. Визначник земноводних та плазунів УРСР. — К. : Рад. школа, 1955. — 148 с. (с. 126—127)
  17. ↑ а б в г д е ж и к л м н Петроченко В. І. Герпетофауна Запорізького Правобережжя і прилеглих дніпровських островів // Краєзнавство Запорожжя. — 2018. — № 3 (7). — С. 65—96
  18. ↑ а б в г д е ж Булахов В. Л., Гассо В. Я., Пахомов О. Є. Біологічне різноманіття України. Дніпропетровська область. Земноводні та плазуни / За заг. ред. О. Є. Пахомова. — Д. : Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2007. — 420 с. (с. 213—215)
  19. ↑ Щербак Н. Н. Земноводные и пресмыкающиеся Крыма. — Симферополь : Изд-во «Крым», 1966. — 60 с. (с. 42—43)
  20. ↑ а б в г Банников А. Г., Даревский И. С., Рустамов А. К. Земноводные и пресмыкающиеся СССР : справочник-определитель. — М. : Мысль, 1971. — 596 с. (с. 239—241)
  21. ↑ Полоз сарматський у Червоному списку МСОП
  22. ↑ Червона книга Дніпропетровської області. Тваринний світ / Під ред. О. Є. Пахомова. — Дніпропетровськ : ТОВ «Новий Друк», 2011. — 488 с. (с. 297)
  23. ↑ а б Рідкісні рослини, тварини, гриби і лишайники Запорізької області : навч. посібник / В. І. Петроченко, В. І. Шелегеда, О. В. Жаков [та ін.]; за ред. В. І. Петроченка. — Запоріжжя : Поліграф, 2005. — 224 с. (с. 148—149)
  24. ↑ а б Тваринний світ Запорізької області у Червоній книзі України. Мелітопольщина : довідникове видання / За ред. Н. М. Сурядної, В. І. Лисенка. — Мелітополь : ТОВ «Колор-Принт», 2017. — 240 с. (с. 119—120). — ISBN 978-966-2489-53-8
  25. ↑ Петроченко В. І. Біорізноманіття хребетних тварин Національного заповідника «Хортиця» // Збірка матеріалів Міжнародної наукової конференції «Сучасні проблеми біології, екології та хімії», м. Запоріжжя, 29.03—01.04.2007. — Запоріжжя, 2007. — С. 416—417
  26. ↑ Петроченко В. І. Фауна земноводних і плазунів Національного заповідника «Хортиця» // Природа острова Хортиця : колективна монографія / За ред. С. Г. Охрименко. — Запоріжжя : Дніпровський металург, 2016. — Вип. 2. — С. 163—167
  27. ↑ Орлов Б. Н., Гелашвили Д. Н. Зоотоксинология (ядовитые животные и их яды): Учеб. пособие. — М. : Высш. Школа, 1985. — 280 с. (с. 246)

Література

  • Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоолог. ин-т РАН, 2004. — 232 с. (с. 152—153). — ISBN 5-98092-007-2
  • Банников А. Г., Даревский И. С., Рустамов А. К. Земноводные и пресмыкающиеся СССР : справочник-определитель. — М. : Мысль, 1971. — 596 с. (с. 239—241)
  • Булахов В. Л., Гассо В. Я., Пахомов О. Є. Біологічне різноманіття України. Дніпропетровська область. Земноводні та плазуни / За заг. ред. О. Є. Пахомова. — Д. : Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2007. — 420 с. (с. 213—215). — ISBN 978-966-551-241-7
  • Дунаев Е. А., Орлова В. Ф. Змеи. Виды фауны России: атлас-определитель — М. : Фитон XXI, 2014. — 120 с. (с. 52—53). — ISBN 978-5-906171-61-0
  • Земноводные и пресмыкающиеся. Энциклопедия природы России / Ананьева Н. Б., Боркин Л. Я., Даревский И. С. и др. — М. : АБФ, 1998. — 576 с. (с. 474—477). — ISBN 5-87484-066-4
  • Куйбіда В. В., Гаврись Г. Г., Лопатинська В. В. Зоологія хребетних. Практикум: посібник з навчально-польової практики. — К.: Міленіум, 2007. — 210 с.
  • Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / А. Г. Банников, И. С. Даревский, В. Г. Ищенко и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 146—149)
  • Орлова В. Ф., Семенов Д. В. Природа России: Жизнь животных. Земноводные и пресмыкающиеся. — М. : Издательство АСТ, 1999. — 480 с. (с. 370—375). — ISBN 5-237-01809-2
  • Пащенко Ю. Й. Визначник земноводних та плазунів УРСР. — К. : Рад. школа, 1955. — 148 с. (с. 126—127)
  • Петроченко В. І. Герпетофауна Запорізького Правобережжя і прилеглих дніпровських островів // Краєзнавство Запорожжя. — 2018. — № 3 (7). — С. 65—96
  • Рыбы, земноводные, пресмыкающиеся. Животный мир Молдавии / Под ред. И. М. Гани — Кишинев : Штиица, 1981.   — 224 с. (с. 208—209)
  • Фауна України. Т. 7. Земноводні та плазуни / Таращук В. І. — К. : Наук. думка, 1959. — 246 с. (с. 221—224)
  • Field Guide to the Amphibians and Reptiles of Britain and Europe / Jeroen Speybroeck, Wouter Beukema, Bobby Bok and Jan Van Der Voort. London-New York: Bloomsbure, 2016. 432 рр. (p. 378). ISBN 978-1-4081-5459-5
  • Schmidt, D. & Kunz, K. 2005. Ernährung von Schlangen. Natur und Tier Verlag, Münster, 159 pp.

Посилання