Деякі літературознавці співвідносять поетичну творчість Патриції Килини у царині української літератури, як і поетичну творчість решти Нью-Йоркської Групи, із творчістю українських поетів-шістдесятників[8].
Походження псевдоніму
Патриція Нелл Воррен взяла своє прізвище-псевдонім Килина з імені однієї з героїнь «Лісової пісні» Лесі Українки[9].
Життєпис
Патриція Нелл Воррен (англ.Patricia Nell Warren) народилася в американській родині Конрада Воррена, у штаті Монтана. Родина мала німецько-норвезько-ірландське коріння. Здобувши середню освіту, вступила до Мангеттенвільського коледжу (англ.Manhattanville College) неподалік від Нью-Йорка, де студіювала середньовічну літературу. По закінченні студій працювала редакторкою у нью-йоркському літературному журналі «Reader's Digest»[2].
Згодом у 1957 році одружилася з українським та американським письменником Юрієм Тарнавським. У тому ж році, самостійно опанувавши українську мову, почала писати україномовну поезію[10]. Свій перший вірш «Траґедія джмелів» вона прочитала 23 лютого 1958 року в Нью-Йорку на літературному вечорі літоб'єдання «Слово»[11]. Пізніше Килина продовжила друкувати поезії у видавництві НЙГ, у альманісі-збірнику НЙГ «Нові поезії» та в інших літературних українських діяспорських журналах та альманахах «Сучасність», Наше Життя, Слово[12], «Овид / Horizon»[13] тощо. Поява її україномовної поезії наприкінці 1950-х і на початку 1960-х була в своїй більшості позитивно сприйнята українською діаспорною літкритикою, яка щедро хвалила Килинину поетику за її «мітотворність» та «мовний шарм»[14]. Окрім власної україномовної поезії, Килина також перекладала з української англійською й разом зі своїм чоловіком англійською добірку українських народних дум «Ukrainian Dumy / Українські думи» (Toronto/Cambridge, 1979)[15], а також ряд творів Василя Стефаника (журнал Horizons[16], Нью-Йорк, 1965), Михайла Коцюбинського (Englewood, CO, 1973),[17]Вадима Лесича та Емми Андієвської (Львів, 2000) тощо[7][18]. Пізніше Килина описала свої роки в українській літературі у автобіографії-статті «Трагедія джмелів: мої роки як поет у засланні 1959—1973» (англ.A Tragedy of Bees: My Years as a Poet in Exile 1959–1973), надрукованій у 1995 році у часописі «Гарвардський ґейський та лесбійський оглядач» (англ.Harvard Gay & Lesbian Review)[19].
Наприкінці 1960-х Килинині літературні устремління стрімко переходили від написання поезії українською й до написання худліту її рідною англійською[20]. На момент розлучення Килини з Тарнавським у 1973 році через усвідомлення Килиною своєї орієнтації,[21] вона вже перестала писати українською й повністю перейшла на англійську, після чого написала ще кілька романів англійською.
Однією з ключових тем її англомовних романів були гомосексуальні стосунки та їх сприйняття в суспільстві. Найвідомішим роман на цю тематику став роман «Лідер забігу» (англ.The Front Runner), що розійшовся загальним накладом 10 мільйонів примірників та був перекладений десятьма мовами[2][22][23].
У 1976 році Воррен опублікувала свій третій роман «The Fancy Dancer». Це історія про священника-новачка у вмираючій сільській парафії, який закохується в гея-напівкровку із судимістю та «незаконними бажаннями». Це був перший бестселер, який зобразив гея-священника та дослідив життя геїв у маленькому містечку.
Померла Патриція Килина 9 лютого 2019 року[24][25][26].
За кілька років до смерті, у 2010-х роках, Килина перенесла архів з оригінальними рукописами своїх україномовних та англомовних творів, епістолярну спадщину, важливі першодруки до Національного ґей та лесбійського архіву ONE, Бібліотек Університету Південної Каліфорнії (англ.ONE National Gay & Lesbian Archives, University of Southern California Libraries)[6].
Внесок в українську літературу
Загалом творчість Патриції Килини у царині української літератури позитивно оцінила як іноземна літкритика (Юзеф Лободовський тощо), так і українська (Богдан Рубчак, Марії Ревакович, Олександр Астаф'єв тощо). Однак є й літературознавці, які у поезії Килини вбачають бездарного письменника, який «погано володіє українською мовою, та займається псевдофілософією» (Ґеорґій Ґрабович).
Після публікації у 1959 році кількох віршів Патриції Килини у черговому номері українського діаспорного часопису Нью-Йорку «Нові поезії» польський поет Юзеф Лободовський у статті «Молодий ліс на чужині» (пол.Młody las na obczyźnie), надрукованій у паризькому польськомовному виданні «Kultura», описав її вірші як «лірика проминання, меланхолія мінливости», однак зазначив, що її «лірична стихія ще не зовсім організована, [й] тяжіє до кристалізації»; Лободовський у підсумку зазначає, що «якщо ті вірші Килини, які мені відомі, вважати за дебют, його слід окреслити як щасливий»[27][28].
Через приблизно 10 років, у 1968 році, письменник та літературознавець Богдан Рубчак у статті «Міти чужинки. Уваги до творчости Патриції Килини» для українського діяспорного часопису Сучасність висновив, що хоча Килина й знає українську мову недосконало, вона все ж орудує нею надзвичайно вправно, й в той час як він «міг би назвати десятки імен [українських] поетів, які пишуть бездоганною українською мовою, але української мови не чують», на противагу їм Килина таки дійсно навчилася буквально «чути українську мову». Рубчак підсумовує свій аналіз, називаючи Килину «мітотворч[ою] поетк[ою], [чиї] твори побудовані на основі дійсности та паралельно до неї, але їхні верхи, їхні значеннєві обертони, підносять уяву читача до над дійсних та над часових сфер»[29]. Через кілька років у 1983 році Рубчак у статті Доми як мушлі: українська еміґре поезія (англ.Homes as Shells: Ukrainian Émigré Poetry) з альманаху Нова земля, старі корені: досвід українців в Канаді (англ.New soil, old roots: the Ukrainian experience in Canada) розвив думку далі, виснувавши, що Килинина «вірність українській літературі доводить що дім не завжди є якимось географічним розташуванням: дім може бути самою лише мовою чи культурою, з їх власними чіткими територіальними наказовостями»[30][31]. Через кілька десятиліть у 2017 році у статті Перехрестя міфу та реальності у поезії Патриції Килини літературознавець Тадей Карабович прийде до схожого висновку й назве Килину поеткою, яка писала «на перехресті міфу та реальності»[32].
Ще кількома десятками років пізніше, у 2000–2010-х, аналізуючи творчий доробок Килини у кількох критичних статтях, письменниця та літературознавиця Марія Ревакович виснувала, що поетика Килини «в ідеологічному плані повністю міститься у філософії екзистенціалізму»[33]. Ревакович також прийшла до висновку, що «де-факто перекри[ття] поетичн[их] канал[ів] комунікації з авдиторією, що спілкується рідною для поетки мовою», тобто перехід Килини у своїй поезії на українську мову (й відповідно на українську літературу) та відхід від англійської мови (й відповідно від американської літератури) впродовж майже 10 років «засвідчує свідоме [само]вигнання [Килини] в царину чужої мови»[20][34][35][36][37].
Оцінюючи творчий доробок Килини також у 1990–2000-х, літературознавець Олександр Астаф'єв, проаналізувавши її вірші, приходить до схожого з Ревакович висновку, що Килина творить у рамках екзистенціалізму, й теоретизує, що Килина своєю поетикою створює естетику протиставлення, зокрема віддаючи у своїй поезії важливу роль смерті, яка відіграє роль кризового стану, особливого виміру між буттям і небуттям, де триває боротьба природних, біологічних сил[38][39].
У цей же період 2000-х згадує творчий доробок Килини й літературознавиця та феміністка Соломія Павличко у книзі «Теорія літератури» (розділ «Рецепції та інтерпретації»). Павличко, з посиланням на вищезгадану статтю Рубчака, називає вірші Килини «свіжими, [однак] інтелектуально й формально невибагливими». У цьому ж розділі Павличко згадує, що висновки Рубчака щодо творчості Килини були осумнівлені літературознавцем Ґеорґієм Ґрабовичем, який у 1969 році у своїй статті «Від мітів до критики» у тому ж таки часописі «Сучасність» називає прочитання Рубчаком поезії Килини неадекватним, оскільки, на думку Ґрабовича, у віршах Килини немає «жодної міфології», а «тільки погане володіння українською мовою, та псевдофілософія»[40][41].
Аналізуючи творчість Килини вже наприкінці 2010-х, літературознавиця Ольга Смольницька знайшла сліди несвідомої «ірландськості» в українських творах Килини, виснувавши, що це, певно, зумовлено її частково ірландським походженням[42][43][44].
Творчий доробок
Українська література
У період доробку Патриції Килини до української літератури (кінець 1950-ті — початок 1970-х) вона видала три збірки поезії окремими книгами та друкувала окремі вірші в українських діяспорних літературних часописах. Вона також підготувала, однак не видала окремою книгою четверту поетичну збірку під назвою Кінь з зеленою гривою з вінілу. Окремі вірші з цієї збірки з'явилися у 1960-1970-х роках у часописах «Нові поезії» та «Сучасність»[45][46][19][47][48].
Одна з найкращих посмертних (в сенсі «смерті» як українська письменниця на початку 1970-х, коли перейшла на англійську) поезій Килини міститься у збірці 1993 року «Поза традиції»[49].
До бібліографії творів Патриції Килини з української мови відносяться[50]:
Патриція Килина // Координати. Антологія сучасної української поезії на заході У 2 томах: Т. 2. Упорядники: Богдан Бойчук, Богдан Рубчак; переднє слово: Іван Фізер; обкладинка: Л. Гуцалюк. Мюнхен: Сучасність. 1969. 363 стор. (Т. 1), 486 стор.: С. 411—430. (Т. 2). (Т. 1 pdf, Т. 2 pdf)
Патриція Килина. Вірші // Поза традиції. Антологія української модерної поезії в діаспорі. Київ, Торонто, Едмонтон, Оттава, 1993. 473 стор.: С. 220—230. ISBN 0-920862-88-8[49]
Патриція Килина. // Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. Упорядник: Ганна Улюра. Київ: ArtHuss. 2020. 464 стор.: С. 363—366 ISBN 978-617-7799-43-5[53]
Літературні нагороди
Молодий талант 1969/1970 року за версією журналу Наше Життя.[54]
Американська література
Patricia Kilina. The Last Centennial (1972) LOC#77-163583
Patricia Nell Warren. My West: Personal Writings on the American West (2011) ISBN 978-1-889135-08-3
Переклади на англійську мову
Серед перекладів Килини, що виходили у часописах та альманахах[55][56][57]:
Vasyl Stefanyk. A Children's adventure. Translated from the Ukrainian by Patricia Kilina. // Horizons: Ukrainian student's review. New York: SUSTA. Vol. IV 1960—1961 No. 1-2 (6-7). 90 p.: pp.: 49-51.
Ukrainian folk songs. Translated from the Ukrainian by Patricia Kilina; Taras Shevchenko. Selection of poems. Translated from the Ukrainian by Vera Rich // George Tarnawsky. «For the 100th anniversary of the death of Taras Shevchenko.» Horizons: Ukrainian student's review. 5.1/8 (1962): 31-38.
Oleh Zujewskyj. Proteus (From today on there will be no greeting). Translated from the Ukrainian by Patricia Kilina. Canadian Slavonic Papers. 28.2 (June 1986): 165—166.
Mykhailo Kotsiubynsky. On the rock. Translated from the Ukrainian by Patricia Kilina and George Tarnawsky // Modern Ukrainian short stories. Edited, with a preface by George S.N. Luckiy. Englewood, CO: Ukrainian Academic Press. 1973. 228 p.: ?-? ISBN 9780872870611[58]
(передрук) Mykhailo Kotsiubynsky. On the rock. Translated from the Ukrainian by Patricia Kilina and George Tarnawsky // Modern Ukrainian short stories. Edited, with a preface by George S.N. Luckiy. Englewood, CO: Ukrainian Academic Press. 1995. 230 p.: 37-59. ISBN 9781563083914[58]
Wadym Lesytch. The parchment of memory. Translated from the Ukrainian by Patricia Kilina // International Portland Review. 1980. No. 26 (80). p. 417
Poems of Wadym Lesytch and Emma Andijewska // A Hundred Years of Youth: A Bilingual Antology of 20th Century Ukrainian Poetry / Сто років юності: Двомовна антологія укр. поезії 20 століття. Львів: Літопис. 2000. 877 стор. ISBN 9667007361
Серед перекладів Килини, що виходили окремими книжками, вирізняються:
Юрко Кучерявий, куратор літературного фестивалю Велике Повернення Нью-Йоркської Групи у вересні 2016 року в Львові, говорив що згідно з одною з легенд Патриція Килина не писала свої україномовні вірші, і їх нібито написав її тодішній чоловік Юрій Тарнавський[25].
Примітки
↑Мартусь О. [Українські поетеси Америки: Віра Вовк, Ліда Палій, Оксана Лятуринська, Наталія Левицька-Холодна, Патриція Килина, Марія Ревакович] // Голос України. 14 листопада 1996
↑ абПатриція Килина. Літній Грім // Слово: Т. 3 : Література. Мистецтво. Критика. Мемуари. Документи. Ред. кол.: С. Гординський, Г. Костюк (гол. ред.), та ін. Нью-Йорк: Об'єднання Українських Письменників в Екзилі. 1968. 533 стор.: С. 201
↑ аб[A Tragedy of Bees: My Years as a Poet in Exile 1959—1973] // The Best of the Harvard Gay & Lesbian Review. Edited by: Richard Schneider. Philadelphia: Temple University Press. 1997. 455 p.: pp. 30–40. ISBN 978-1566395960 (раніше вже надруковано в A Tragedy of Bees: My Years as a Poet in Me, 1957 to 1973 // Harvard Gay & Lesbian Review 2.4 (1995). pp. 17-21.) (англ.)
↑Юзеф Лободовський. Молодий ліс на чужині // Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури». Пер. з пол.: Софія Грачова, Олег Маєвський, Дзвінка Матіяш, Андрій Савенець, Христина Чушак, Тарас Щумейко, Сергій Яковенко; упорядкування, підготовка. тексту, вступна стаття та коментарі: Богуміла Бердиховська; післямова Григорій Грабович; відповідальний редактор: Юрій Прохасько. Київ: Критика, 2005. 527 стор.: С. 399—408. ISBN 966-7679-67-5
↑Łobodowski, Józef. Młody las na obczyźnie. Kultura. 30/156. 1960: roky. S. 49-57. (пол.)
↑Bohdan Rubchak. [Homes as Shells: Ukrainian Émigré Poetry] // New Soil- Old Roots: The Ukrainian Experience in Canada. Edited by Jaroslav Rozumnyj. Winnipeg: Ukrainian Academy of Arts and Sciences in Canada, 1983. 334 p.: pp. 87-123 (англ.)
↑[Мова як іншість: українська поезія Патриції НелВорен (Килини)] // Марія Ревакович. Persona non grata. Нариси про Нью-Йоркську групу, модернізм та ідентичність. Марія Ревакович. Persona non grata. Нариси про Нью-Йоркську групу, модернізм та ідентичність. З англійської переклали: Марія Дмитрієва, Олена Любенко, Дзвінка Матіяш, Тетяна Остапчук. Київ: Критика, 2012. 336 стор.: С. 179—186. ISBN 978-9668978562
↑Марія Ревакович. [Ерос і вигнання] // Критика. Рік X, число 10 (108), жовтень 2006. 36 стор. С. 28-33.
↑Maria Rewakowicz. [Chapter 8. Eros and Exile] // Literature, Exile, Alterity: The New York Group of Ukrainian Poets. Boston: Academic Studies Press, 2014. 250 p. ISBN 9781618114037(англ.)
↑Марія Ревакович. [Двомовна творчість Патриції Килини: питання жанру (До 80-річчя від дня народження)]. Переклад з англ.: Роксоляна Свято. Критика № 11/12 (листоп.-груд.) за 2016 рік. С. 23-26
↑Maria Rewakowicz. [Chapter 9. Patricia Nell (Kylyna) Warren's Constructed Alterities: Language, Self-Exile, Homosexuality] // Literature, Exile, Alterity: The New York Group of Ukrainian Poets. Boston: Academic Studies Press, 2014. 250 p. ISBN 9781618114037(англ.)
↑Літопис Нью-Йоркської групи поетів // Феномен шістдесятництва: українська література другої половини ХХ ст.: темат. бібліогр. покажчик.
Укладач: Л. П. Болдуреску, О. Г. Краснова. Миколаїв: Вид-во ЧНУ ім. Петра Могили, 2018. 140 стор.: С. 91-130
↑Килина Патриція. В чайнику–осінь. Лаванда і сарна. // Слово: Т. 1, збірник. Голов. ред.: Г. Костюк. Нйю-Йорк: Об'єднання Українських Письменників в Екзилі. 1962. 495 стор. С. 216
↑Ukrainian Literature in English, 1980—1989. Edited by Marta Tarnawsky. Edmonton-Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. 1999. 468 p. (Research paper No. 62)
.JPG)
