Норвезьке королівство (давньоскан.Noregsveldi, бук.Norgesveldet, нюн.Noregsveldet) — середньовічне королівство, яке постало в часи Доби вікінгів і складалось з територій на Скандинавському півострові ( сучасні Норвегія та частково Швеція) та норвезьких заморських володінь. Королівство досягло піку своєї могутності в період між 1240 і 1319 роками.
Територія
Норвезьке королівство складалось з земель на Скандинавському півострові, що відповідають території сучасної Норвегії, а також частині територій сучасної Швеції, зокрема сучасним шведським ландскапам Ємтланд, Гер'єдален, Ранріке (Богуслен) та Ідре і Серна в комуні Ельвдален.
Світська влада була найсильнішою наприкінці правління короля Гокона Гоконсона в 1263. Важливим елементом цієї доби було церковне верховенство Нідароської архієпархії з 1152 р. Немає надійних джерел про те, коли під владою архієпископа Упсальського опинився Ємтланд. Упсальську архієпархію було засновано пізніше і вона стала третьою митрополією в Скандинавії після Лундської та Нідароської. Церква брала участь у політичному процесі як до, так і під час Кальмарської унії, маючи на меті утвердження впливу Швеції в Ємтланді. Ця область була прикордонною відносно Шведського королівства і, можливо, перебувала в якомусь союзі з Треннелагом, як і з Голугаландом (норв.Hålogaland).
Єдність держави започаткував король Гаральд I в ІХ сторіччі. Його зусилля, спрямовані на злуку дрібних норвезьких королівств, у підсумку дали першу відому в історії норвезьку центральну владу. Однак незабаром країна роздробилася. Знову в єдине ціле її було зібрано в першій половині XI ст. З часу Гаральда І Норвегія стала монархією, переживши різні епохи.