Новоборови́ці — село в Україні, у Довжанській міській громаді Довжанського району Луганської області. Населення становить 816 осіб.
Знаходиться на тимчасово окупованій території України.
Географія
Географічні координати: 47°52' пн. ш. 39°30' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа села — 61,3 км².
Село розташоване у східній частині Донбасу за 50 км від міста Довжанська. Найближча залізнична станція — Довжанська, за 45 км. Через село протікає річка Тузловка.
Неподалік від села розташований пункт пропуску на кордоні з Росією Новоборовці—Олексієво-Тузлівка.
Історія
Засноване на річці Тузлівка в 1896 році переселенцями з села Боровиці Київської губернії, які в пам'ять про свою малу батьківщину назвали нове поселення Новоборовиці.
Під час Другої світової війни участь у бойових діях брали 270 місцевих жителів, з них 95 загинуло, 125 осіб нагороджені орденами і медалями[1].
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 717-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Луганської області», увійшло до складу Довжанської міської громади.[2]
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації колишніх Довжанського (1938—2020) та Сорокинського районів, увійшло до складу новоутвореного Довжанського району[3].
Населення
За даними перепису 2001 року населення села становило 816 осіб, з них 70,83% зазначили рідною мову українську, 28,55% — російську, а 0,62% — іншу[4].
Економіка
У селі діє ТОВ «Червоний колос».
Соціальна сфера
У Новоборовицях функціонують школа, клуб та лікарня.
Пам'ятки
В околицях села знайдено кам'яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (близько 20 тисяч років тому), досліджені курганні поховання епохи бронзи, відоме поселення салтівської культури (VIII-X століть).
Також на території села знаходиться братська могила радянських воїнів і пам'ятний знак на честь воїнів-односельців, що загинули під час Другої світової війни
Примітки
Джерела
- Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
- Высоцкий В. И. Исторические аспекты топононимов Луганщины. — Луганск, 2003. 196 с.
Посилання