Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.
Артистичну кар'єр почала у 1963 році під псевдонімом Мімі Берте (італ.Mimì Berté). Продюсер звукозапису Карло Альберто Россі хотів зробити з неї дівчину yè-yè; однак успіх, що вона його отримала у цьому амплуа, хоча й втішний для дебютантки, тривав недовго, і, по кількох роках забуття, вона у 1971 знову з'явилася на сцені з новим псевдонімом Міа Мартіні.
її перший альбом Oltre la collina (За пагорбом) витримав немало іноземних видань, завдяки авангардним, на той час, аранжуванню, тематиці та манері співу. Такі пісні як Маленька людина (Piccolo uomo), Менует (Minuetto), Самітня жінка (Donna sola), Гімн (Inno), Дійсно батько (Padre davvero), Щоб любити тебе (Per amarti), забезпечили їй славу найкращої виконавиці 70-х років, десятиліття, коли вона досягла світової популярності[4]
Міа Мартіні в 1973
У 1977 році створює творчий та романтичний союз з кантаутореІвано Фоссаті, що визначив її особистий та професійний шлях, хоча стосунки були достатньо болісні.
У 1982 році вперше взяла участь у Фестивалі Санремо з піснею E non finisce mica il cielo (І не закінчується небо), автор — Івано Фоссаті. В цьому році спеціально для неї журналісти встановили Премію критики, що тепер носить її ім'я. У тому ж 1982 році вийшов її інший великий успіх, слова до якого вона писала разом з Шелом Шапіро: Quante volte (Скільки разів).
Кар'єра та приватне життя Мартіні позначалися рядом пліток, що ускладнювали їй існування протягом багатьох років[5] і змусили її залишити сцену до середини 1980-х.
Виконавський талант Мії Мартіні змусив її повернутися до артистичної діяльності, що супроводжувалося великим співчуттям публіки[6]: у 1989 році вона взяла участь у Фестивалі Санремо з піснею Almeno tu nell'universo, що стала класикою і підтвердила славу співачки. В дев'яності роки їй належать ще кілька дуже успішних композицій: La nevicata del '56 (Снігопад '56), Gli uomini non cambiano (Чоловіки не змінюються) (були на Фестивалі у Сан-Ремо) та Cu 'mmè, дует з Роберто Муроло, що знову зробив модною неаполітанську пісню.
Померла Міа Мартіні у 47 років за неясних обставин, пов'язаних із вживанням наркотиків. Її знайшли мертвою у власному житлі щонайменше по двох днях після смерті.
1990: Donna, Danza pagana, Domani più su, Un altro atlantico, Piccolo uomo, Minuetto, E non finisce mica il cielo, La nevicata del '56, Almeno tu nell'universo та Quante volte
1992: Gli uomini non cambiano, Lacrime e Minuetto - vince tre tappe
1993: Vieneme (con Enzo Gragnaniello e Roberto Murolo)
Canzoniere dell'estate
1992: Rapsodia
1993: Vieneme (з Енцо ґраньяніело та Роберто Муроло)
1964: Перше місце на "Festival di Bellaria" з Il magone
1971: Перше місце на "Фестивалі авангардної музики та нових тенденцій" ("Festival di Musica d'Avanguardia e Nuove Tendenze") у В'яреджо з Padre davvero
1972: "Премія критики звукозапису" ("Premio della critica discografica" ) альбом Nel mondo, una cosa
Найкраще продавані сингли Міа Мартіні: Minuetto, Piccolo uomo, Donna sola e Almeno tu nell'universo; а альбоми: Nel mondo, una cosa, Il giorno dopo, Martini Mia e Lacrime.
В багатьох телевізійних програмах 1982 року, Міа Мартіні з'являлася з шарфом та поясом оформленими як клавіатура фортепіано, що їх їй подарувала сестра Лоредана.
Пісню Attimo x attimo, що міститься на однойменному альбомі Анни Татанджело опублікованому в 2003 році, написав Фіо Дзанотті для Міа Мартіні, яка не змогла записати її через несподівану смерть.
