Мучник Олександр Геннадійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мучник.
Мучник Олександр Геннадійович
Народився10 травня 1954(1954-05-10) (70 років)
Одеса, УРСР
ГромадянствоСРСР СРСР → Україна Україна
Діяльністьюрист, правозахисник, журналіст
Галузьправо (конституційне право)
Alma materОНУ ім. І. І. Мечникова Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоНаціональна спілка журналістів України Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Заслужений юрист України
Заслужений юрист України

Олекса́ндр Генна́дійович Мучник (10 травня 1954(19540510), Одеса, УРСР) — правознавець[1][2], правозахисник[3][4][5], журналіст[6][7][8], філантроп[3][9][10].

Автор книги «Філософія гідності, свободи та прав людини»[2].

Один із фундаторів, президент Фонду соціальної допомоги імені доктора Ф. П. Гааза.

Президент Інституту демократії та прав людини.

Науковий консультант Президента України з питань конституційного права (2002—2005)[11][12]. Заслужений юрист України[13].

Освіта

Навчався з 1976 по 1981 рік на юридичному факультеті Одеського державного університету імені І. І. Мечнікова (ОДУ). Отримав диплом з відзнакою (тема дипломного проєкту: «Логіка „Капіталу“ Карла Маркса у дослідженні права»)[2][14].

Професійна діяльність

Газета «Голос України», № 187 від 11.10.2002 р.

З 1981 року працював юрисконсультом, адвокатом та президентом юридичної фірми «ФСП-А»[2].

У 1989—1991 роках — помічник з питань прав людини народного депутата СРСР 12 скликання, члена Президії Верховної Ради СРСР, ректора ОДУ Ігоря Петровича Зелінського[2][5].

З 2000 року — президент Інституту демократії та прав людини.

З 2002 по 2010 рік працював на державній службі: радником Прем'єр-міністра України, науковим консультантом Президента України, радником Першого віце-прем'єр-міністра України, радником Секретаря РНБО України, радником Міністра внутрішніх справ України, радником Міністра Кабінету Міністрів України. Державний службовець 3-го рангу[2].

З 1999 року спеціалізується у сфері конституційного права[1][3][15][16][17][18][19][20][21].

У 1999 році розробив проект Хартії міста Одеси[3][15][17], у 2001 році — проект Закону України «Про громадянське суспільство в Україні»[16][22], який був оприлюднений в офіційному друкованому органі парламенту України[2][17][23].

У 2000 та 2003 роках Парламентським видавництвом Верховної Ради України було двічі видано його книгу «Коментар до Конституції України (книга перша)», рекомендовану Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів України[1][24][25]. Автором вступного слова до другого видання книги виступив 2-й Президент України Л. Д. Кучма. Задля правової просвіти книга була подарована бібліотекам шкіл міста Києва (19.11.2003 р.), вищих навчальних закладів (19.11.2004 р.)[26] та центральних органів державної влади України[17][23].

У 2003 році за дорученням першого помічника Президента України розробив проект Конституції України у новій редакції[2][20].

Є ініціатором (15.11.2005 р.) розробки Стратегії національної безпеки України[27], а також членом робочої групи з її складання[28].

Є ініціатором (15.12.2005 р.) розробки проекту нового єдиного системного Закону України «Про національну безпеку України»[29], а також членом робочої групи з підготовки проекту Закону України «Про національну безпеку України»[30][31].

У 2008 році брав участь у роботі Національної конституційної ради, створеної Указом Президента України № 1294/2007 від 27.12. 2007 р.[32]

Є автором низки коментарів до основних прав із Загальної декларації прав людини: «Право на недоторканість людської гідності»[33], «Право на свободу»[34], «Право на особисту недоторканність»[35], «Право на недоторканність особистого і сімейного життя, житла та комунікацій людини»[36], «Право на повстання»[37].

Є послідовним прихильником прямої референдумної демократії, а також повсюдної і всебічної правової просвіти громадян України[2][38][39][40][41][42][43].

Творча діяльність

З 1983 по 1991 рр. — член Асоціації молодих вчених-політологів СРСР, очолювану доктором юридичних наук, членом-кореспондентом АН СРСР, радником Президента СРСР Г. Х. Шахназаровим[2].

У 2009 році у Парламентському видавництві Верховної Ради України побачила світ його книга «Філософія гідності, свободи та прав людини»[2][44][45]. Передмову до другого видання книги написав 1-й Президент України Л. М. Кравчук, її рецензентами стали директор Інституту проблем національної безпеки України, академік НАН України В. П. Горбулін та директор Інституту законодавства Верховної Ради України, член-кореспондент НАН України О. Л. Копиленко, перший ректор Юридичного інституту в складі ОДУ, доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України А. С. Васильєв, а також доктор юридичних наук, професор І. В. Постіка.

Книга присвячена дослідженню гідності, свободи та прав людини як здобутку усього людства. У ній стверджується нерозривний зв'язок між торжеством цих правових цінностей та долею будь-якої людини, етносу, нації. Вищу форму виявлення людської гідності автор вбачає у здатності особистості до самопожертви задля порятунку інших людей, заради своєї Вітчизни. При цьому рівень поваги до гідності людини у відповідній країні світу досліджувався автором на тлі численних історичних даних про відношення того чи іншого народу до своїх співвітчизників — євреїв — напередодні та в роки Голокосту[2].

У висновку до книги автор так сформулював основну ідею своєї праці: там, де поважають гідність, шанують свободу та захищають права індивіда, кожен буде почувати себе людиною, а населення країни — народом.

Книга «Філософія гідності, свободи та прав людини» була подарована бібліотекам шкіл[46], низки найкращих університетів України[47][48] та світу[49], а також значнішим національним бібліотекам України, Росії, США, Великої Британії та Ізраїлю[17][23][50].

За роки дослідницької діяльності висунув та обґрунтував низку творчих правових ідей та концепцій, зокрема:

  • ідею розбудови громадянського суспільства в країні за допомогою видання спеціального конституційного закону (проект Закону України «Про громадянське суспільство в Україні»)[2][16][17];
  • концепцію створення вільної економічної зони в Одесі в якості етапу інтеграції України до Європейського Союзу[17][51];
  • концепцію напівпрезидентської республіки в Україні[18];
  • концепцію фіктивності держави — «квазідержава»[55][56];
  • концепцію «культури гідності»[2][57][58];
  • концепцію націоналізації неправомірно конфіскованої загальнонародної власності[60];
  • конституційно-правову версію виходу Української РСР зі складу Радянського Союзу[76].

Громадська, філантропічна діяльність

Автограф Героя України Бориса Давидовича Літвака

Один з основоположників, президент Фонду соціальної допомоги імені доктора Ф. П. Гааза[77][78][79].

Його діяльність на чолі фонду отримала міжнародне визнання: 28 травня 1991 р. Мучник О. Г. виступив із доповіддю про історію створення та систему діяльності фонду у Центрі з вивчення філантропічної діяльності (Нью-Йорк, США), який видав й розповсюдив брошуру про фонд серед благодійних організацій США[3][9][10], а 15 липня 1991 р. — зробив повідомлення про благодійну діяльність фонду у Департаменті ООН у Відні (Австрія)[3][10][80].

Ініціатор створення Інституту медичної реабілітації дітей з ураженням центральної нервової системи імені Януша Корчака[3][9][10][81][82][83][84][85].

Сприяв Герою України Борису Давидовичу Літваку під час створення Центру реабілітації дітей-інвалідів «Майбутнє», більш відомого як «Будинок з ангелом»[3].

З 2003 по 2006 рік був організатором та координатором загальнодержавного проекту «Молодіжна рада з прав людини та розвитку громадянського суспільства [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]», яка діяла за участю студентів юридичних факультетів та вишів України під патронатом Адміністрації Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України[3][23].

Виступив організатором циклу телевізійних програм (2011 р.) за участю студентів юридичних факультетів та вишів Одеси, присвячений конституційно-правовій реформі в Україні. Передачі транслювалися по супутниковому каналу «ОК» на декілька країн світу. З вступним словом до глядачів першої передачі звернувся 1-й Президент України Л. М. Кравчук, до другої — екс-спікер Верховної Ради А. А. Мороз, до четвертої — голова Центральної виборчої комісії України В. Н. Шаповал[3][17][23][86].

У 1995 році балотувався до парламенту України по Центральному виборчому округу № 302 міста Одеси[87]: за кількістю поданих голосів виборців посів перше місце, друге місце дісталося голові правління Першого українського міжнародного банку, майбутньому Міністрові фінансів України І. О. Юшко. Вибори згідно з правилами чинного на той час виборчого законодавства України були визнані такими, що не відбулися[2].

Депутат Одеської міської ради III скликання (1998—2002)[2].

Журналістська діяльність

Член Національної спілки журналістів України.

Виступив основоположником жанру правової публіцистики в Україні[3][21][88]. При цьому найбільший резонанс викликали статті: «Українська Система»[52]; «Держава чи квазідержава?»[56] ; «Приватизація чи конфіскація?»[59]; «Відповімо на конфіскацію націоналізацією»[60]; «Державна мова: засіб єднання чи ворожнечі?»[89]; «Унітарна нетерпимість чи федеративне добросусідство?»[90].

За твердженням Мучника правова публіцистика стала для нього найбільш прийнятною формою для творчого розвитку концепції конституційної політології, яку він розуміє як процес дослідження поточних політичних подій, що кояться в країні, у системі координат безперервного протистояння юридичної та фактичної конституцій[53].

В деяких публікаціях мали місце попередження про загрозу майбутнього розпаду держави, громадянської війни та етнічних чисток в Україні. Зокрема, подібне пророцтво лунало у статтях: «Як робити?»[91]; «Українська Система»[52], «Національна ідея чи етнічний розбрат?»[71], «Державна мова: засіб єднання чи ворожнечі?»[89], «Право на особисту недоторканність»[35], «Право на повстання»[37].

Цікаві факти

Виведений під своїм ім'ям в якості одного з героїв п'єси Валерія Ская «Боротьба за душі»[92].

Нагороди та почесні звання

Заслужений юрист України (Указ Президента України № 659/2003 від 15 липня 2003 р.).

Родина

Батько — Мучник Геннадій Юхимович (1926—2005)

Мати — Мучник Олена Леонтіївна (1929—2020)

Основні праці

Публікації

Примітки

  1. ↑ а б в г Мучник А. Г. «Комментарий к Конституции Украины» (книга первая). Киев, 2003 г.: Парламентское издательство. ISBN 966-611-252-3(рос.)
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф «Философия достоинства, свободы и прав человека». [Архівовано 18 серпня 2017 у Wayback Machine.] — Киев: Парламентское издательство, 2009 г.: ISBN 978-966-611-679-9(рос.)
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н «Портрет правозащитника в социальном интерьере» — газета «2000», № 9 за 2.03.2016 г. [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  4. ↑ а б «Правозащитник и губернатор — получится ли диалог?» — газета «2000», № 11 от 18.03.2016 г. [Архівовано 24 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  5. ↑ а б в «Чи з'явиться в області свій омбудсмен?» — газета «Одеські вісті» від 5.04.2016 р. Архів оригіналу за 18 квітня 2016. Процитовано 6 квітня 2016. 
  6. ↑ Колонка Мучника О. Г. у газеті «День» [Архівовано 29 січня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  7. ↑ Колонка Мучника О. Г. на сайті «Українська правда» [Архівовано 21 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  8. ↑ Колонка Мучника О. Г. у газеті «2000» [Архівовано 8 січня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  9. ↑ а б в Брошюра о Фонде (Нью-Йорк). 1991. 
  10. ↑ а б в г Висновок постійної комісії з соціальної політики Одеської міської ради від 17 травня 2000 р. 
  11. ↑ Розпорядження Президента України № 411/2002-рп від 24 грудня 2002 р. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 23 вересня 2015. 
  12. ↑ Розпорядження Президента України № 854/2005-рп від 25 березня 2005 р. Архів оригіналу за 23 серпня 2019. Процитовано 22 вересня 2015. 
  13. ↑ Указ Президента України № 659/2003 від 15 липня 2003 р. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 10 вересня 2015. 
  14. ↑ «Дорога на все життя» — газета ОДУ «За наукові кадри» № 23 від 26.06.1981 р., стор.2
  15. ↑ а б в Проект Хартии города Одессы. — Газета «ЮГ», № 106,107 від 20.07.1999 р.(рос.)
  16. ↑ а б в Проект Закону України «Про громадянське суспільство в Україні». — Газета «Голос України», № 187 від 11.10.2002 р.(рос.)
  17. ↑ а б в г д е ж и к «Институт демократии и прав человека: 15 лет в борьбе за права человека» опубликовано 10.03.2016 г. на сайте Института экономических стратегий Отделения общественных наук Российской академии наук (ИНЭС). Архів оригіналу за 8 квітня 2016. Процитовано 7 травня 2016. 
  18. ↑ а б «Президент — адвокат народа». — Газета «Голос України», № 181 від 3.10. 2002 р.(рос.)
  19. ↑ а б Конституционная реформа: цели, алгоритм, формы реализации. Газета «День» № 183 от 24.10.2007 г. [Архівовано 16 липня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  20. ↑ а б Проект Конституції України в новій редакції(рос.)
  21. ↑ а б сайт «Украинский выбор» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  22. ↑ Баймуратов М. А., Долженков О. А. Путь к гражданскому обществу. — Газета «День», № 155 від 31.08.2001 р. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 10 вересня 2015. 
  23. ↑ а б в г д «На шляху до громадянського суспільства» — Газета «Одеські вісті» від 10.10.2015 р. Архів оригіналу за 19 листопада 2015. Процитовано 10 жовтня 2015. 
  24. ↑ Лист заступника державного секретаря Міністерства освіти і науки України № 14/182-1270 від 16.07.2003 р.
  25. ↑ Комментарий, полезный всем. — газета «Зеркало недели», № 44 от 10.11.2000 г. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 24 квітня 2021. 
  26. ↑ Листи органів освіти України. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 21 вересня 2015. 
  27. ↑ Доповідна записка Мучника О. Г. № 8 від 15.11.2005 р.
  28. ↑ Розпорядження Президента України № 32/2006-рп від 20.02.2006 р. Архів оригіналу за 21 вересня 2016. Процитовано 11 лютого 2016. 
  29. ↑ Доповідна записка Мучника О. Г. № 16 від 15.12.2005 р.
  30. ↑ Розпорядження Секретаря Ради національної безпеки і оборони України № 15/2006 від 09.02.2006 р.,стор.1
  31. ↑ Розпорядження Секретаря Ради національної безпеки і оборони України № 15/2006 від 09.02.2006 р.,стор.2
  32. ↑ Запрошення Секретаріату Президента України № 45-02/109 від 18.04.2008 р.
  33. ↑ «Право на неприкосновенность человеческого достоинства» //російськомовна версія журналу «Право України» № 2 за 2013 р. [Архівовано 14 грудня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  34. ↑ «Право на свободу» //російськомовна версія журналу «Право України» № 3 за 2013 р. Архів оригіналу за 24 квітня 2015. Процитовано 10 вересня 2015. 
  35. ↑ а б «Право на личную неприкосновенность». — Інтернет-видання «Украинский выбор» від 3.06.2013 р. Архів оригіналу за 23 квітня 2015. Процитовано 10 вересня 2015. 
  36. ↑ «Право на неприкосновенность личной и семейной жизни, жилища и коммуникаций человека». — Інтернет-видання «Украинский выбор» від 25.07.2013 р. [Архівовано 24 квітня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  37. ↑ а б «Право на восстание». — Газета «2000» від 14.02.2014 р. [Архівовано 23 грудня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  38. ↑ Интервью Мучника А. Г. «Конституция и бизнес» на Медиаинформ от 26.06.17 г.[недоступне посилання](рос.)
  39. ↑ Интервью Мучника А. Г. «День Конституции» на телеканале «Град» от 28.06.17 г. [Архівовано 1 липня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  40. ↑ Интервью Мучника А. Г. ко Дню независимости Украины на одесском государственном канале от 22.08.2017 г.(рос.)
  41. ↑ Интервью Мучника А. Г. «День независимости Украины. 26 лет, что было сделано» на телеканале «Одесса» от 22.08.2017 г.(рос.)
  42. ↑ Интервью Мучника А. Г. «Ко дню Независимости Украины!» на телеканале «Град» от 25.08.2017 г.(рос.)
  43. ↑ Диалог Мучника А. Г. с кандидатом в Президенты Украины Романом Безсмертным от 8 августа 2018 г.(рос.)
  44. ↑ Батанов О. Ґрунтовне дослідження проблем філософії гідності, свободи та прав людини (Рец. на кн. : Мучник А. Г. Философия достоинства, свободы и прав человека / А. Г. Мучник. — К. : Парламент. изд-во, 2009. — 672 с.) // Право України. — 2016. — № 4. — С. 182—185. — 0,3 д. а.
  45. ↑ Батанов О. В. Актуальне дослідження проблем філософії гідності, свободи та прав людини/О. В. Батанов // Часопис Київського університету права. -Киів, 2016, N 1.-С.395-397
  46. ↑ Лист Управління освіти та науки Одеської міської ради
  47. ↑ Лист Національного університету «Києво-Могилянська академія»
  48. ↑ Листи вишів України 
  49. ↑ Листи провідних університетів західних країн
  50. ↑ Листи бібліотек. Архів оригіналу за 16 січня 2022. Процитовано 8 лютого 2019. 
  51. ↑ «Проект концепции: „Свободная экономическая зона в Одессе как этап интеграции Украины в Европейский Союз“. — Газета „Порто-Франко“, № 31 (569) від 03.08.2001 р. Архів оригіналу за 28 січня 2015. Процитовано 10 вересня 2015. 
  52. ↑ а б в „Украинская Система“. — „Русский журнал“ від 8.01.2011 р. Архів оригіналу за 28 січня 2015. Процитовано 10 вересня 2015. 
  53. ↑ а б «Ми і Конституція» (вступна стаття до книги першої «Коментаря до Конституції України») [Архівовано 4 липня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  54. ↑ „Выбор формы правления — выбор исторической судьбы“ — Газета „2000“ за 14.12.2007 г. Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 30 серпня 2021. 
  55. ↑ Интервью с Мучник А. Г.: «В Украине весь свод прав человека является абсолютно фиктивным» — Диалог.ua от 12.06.2013 г. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016. (рос.)
  56. ↑ а б „Государство или квазигосударство“. — Інтернет-видання „Українська правда“ за 1.08.2011 р. Архів оригіналу за 22 січня 2015. Процитовано 10 вересня 2015. 
  57. ↑ «„Датский“ принцип». — газета «День» № 113 от 27.06.2001 г. [Архівовано 2 березня 2022 у Wayback Machine.](рос.)
  58. ↑ Телевизионная передача «Сердце, отданное людям. Андрей Сахаров»(рос.)
  59. ↑ а б «Приватизация или конфискация?». — Інтернет-видання «Українська правда» від 5.01.2012 р. Архів оригіналу за 28 січня 2015. Процитовано 10 вересня 2015. 
  60. ↑ а б «Ответим на конфискацию национализацией». — Газета «2000» № 10 за 7.03.2012 р. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 9 жовтня 2017. 
  61. ↑ «О пользе референдумов». — Газета «День», № 81 від 15.05.2003 р. Архів оригіналу за 24 лютого 2016. Процитовано 10 вересня 2015. 
  62. ↑ «Что делать?» — Интернет-издание «Украинская правда» от 14.12.2009 г. [Архівовано 2 вересня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  63. ↑ «Что делать?» — Газета «2000» № 34 від 20.08.2010 р. Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 9 лютого 2019. 
  64. ↑ «Конституционная реформа: авансы и долги». — Газета «2000» от 26.08.2010 г. Архів оригіналу за 25 січня 2016. Процитовано 18 листопада 2019. 
  65. ↑ «Как делать?». — Газета «2000» от 18.09.2010 г. [Архівовано 25 січня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  66. ↑ «Возможно ли правосудие в Украине?». — Газета «2000» від 7.11.2010 р. Архів оригіналу за 12.12.2010. Процитовано 10.09.2015. 
  67. ↑ «Суд присяжных». — Інтернет-видання «Українська правда» від 29.05.2011 р. Архів оригіналу за 22 січня 2015. Процитовано 10 вересня 2015. 
  68. ↑ «Бремя упущенных возможностей». — Інтернет-видання «Українська правда» від 23.08.2011 р. Архів оригіналу за 28 січня 2015. Процитовано 10 вересня 2015. 
  69. ↑ «Вправе ли судебная власть отменять выбор народа?». — Інтернет-видання «Українська правда» від 16.09.2013 р. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 10 вересня 2015. 
  70. ↑ «Порядочность — источник Права». — Інтернет-видання «Українська правда» від 16.06.2011 р. Архів оригіналу за 18 січня 2015. Процитовано 10 вересня 2015. 
  71. ↑ а б «Национальная идея или этническая рознь?». — Газета «2000» від 14.03.2012 р. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 22 квітня 2019. 
  72. ↑ Обращение на имя Одесского губернатора от 10.02.2016 г. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 6 квітня 2016. 
  73. ↑ «Обретет ли Одесса своего омбудсмена?» — УСИ Одесса от 7.03.2016 г. [Архівовано 11 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  74. ↑ «Местный омбудсмен» — газета «Вечерняя Одесса», № 30-31 от 17.03.2016 г. Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 6 квітня 2016. 
  75. ↑ Телерадиокомпания «Град»: Репортаж о проекте по защите прав человека от 14.03.2016 г. Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 16 листопада 2019. 
  76. ↑ «Первое декабря 1991 года: конституционный договор или политический обман?» — Інтернет-издание «Украинский выбор» от 27.11.2017 г. [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  77. ↑ Документальный фильм о деятельности Фонда (1995 г.). Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 18 липня 2017. 
  78. ↑ Телевизионная передача «Сердце, отданное людям. Фёдор Гааз» [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  79. ↑ Олег Кутателадзе: «Если человек хочет участвовать в процессе развития, он всегда найдет средства» — газета Лиманська Агенція Новин от 25 сентября 2020 г. [Архівовано 25 лютого 2021 у Wayback Machine.](рос.)
  80. ↑ Спільне фото учасників семінару у Департаменті ООН у Відні за участю О. Г. Мучника (Відень, 1991 р.) —. Архів оригіналу за 16 червня 2015. Процитовано 10 вересня 2015. 
  81. ↑ Первинні документи Інститу́ту меди́чної реабіліта́ції діте́й з ура́женням центра́льної нерво́вої систе́ми і́мені Я́нуша Ко́рчака
  82. ↑ Інтерв'ю з професором І. В. Галіною про історію створення Інституту імені Януша Корчака (1995 р.)  [Архівовано 26 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  83. ↑ Фільм про Інститут імені Януша Корчака «Наші Ангели»
  84. ↑ Інтерв'ю з професором І. В. Галіною (2019 р.)(рос.)
  85. ↑ «Три хороших праздника» — газета «Вечерняя Одесса» от 13 июня 2019 г.(рос.)
  86. ↑ Ми і Конституція: передача перша [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.], друга [Архівовано 17 березня 2016 у Wayback Machine.], третя [Архівовано 17 березня 2016 у Wayback Machine.], четверта [Архівовано 18 січня 2022 у Wayback Machine.], п'ята [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] (2011 р.)(рос.)
  87. ↑ Звернення кандидата у народні депутати України Мучника О. Г. до виборців (1995 р.) 
  88. ↑ Блог избранных статей Мучника А. Г. Архів оригіналу за 3 червня 2021. Процитовано 14 травня 2017. 
  89. ↑ а б «Государственный язык: способ единения или вражды» [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.]. — газета «2000» № 17 от 26 апреля 2012 г.
  90. ↑ «Унитарная нетерпимость или федеративное добрососедство» [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.]. — газета «2000» № 26 от 27 июня 2012 г.
  91. ↑ «Как делать?». — газета «2000» № 37 від 18 вересня 2010 г. Архів оригіналу за 25 січня 2016. Процитовано 19 червня 2016. 
  92. ↑ Опубліковано на російському літературному порталі «Проза.ру». Архів оригіналу за 8 листопада 2019. Процитовано 8 листопада 2019.