У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Монітор (значення).
Креслення монітора. 1862Затоплення «Монітора» 30-31 грудня 1862 р. Гравюра з газети Harper's Weekly, 1863Броненосець конфедератів «Вірджинія»
Моніто́р (англ.monitor — «спостерігач») — тип низькобортного броненосного артилерійського корабля, переважно прибережної дії або призначеного для внутрішніх вод.
Поява моніторів
Тип кораблів з'явився в часи Громадянської війни в США, коли, як засіб захисту берегових комунікацій конфедератів від кораблів флоту республіканців і прориву морської блокади почали використовувати низькобортні броньовані кораблі з установленим зверху казематом з похилими стінками для артилерійської батареї. Першим таким кораблем став переобладнаний у 1862 паровий фрегат «Меррімак» (3500т), пошкоджений пожежею. У відповідь на початок робіт по переобладнанню фрегата, північани стали будувати свої броненосці. Як альтернативу важким батарейним суднам, республіканці почали використовувати маневрені низькобортні кораблі з товстою бронею та малою осадкою, що забезпечувало перевагу при боях поблизу берегів.
За проєктом винахідника Джона Ерікссона було збудовано «Монітор» (Monitor) водотонністю 897 т, спущений на воду 30 січня1862, що й дав назву подібному типу кораблів. Замість батарейного каземату на плоску броньовану палубу було встановлено башту з двома важкими гарматами. Баштова установка системи Еріксона являла собою круглу залізну платформу діаметром близько 6 м з броньовими бічними стінками заввишки близько 2,7 м, яка лежала на палубі. Для повороту башта піднімалася на штирі, встановленому у її центрі і оберталася за допомогою невеликої парової машини. На озброєнні були дві гладкоствольні 280-мм гармати.
Еволюція типу
Далі в Америці будувалися більші за розміром кораблі, як однобаштові («Пассаїк» 1862, 1875 т; «Типпенкану» 1863, 2100 т), так і з двома баштами («Ононданга» 1864, 1250 т). Деякі проєкти, такі як "Неошо" спеціально призначалися для дій на річках, започаткувавши підклас річкових моніторів.
Спроби створити океанські монітори («Диктатор»1863, 4500 т; «Монандок» 1864, 3400 т) були невдалими через низькобортність кораблів. Низький борт традиційно залишався невід'ємноюю ознакою всіх інших американських броненосців, навіть формально морехідних.
Монітори є рекордсменами за калібром артилерії. Це було пов'язано з поглядами тих років, коли для боротьби з броненосними кораблями пропонувалось не пробивати броню, а зривати її з кріплень, завдаючи по ній ударів, які могли б деформувати корпус. Гармати, які могли б це зробити, відрізнялись від дульнозарядних гармат минулої епохи в першу чергу розмірами. Другий океанський монітор Еріксона «Пуритан» (4912 т, довжина 104 м, броня 381 мм) — мав дві 508-мм гармати — ця цифра ніколи не була перевищена.
Виходячи з досвіду застосування моніторів американцями, свої флоти кораблями такого класу почали комплектувати Велика Британія, Росія (напр. монітор «Ураган» 1862) і Швеція (будували самі), Нідерланди (спочатку замовляли, потім будували власні), а також Норвегія, Данія та Перу (замовляли).
Монітори 20 століття мали помітні технічні відмінності від моніторів 19 століття, водночас характерними особливостями класу залишилися низька осадка, посередня морехідність та розміщення важкого озброєння у баштах.
Цей бій тривав більше трьох годин і закінчився «внічию», оскільки фугасні снаряди, котрими стріляли гармати обох броненосців, становили небезпеку лише для дерев'яних суден і практично не спричиняли шкоди броньованим кораблям.
Монітори виявилися вдалим типом корабля для дій на річках та прибережних водах. Їх будівництво продовжувалось до Другої світової війни. Окремі зразки річкових моніторів будували і пізніше.
Королівський флот Великої Британії у Першій та Другій Світовій війнах використовував великі монітори, озброєні парою гармат, аналогічних тим, які встановлювались на лінійних кораблях. Це такі кораблі як «Еребус» (1916), 8000т, 2-381 та «Робертс» (1941), 9100 т, 2-381. Найбільший річковий монітор — «Хасан» (1942), 1900 т, 6-130, побудували у СРСР.
На початку 1930-х київському заводу «Ленінська кузня» було дано завдання побудувати кілька моніторів для Дніпровської річкової флотилії. Кораблі мали бути одночасно малопомітними, невеликими з мінімальною осадкою (для діяльності в мілководних притоках Дніпра) і одночасно з тим мати міцний броньований захист і потужну артилерію.
Першими кораблями цього класу стали порівняно невеликі монітори «Ударний» (385 т) та «Активний» (214 т). І тільки накопичивши достатньо досвіду, врахувавши помилки попередників, а також моніторів, виготовлених іншими кораблебудівними підприємствами (наприклад, «Червоним Сормово») за проєктом СБ-37[1] протягом 1934-37 років на київському заводі «Ленінська кузня» було закладено, збудовано і спущено на воду шість однотипних моніторів, названих на честь революціонерів-учасників громадянської війни — «Железняков», «Лєвачов», «Жемчужин», «Мартинов», «Флягін», «Ростовцев». Авторами проєкту виступали головні конструктори заводу Бойко та Байбаков, головний спостерігаючий від МВФ Богданович, старший будівельник — Смирнов.
Корпуси моніторів проєкту СБ-37 були зібрані з бронелистів товщиною 16-20 мм, що захищало корабель від попадання куль та осколків. Низький надводний борт та єдина надбудова робили монітори непомітними на фоні берега. Головний калібр — дві чотирьохдюймові гармати — розміщувались в дев'ятигранній башті (товщина броні — 30 мм), яка могла вільно обертатись. Характерно, що комендори могли вести вогонь і по повітряним цілям. Крім того, зенітне озброєння моніторів складалося з 45-мм гармат та кулеметів.
