Могитич Іван Романович

Іван Романович Могитич
Народження22 січня 1933(1933-01-22)
Смерть4 червня 2006(2006-06-04) (73 роки)
ПохованняЛичаківський цвинтар, Львів
Країна
(підданство)
 СРСР
 Україна
НавчанняЛьвівський політехнічний інститут
Діяльністьархітектор
Праця в містахЛьвів, Київ
Нагороди
Державна премія України в галузі архітектури
Державна премія України в галузі архітектури
Народний архітектор України
Народний архітектор України

Моги́тич Іва́н Рома́нович (22 січня 1933(19330122), с. Підліски, Долинський повіт — 4 червня 2006) — народний архітектор України (1996), директор Українського регіонального спеціалізованого науково-реставраційного проєктного інституту «Укрзахідпроектреставрація», член Комітету із Державної премії України в галузі архітектури[1], лауреат Державної премії України в галузі архітектури (2007, посмертно).

Біографія

Народився в селі Підліски, Долинський повіт, Станиславівське воєводство, Польська республіка, в родині вчителя Романа Могитича (18901956) та Євдокії Кобрин (18951969). Був найменшою, п'ятою дитиною. 1950 року поступив інженерно-будівельний факультет Львівського політехнічного інституту. 1954 року проходив практику при будівництві Хрещатика. 1955 року завершив навчання з дипломом інженера-будівельника.

Працював за фахом у Львові як інженер, майстер, виконроб. Менш як за рік став головним інженером будівельного управління. У той час під його керівництвом споруджено промислові об'єкти і житлові будинки у смт Соснівці, корпуси заводу «Львівсільмаш», забудову мікрорайону «Новий Львів». 1961 року переїхав до Києва, де став науковим працівником реставраційної установи. Від 1964 року — головний архітектор Львівської реставраційної майстерні. 1980 року реорганізував установу в Комплексну архітектурно-реставраційну майстерню у складі Інституту «Укрпроектреставрація». Послідовно впроваджував в обіг українську термінологію — у 1980-х роках заклад був єдиним в УРСР, що випускав документацію українською мовою. Від 1988 року майстерня стала повноцінною філією інституту, а від 1991 року — самостійним регіональним Інститутом «Укрзахідпроектреставрація». Іван Могитич очолював інститут до 2005 року.

1979 року захистив дисертацію «Народні традиції у високогірному будівництві Гуцульщини та їх місце в етнічній історії Карпат». У 19651966 роках член підпільної організації «Український національний фронт». Від 1989 року — Заслужений працівник культури України, дійсний член ICOMOS. У 19901995 роках депутат Львівської обласної ради, член комісії з будівництва. 1994 — дійсний член Академії будівництва України, 1996 — Народний архітектор України, 2007 — лауреат Державної премії з архітектури (посмертно).

Фахівець у галузі вивчення та відновлення пам'яток історії та культури Західної України, насамперед унікальних дерев'яних церков таких як Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Пирогів). Своїм сучасним виглядом йому завдячують понад 130 пам'яток, у тому числі Олеський замок, Манявський скит, церква св. Юрія у Дрогобичі, храм Йоана Хрестителя у Львові, церква св. Пантелеймона поблизу Галича.

Помер 4 червня 2006 року, похований на Личаківському цвинтарі, поле № 56[2]

Публікації

З-під пера ученого вийшло понад 100 фундаментальних статей і книг, зокрема заборонений комуністичним режимом путівник «Ансамбль вулиці Руської у Львові» (1982).[3]

Родина

Батько архітектора-реставратора Могитича Романа Івановича, син народного учителя Могитича Романа Івановича.

Захоплення

Іван Романович у свій час зібрав чималу колекцію люльок. Розпочав збирати колекцію ще в 1964 році і має люльки з різних областей України, навіть є з Меджибожа люлька, покрита темно-зеленою поливою. Особливо цінував колекціонер люльки з Гуцульщини, які виділяються вишуканими формами і красою орнаменту.[4]

Виноски

  1. Указ Президента України від 31 жовтня 1996 року N 1017/96 «Питання Комітету із Державної премії України в галузі архітектури»[недоступне посилання з червня 2019]
  2. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 317, 318. — ISBN 966-8955-00-5..
  3. Помер Іван Могитич. Львівська газета. 5 червня 2006. Архів оригіналу за 13 серпня 2007. Процитовано 2 вересня 2010.
  4. Козак без люльки, як без коня. Архів оригіналу за 20 серпня 2009. Процитовано 18 жовтня 2010.

Джерела

Посилання