PROFILPELAJAR.COM

Маківчук Федір Юрійович
Маківчук Федір Юрійович
Народився	9 вересня 1912 ; Кордишівка, Козятинський район, Бердичівська округа, СРСР
Помер	4 грудня 1988 (76 років) ; Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Берковецьке кладовище
Країна	Російська імперія; УНР; СРСР
Діяльність	журналіст
Alma mater	Київський педагогічний інститут імені Горького (1945)
Членство	Спілка радянських письменників України
Партія	ВКП(б)
Нагороди	;

Фе́дір Юрі́йович Маківчу́к (нар. 9 вересня 1912, Кордишівка — пом. 4 грудня 1988, Київ) — український радянський письменник (сатирик і гуморист), журналіст; член Спілки радянських письменників України від 1951 року. Заслужений працівник культури УРСР з 1967 року.

Життєпис

Народився 27 серпня [9 вересня] 1912(19120909) року в селі Кордишівці (тепер Козятинського району Вінницької області) в сім'ї хлібороба. Навчався в семирічці, Бердичівській профшколі. Член ВКП(б) з 1939 року. 1945 року закінчив Київський педагогічний інститут.

Від 1931 року працював газетярем: був відповідальним секретарем газети «Комуна» (Старокостянтинів), заступником редактора, редактором обласної молодіжної газети «Сталінська молодь» (Кам'янець-Подільський, 1938—1940), редактором обласної газети «Ленінська молодь» (Львів), керівником сектору молодіжного радіомовлення ЦК ВЛКСМ у Москві, відповідальним редактором газети «Молодь України» (листопад 1943 — жовтень 1946).

Упродовж 40 років (від жовтня 1946 до 1986) був головним редактором журналу «Перець». Від 1986 року — персональний пенсіонер республіканського значення в Києві.

Помер в Києві 4 грудня 1988 року. Похований у Києві на Берковецькому кладовищі ^[1].

Твори

Автор збірок фейлетонів, гуморесок, політичних памфлетів:

«Здоровенькі були!» (1952),
«І сміх і гріх» (1957),
«Репортаж з того світу» — після подорожі до США (1982),
«Замужем і вдома» (1962),
«Про добре і про зле» (1963),
«Чорт штовхнув» (1964),

«Любе й нелюбе» (1965),
«Любов і параграф» (1966),
«Голос у жабуринні» (1967),
«Вінегрет з перцем» (1969),
«Анфас і профіль» (1972),
«Штрихи до портретів» (1977),
«Сатира і гумор» — вибрані твори (1982).

У співавторстві з Павлом Глазовим видав книжки для дітей:

«Пушок і Дружок» (1957),
«Зустріч друзів» (1959).

Автор сценарію документального фільму «Співа Україна» (1954, у співавторстві) та мультиплікаційної стрічки «Пригоди Перця» (1960, у співавторстві)

Перекладацька діяльність

Переклав українською такі твори^[2]:

«Пригоди капітана Врунгеля» (автор А. С. Некрасов)
«Пригоди Незнайка і його товаришів» (автор М. М. Носов)
«Незнайко в Сонячному місті» (автор М. М. Носов)
«Незнайко на Місяці» (автор М. М. Носов)
«Три товстуни» (автор Ю. К. Олеша)

Нагороди та премії

орден Трудового Червоного Прапора — тричі,
орден «Знак Пошани»,
медалі,
Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР — двічі.

Лауреат:

Всесоюзної літературної премії Спілки журналістів СРСР.
Республіканської премії імені Ярослава Галана.

Бібліографія

Література

Віктор Жадько. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників. — К., 2007. — С. 29, 301.
Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К. : Радянський письменник, 1970. — 540 с. — С. 270.
Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1439.
Українські письменники: Біобібліографічний словник. — К., 1965. — Т. 5. — С. 63—65.

Про Ф. Маківчука

Ярославцев И. Продолжая традиции. Газ. Неделя, № 48 (924) 1977 г., с. 22-23.
В журналі "Перець" № 17 за 1972 р розміщено дружній шарж А. Арутюнянца , з нагоди 60 ліття Ф . Маківчука. ^[3]

Примітки

↑ Проценко Л. А. Київський некрополь : путівник-довідник / Людмила Проценко. — К. : Український письменник, 1994. — С. 271.
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 15 липня 2018. {{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ Журнал перець 1972 17. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 травня 2022. Процитовано 28 березня 2021.