PROFILPELAJAR.COM

Микола Степанович Литвин
Микола Степанович Литвин
	Зображення
	Микола Литвин під час відкриття барельєфу Ігореві Ґереті в Тернополі 5 червня 2010 року
Основна інформація
Дата народження	4 березня 1943
Місце народження	с. Федорівка, нині Веснянка, Добровеличківського району, Кіровоградської області
Дата смерті	20 лютого 2020 (76 років)
Місце смерті	Київ, Україна
Громадянство	Україна
Національність	українець
Професія	кобзар, композитор, письменник, журналіст, громадський діяч
Інструменти	бандура
Членство	Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України
Премії	Літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького, Літературна премія імені Олени Пчілки, Літературно-мистецька премія імені Володимира Косовського
	Файли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Литвин.

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Литвин Микола.

Микола Степанович Литвин (4 березня 1943, с. Федорівка, нині Веснянка, Добровеличківський район, Кіровоградська область^[1] — 20 лютого 2020, м. Київ^[2]) — український кобзар, композитор, письменник, журналіст, громадський діяч. Член НСПУ (1988), НСЖУ (1985). Заслужений діяч мистецтв України (2009).

Життєпис

Освіта

Київське музичне училище імені Рейнгольда Глієра (1961—1963);
Тернопільське музичне училище (1965);
Львівська державна консерваторія імені Миколи Лисенка, клас бандури (1971).

Трудова діяльність

1964—1965 — артист-бандурист Чернігівської і Тернопільської філармоній.
1968—1972 — соліст Київського оркестру українських народних інструментів.
1972—1973 — викладач по класу бандури Кагарлицької музичної школи.
1973—1977 — викладач по класу бандури у Сумському музичному училищі.
1977—1983 — викладач по класу бандури у Київській музичній школі № 2.
1983—1991 — старший редактор відділу літератури журналу «Україна».
1991—1993 — завідувач відділу мистецтва журналу «Сільські обрії».
1993—1997 — оглядач всеукраїнської фермерської газети «Наш час».
1997—1998 — заступник головного редактора газети «Слово Просвіти».
Від 1998 — головний редактор газет «Вісті з України» та «Український форум».

Громадсько-політична діяльність

Панахида на могилі Ігоря Ґерети 5 червня 2010 року

У 1965 році заарештований за участь у напівлегальній націоналістичній організації (м. Тернопіль) та звинувачений у проведенні «антирадянської пропаганди», тривалий час не працював.

Родина

Батько — Степан Андрійович (1904—1963), залізничник, ст. Помічна;
Мати — Марія Ониськівна (1910—1974), колгоспниця;
Брат — Литвин Василь Степанович, народний артист України, голова Спілки кобзарів України, лауреат Республіканської премії імені І. Нечуя-Левицького, лауреат премії фонду Т. Г. Шевченка. Співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва;
Дружина — Косовська Олександра Семенівна, секретар-референт газети «Літературна Україна»;
Син — Тарас (1971), археолог;
Донька — Роксолана (1978), студентка інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка;
Донька — Марія (1980), студентка філологічного факультету Київського національного університету імені Т. Шевченка;
Донька — Соломія (1982), студентка Київського педагогічного коледжу імені К. Д. Ушинського.

Творчість

Як кобзар виступав у всіх областях України, у Польщі, Словаччині, Литві, США.

Брав участь у святах, які проводить Тернопільський обласний краєзнавчий музей, виступав із програмою «Пісні волі» на своєму ювілейному вечорі в Тернопільській обласній філармонії у березні 1993 та листопаді 2004 — на вечорі поезії, малярства і пісні «Україна прийдешня», де репрезентував свою збірку поезій «Іржання стриножених коней», 26 січня 2003 у приміщенні «Пласту» в Тернополі та інші.

Репертуар

У репертуарі Миколи Литвина — думи, козацькі, стрілецькі та пісні на слова українських поетів, власні твори.

Літературний доробок

«Вітряки», збірка віршів (1988);
«Зорі на дні криниці», збірка оповідань і повістей (1987);
«Лети, павутино!», повісті, присвячені видатним українським композиторам (1990);
«Струни золотії», повість-есе, присвячена дослідженню витоків та історії українського кобзарства (1994);
«Пісні волі», книга музичних творів (1995);
«Артем Ведель. Могутній дух Мазепи», повість (1997);
«Іржання стриножених коней», збірка поезій присвячена пам'яті Ігоря Ґерети (2004).

Відзнаки

Стипендія імені М. Литвина

У 1993 році Тернопільська обласна рада встановила стипендію імені М. Литвина для студентів-бандуристів, які навчаються у Тернопільському музичному училищі та студентів-тернопільців, котрі студіюють гру на бандурі у вишах України.

Примітки

↑ Д. В. Павличко. Литвин Микола Степанович. esu.com.ua. Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.. Архів оригіналу за 14 липня 2018. Процитовано 14 липня 2018.
↑ Помер кобзар Микола Литвин [Архівовано 21 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Україна молода. — № 29 (5631). — 20—21 березня 2020.

Джерела

І. Ґерета, І. Дем'янова Литвин Микола Степанович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 366—367. — ISBN 966-528-199-2.