селище Курман
Герб Курмана Прапор Курмана
Автостанція «Красногвардійське»
Країна	Україна
Регіон	Автономна Республіка Крим
Район/міськрада	Курманський район
Рада	Красногвардійська селищна рада
Код КАТОТТГ	UA01120270010073116
Облікова картка	Красногвардійське
Основні дані
Статус	із 2024 року
Населення	▲10 779 (на 2014 рік)[1]
Поштовий індекс	97000
Телефонний код	+380 6556
Географічні координати	45°29′41″ пн. ш. 34°17′41″ сх. д. / 45.49472° пн. ш. 34.29472° сх. д. / 45.49472; 34.29472
Висота над рівнем моря	46 м
Відстань
Найближча залізнична станція:	Урожайна (станція)
До обл. центру:
- залізницею:	66 км
- автошляхами:	69,5 км
Селищна влада
Адреса	97000, АР Крим, Курманський р-н, смт. Красногвардійське, вул. Радянська, 3
Голова селищної ради	Козицький Віктор Йосипович
Карта
Курман
Курман
Курман у Вікісховищі

Курма́н (крим. Qurman; до 1944 року — Курман-Кємєльчі́^[2], у 1944—2023 роках — Красногвардійське^[3]) — селище (з 2023 року) в Україні, адміністративний центр Курманського району Автономної Республіки Крим.

Курман з кримськотатарської «польовий стан», друга частина історичної назви «Кємєльчі» — це прізвище кримськотатарських мурз, що володіли цими землями за Кримського ханату^[4].

Розташоване в центральній частині степового Криму, за 66 км від Сімферополя. На території селища є залізнична станція Урожайна.

Через Курман проходить автодорога E105 Сімферополь—Харків. Є автостанція приміського сполучення.

Історична назва Курман-Кємєльчі, змінена у 1944 році після депортації кримських татар. Селище розташоване на магістральній залізниці Севастополь — Сімферополь — Мелітополь, що сполучає Крим з континентом^[5].

• 1805 рік — 48 осіб (усі кримські татари).
• 1926 рік — 811 осіб (617 росіян, 74 євреїв, 61 німець, 24 українця, 8 вірменів, 5 кримських татар, 5 греків).
• 1939 рік — 1754 осіб.
• 1989 рік — 11574 осіб.
• 2001 рік — 11168 осіб, з них: 77,77 % (8685 осіб) — росіяни, 11,88 % (1327 осіб) — кримські татари, 8,80 % (983 осіб) — українці, 0,31 % (35 осіб) — білоруси, 0,28 % (31 особа) — вірмени, 0,04 % (4 особи) — цигани, 0,01 % (1 особа) — німці, 0,01 % (1 особа) — болгари, 0,02 % (2 особа) — греки, 0,88 % (98 осіб) — інші національності^[6]
• 2006 рік — 10700 осіб, з них: 58 % — росіяни, 24,9 % — українці, 16,6 % — кримські татари та інші.

До анексії Кримського ханства Російською імперією містечко належало мурзам Кємєльчі.

У 1783 році у село за розпорядженням Перекопського справника прибула група чеських колоністів. Перші німецькі поселенці з'явилися у Курмані 1805 року. Це були переселенці з Північної Маравії, які отримали по 20 десятин на душу і почали будувати будинки.

У XIX столітті у Курмані оселилися естонці та значна кількість євреїв.

На початку 60-х років XIX століття село Курман-Кємєльчі входило до складу Перекопського району.

У 1874–1875 роках поряд з селом була проведена Лозово-севастопольська залізниця, збудована станція. Населений пункт став швидко розростатися.

У 1900 році тут було відкрите однокласне земське училище.

У 1918 році встановлена радянська влада.

У 1923 році Курман-Кємєльчі увійшов до складу Джанкойського району, а з 1930 — до складу Біюк-Онларського району.

З 1935 року селище стало центром новоствореного Тельманського району.

У 1941–1944 роках селище перебувало під німецькою окупацією.

27 грудня 1944 року селище було перейменовано на Красногвардійське.^[7]

У вересні 1957 стало селищем міського типу.

У 1999 році відкрили селищну мечеть Мекке Джамі на вулиці Героя Абдураманова. На її території функціонують школа хафізів – зберігачів Корану, а також інтенсивні курси вивчення священного письма для дівчат і жінок^[8]

У 2015 році селище внесено до переліку населених пунктів, які потрібно перейменувати згідно із законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»^[9].

12 травня 2016 року постановою Верховної Ради України № 1352-VIII селище перейменоване на Курман відповідно до вимог закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».^[10] Постанова набрала чинности у 2023 році.^[11]

У 2024 році, зі скасуванням в Україні смт, знову отримало статус селища.

Основні підприємства: ОАТП «Красноногвардійський маслобойний завод», завод продтоварів, ОАТП «Красногвардійська друкарня», Урожайненський комбінат хлібопродуктів, хлібокомбінат.

У селищі працюють дві загальноосвітні школи, професійно-технічне училище; 2 будинки культури, 2 бібліотеки, музична школа, центр дитячої та юнацької творчості, ДЮСШ; центральна районна лікарня, притулок. Є музей, два відділення банку; парк. Діють 3 релігійні громади.

У 1999 році збудована мечеть Мекке Джамі^[12].

• М. А. Юмашев. Красногвардійське // Історія міст і сіл Української РСР: в 26 т. Кримська область / Ред. кол. тому: Солодовник Л. Д. (гол. редкол.), Багров М. В. (заст. гол. редкол.), Балахонов В. І., Бобашинський В. О., Волошинов Л. І., Глазачев О. О., Домбровський О. І., Качан М. К., Качанов П. В., Кондранов І. П. (відп. секр. редкол.), Курносов Ю. О., Максименко М. М., Первомайський О. І., Сахаров Ю. І., Степанова А. А., Чирва І. С., Яценко Г. А. АН УРСР. Інститут історії. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1974. — С. 429—438.