PROFILPELAJAR.COM

Куліджанов Лев Олександрович
Куліджанов Лев Олександрович
рос. Лев Александрович Кулиджанов
Дата народження	19 березня 1924[…]
Місце народження	Тифліс, Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, СРСР
Дата смерті	17 лютого 2002 (77 років)
Місце смерті	Москва, Росія
Поховання	Кунцевський цвинтар
Громадянство	СРСР— Росія
Національність	вірменин
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії (1955) і Тбіліський державний університет
Професія	кінорежисер, сценарист, актор, політик
Заклад	Кіностудія імені Горького, Всеросійський державний інститут кінематографії і Вищі курси сценаристів і режисерівd
Членство	СК СРСР
Нагороди	; ;
IMDb	ID 0474528

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Куліджанов.

Лев Олександрович Куліджанов (19 березня 1924(19240319), місто Тифліс, тепер Тбілісі, Грузія — 17 лютого 2002, місто Москва) — радянський і російський кінорежисер, сценарист, педагог, 1-й секретар правління Спілки кінематографістів СРСР. Член Центральної Ревізійної комісії КПРС у 1966—1976 роках. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1976—1990 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 7—11-го скликань. Народний артист СРСР, професор. Герой Соціалістичної Праці (16.03.1984).

Життєпис

Народився в родині службовців. Батько, партійний діяч, Олександр Куліджанов (Куліджанян) був репресований в 1937 році. Мати, Катерина Дмитрівна Куліджанова, в грудні 1937 року також була репресована: її засудили і заслали на п'ять років в Акмолінський виправно-трудовий табір. Весь цей час Лев жив з бабусею Тамарою Миколаївною.

З 1941 року завідував бібліотекою в госпіталі міста Тбілісі. У 1942 році закінчив школу і вступив до Тбіліського державного університету на вечірнє відділення, одночасно з 1942 по 1943 рік працював слюсарем Тбіліського інструментального заводу.

Влітку 1944 року поїхав до Москви і поступив до Всесоюзного державного інституту кінематографії. Однак напівголодне існування в неопалюваному гуртожитку і відсутність матеріальної підтримки серйозно підірвали його здоров'я, змусили кинути навчання і виїхати до Тбілісі, куди після заслання вже повернулася його мати.

У 1946—1948 роках — методист туристично-екскурсійного управління ВЦРПС у Тбілісі, десятник геологічного загону.

У 1948 році знову став студентом режисерського факультету Всесоюзного державного інституту кінематографії, який закінчив у 1955 році. Навчався в майстерні Сергія Герасимова.

З 1955 року — режисер Центральної кіностудії дитячих і юнацьких фільмів імені Максима Горького в Москві. Тоді ж дебютував короткометражним фільмом «Дами» (спільно з Г. Оганісяном, за оповіданням А. Чехова). Перші стрічки «Це починалося так...» (1956) і «Дім, в якому я живу» (1957) знімав разом з Я. Сегелем. В останньому Куліджанов зіграв також одну з ролей.

Продовживши вже свою самостійну режисерську діяльність, він домігся в «Батьківському домі» (1959) і, перш за все, в безсумнівно кращій своїй картині «Коли дерева були великими» (1961) рідкісної душевності, ліризму, щирості, теплоти та людяності в розповідях про тих, кого називають «маленькими людьми».

Член КПРС з 1962 року.

У 1963—1964 роках — начальник Головного управління художньої кінематографії Державного комітету РМ СРСР із кінематографії (Держкіно СРСР).

У 1964—1965 роках — голова Організаційного комітету Спілки кінематографістів СРСР.

У 1965—1986 роках — 1-й секретар правління Спілки кінематографістів СРСР.

Величезним успіхом режисера стала екранізація роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара» (1969). У 1979 році на телебаченні режисер поставив багатосерійну картину «Карл Маркс. Молоді роки», за яку був удостоєний в 1982 році Ленінської премії.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 березня 1984 року за великий внесок в розвиток радянської кіномистецтва, плідну громадську діяльність і в зв'язку з 60-річчям Куліджанову Леву Олександровичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

У 1986 році після 5-го з'їзду кінематографістів вийшов зі складу Спілки кінематографістів СРСР.

З 1986 року — режисер-постановник Центральної кіностудії дитячих і юнацьких фільмів імені Максима Горького в Москві. До 1989 року також працював художнім керівником кіноепопеї «ХХ століття». Викладав у Всесоюзному державному інституті кінематографії.

Два останні фільми Куліджанова — «Помирати не страшно» (1991) і «Незабудки» (1994) — знаменують для режисера повернення до своєї творчої манери 1950-х років, тільки більш драматизованої, що не обходить увагою згубні злами сталінської епохи.

Помер 17 лютого 2002 року в Москві. Похований на Кунцевському цвинтарі.