Ксерофіли — (від дав.-гр.Ξερός — сухий і φιλέω — люблю) — тип екстремофілів, організми, які мешкають в умовах вкрай низької вологості і не переносять високу вологість.
Дані організми здатні переносити високу сухість повітря в поєднанні з високою температурою. У них добре розвинені механізми регуляції водного обміну і пристосування до збереження води в організмі. Багато з них для підтримки життєдіяльності пристосувалися використовувати метаболічну воду, що утворюється шляхом окисненняліпідів.
Ксерофільні тварини можуть довго обходитися без води, використовуючи метаболічну воду (верблюди, деякі тушканчики), запасаючи її в сечовому міхурі (слонова черепаха, австралійська жаба) або отримуючи з їжею (плазуни, ряд птахів, багато гризунів, комахоїдні і дрібні хижі ссавці). Багато ксерофільних тварин можуть впадати в літню сплячку (гризуни, черепахи, жаби), іншим «економити воду» допомагає сезонна діапауза. У плазунів, що мешкають у посушливих регіонах, відсутні шкірні залози. Вони виділяють сечову кислоту, а не сечовину, що вимагає для розчинення більше води.[1] У ксерофільних тварин різко знижена втрата води через поверхню тіла, дихальні оболонки і з продуктами обміну (комахи виділяють їх твердими або напіврідкими, реадсорбуючи воду в задній кишці)[2]
Серед безхребетних тихоходи (наприклад, Hypsibius dujardini) здатні переносити зневоднення тіла до 1,5-2% від норми, після чого зберігають життєздатність.
Ксерофільні рослини
Рослини-ксерофіли, сухих середовищ, що здатні переносити тривалу посуху («посухостійкі»), називають ксерофітами.
Такі рослини різним чином адаптовані до посушливих умов, в яких вони ростуть. Деякі переживають екстремальні періоди у вигляді насіння і спор, які після випадання дощу можуть проростати; нові рослини іноді за чотири тижні встигають вирости, зацвісти й дати насіння, яке буде перебувати в стані спокою до наступного дощового періоду; до таких рослин, наприклад, належить ешшольція каліфорнійська (Eschscholzia californica).
Ксерофіл // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 115.
Ксерофіти[недоступне посилання з липня 2019](рос.)