Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Гусятинської селищної громади.[2]
Розташування
Розташоване на лівому березі р. Кривчик (Кривенький, права притока Збруча, басейн Дністра), за 36 км від районного центру і 12 км від найближчої залізничної станції Гадинківці.
Західна частина Кривенького називається Опарщина, це — найстаріша з вулиць, де здалеку виднілися тополі; центр села — Село, східна частина — Заболотівка, На горбі, паралельно центральній вулиці — вулиця Гора, забудована в другій половині XIX ст. Поля на північ від Кривенького мали назви: Перші, Другі, Треті та Четверті гони, а далі Лісовина; на північний захід — Кернички, Горб, Зади, на південь — Пріски, Берестки, Млаки, Палямарова Долина, на схід — Балова Долина. Також на схід від села є каменоломні (Кривчик).
Історія
Перша письмова про населений пункт згадка запис польського короля на село Криве, Скальського повіту для Анджея з Бабшина, від 17 липня 1413 року.[3][4]
На подвір'ї Дмитра Миколаєвича в Кривенькому разом із грубим череп'ям виявлено поховання в урнах і монети римських часів II ст. Знахідку передано до Національного історичного музею у Львові. Село має вигляд ланцюгового поселення, розташованого на пагорбі на північ від р. Кривчик (Кривенький).
Були тут і родовища глини, але непридатної до гончарських виробів.
1761 — Кривеньке спалили татари. Після цього нападу вціліли менше сорока хат.
На поч. 1941 року органи НКВС заарештували і розстріляли в Чортківській тюрмі Омеляна Бережанського, Василя Остапчука, Івана Третяка, Володимира та Зеновія Федьківих. Цього ж року в Чортківській та Уманській (Черкащина) тюрмах закатовані Б. Капій, В. Марак, М. Мотика, О. Остапчук, Б. Шмата та інші місцеві жителі.
1940—1941 роках більшість членів повітової ОУН знищено, проведено масові арешти учасників колишніх громадських організацій.
12 липня 1942 року із села відправлено для участі в бойових діях проти нацистів на Волині Павла Вороха і Степана Мушія.
4 квітня 1944 року під час відступу нацистські окупанти разом із поляками підпалили село (згоріло сто п'ятдесят хат), розстріляли 27 осіб, серед них:
Семко Андрусик,
Степан Дудка,
Петро Кузь,
Василь Мандзюк,
Яким Марак,
Анна Мушій,
Степан Попіль,
Семко Рогатинський,
Іван Савула,
Іван Третяк,
Дмитро Федорейко,
Віра Федорейко,
Павло Федорейко,
Петро Червоняк,
Микола Червоняк,
Анна Червоняк
На початку XX ст. вчителем у Кривенькому працював Василь Шмата, який у 1918 році вступив добровольцем до УГА і командував сотнею кулеметників. Після війни працював у кооперації.
Після війни учителем та керівником школи працював Василь Остапчук.
21 жовтня 1944 року в Кривеньке (тоді належало до Пробіжнянського району і перебувало під впливом Копичинецького проводу ОУН) прибула група енкаведистів для виселення сімей членів ОУН та вояків УПА. Задумане не вдалося здійснити: розташована у селі боївка ОУН напала на ворожу групу, вбила трьох і поранила кілька бійців. В УПА і СКВ загинули 40 осіб із села:
Максим Байдак,
Андрій Бойчук,
Микола Бойчук,
Василь Венгерчук,
Іван Ворох,
Павло Ворохи,
Петро Гукалюк,
Михайло Дмитрук,
Іван Мандзюк,
Михайло Марак,
Василь Миколайчук,
Роман Мелимука,
Михайло Мотика,
Лідія Остапчук,
Степан Остапчуки,
Василь Данило,
Іван Паламар,
Микола Паламар,
Степан Храпливий,
Мирослав Червоняк,
Василь Щур.
У 1947 році емдебісти замордували Ліду Остапчук (нар. 1925). Із Кривенького на Далекий Схід, у Сибір і Казахстан були виселені 22 сім'ї:
У першій половині XX ст. в селі був панський фільварок поляка Віктора Маковецького (на Опарщині). Після Першої світової війни близько 200 морґів двірського поля розпарцельовано між місцевими селянами. У Кривенькому діяли два водяних млини на р. Кривчик, недалеко фільварку Маковецьких функціонувала ґуральня — власність дідичів, знищена під Першої світової війни. До цієї ж війни була корчма, яку в 1914 році. розвалили солдати цісарської армії.
У центрі Кривенького побудовано (1923) приміщення читальні «Просвіти» з глядацькою залою, бібліотекою; діяв аматорський театральний гурток (режисер — аматор Лука Кузь). У будинку читальні розміщувалася споживча кооперація «Хлібороб».
Упродовж 1920—1930-х років функціонували філії товариств «Рідна школа», «Просвіта», «Союз Українок», «Сокіл», «Луг», «Стріла», Сільський господар та інших. Працювала машинова кооперація, котра закупила для своїх членів сівалку, моторову молотарку, трієр та спіральну машину для очищування насіння зерна.
Навесні 1947 року в селі примусово організовано колгосп (голова правління Василь Мандзюк).
У 1950-ті роках в Кривенькому діяли семирічна школа, ФАП, клуб, бібліотека, музей. Село радіофіковане й електрифіковане. За десять років збудовано понад 200 добротних хат. Функціонували промислова та продовольча крамниці, побутові майстерні. В 1959 році закладено колгоспний сад; у 1967—1968 роках — парк.
Нині працюють школа, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, музей історії села, ААГ «Кривеньківське», ПМП «Олімпія», фермерське господарство «Пшеничний рай».
Іван Байдак (1897—1971) — військовик, громадський діяч (Канада);
Марія Вівчарик (21 липня 1925 —18 лютого 2018) — українська громадська діячка, багатолітня член ОУН, станична ОУН, в'язень радянських концтаборів, член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих[1]. Лицарка ордена княгині Ольги III ступеня[2]
Степан Ворох (1921—2002) — лікар, громадський діяч, меценат (США);
Андрій Горняткевич (нар. 1937) — вчений-україніст, видавець, громадський діяч;
