PROFILPELAJAR.COM

Іван Максимович Кошелівець (Ярешко)
Іван Максимович Кошелівець (Ярешко)
	Іван Кошелівець Іван Кошелівець
Народився	10 (23) листопада 1907; с. Велика Кошелівка, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер	5 лютого 1999 (91 рік); Мюнхен, Німеччина
Країна	Німеччина; СРСР; Російська імперія
Національність	Українець
Діяльність	журналіст, літературний критик
Alma mater	Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
Галузь	Літературознавство
Заклад	Український вільний університет
Членство	Наукове товариство імені Шевченка

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ярешко.

Іван Максимович Кошелівець (справжнє прізвище: Ярешко) (10 (23) листопада 1907(19071123), Велика Кошелівка, Чернігівщина — 5 лютого 1999, Мюнхен) — український літературознавець, літературний критик, публіцист, редактор, перекладач, мемуарист, громадський діяч. Почесний доктор філософії Українського вільного університету в Мюнхені (ФРН), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка та Української вільної академії наук.

Біографія

Народився в селі Велика Кошелівка, Ніжинського повіту Чернігівської губернії, Російської імперії (нині село Ніжинського району Чернігівської області, України) в родині козака Максима Трофимовича Ярешка та Килини Григорівни. Закінчив сільську школу. Вступив до комсомолу, очолював комсомольський осередок в селі Великій Кошелівці, потім став членом ВКП(б). З 1927 року навчався в Ніжинському інституті народної освіти.

1930 року закінчив Ніжинський інститут народної освіти^[1]. У 1930 році працював директором середньої школи та шкільним вчителем у містечку Городниці на Житомирщині.

У 1930—1933 роках — асистент, доцент Кременчуцького інституту соціального виховання^[1]. Керував секцією наукових робітників у місті Кременчуці.

Весною 1933 року звинувачений в «гнилому лібералізмі» та українському націоналізмові, виключений із членів ВКП(б), звільнений з роботи в інституті та позбавлений права викладати у вищих навчальних закладах. Був безробітним, з осені 1933 року тимчасово працював на посаді доцента у Ніжинському педагогічному інституті. У квітні — листопаді 1934 року служив у Червоній армії.

З листопада 1934 року — вчитель, потім — заступник директора в середній школі міста Ніжина. 1938 року отримав дозвіл читати окремі курси з історії стародавньої української літератури в Ніжинському педагогічному інституті. 1940 року вступив до аспірантури Інституту літератури АН УРСР.

Під час 2-ї світової війни — співробітник і редактор газети «Ніжинські вісті».

Від 1944 року — в еміграції^[2], з 1946 року — в Тіролі (Австрія), в таборі для «переміщених осіб». Від 1947 року в Зальцбурзі (Австрія) разом з іншими українськими письменниками, що емігрували з УРСР, почав видавати журнал «Літаври». Тут була опублікована його перша стаття «Нотатки про український роман».

У цей же час познайомився з В. Кубійовичем, який запропонував йому роботу в редакції «Енциклопедії українознавства». Від 1957 — член її редколегії і редактор відділу літератури. Написав велику кількість статей спеціально до «ЕУ».

У 1951—1955 роках редагував літературну сторінку часопису «Сучасна Україна» (виходив у Мюнхені)^[2]. Згодом на її основі було створено «Українську літературну газету». У 1955—60 роках редагував її разом з Ю.Лавріненком^[2]. На кінець 1960 року часописи «Сучасна Україна» і «Українська літературна газета» були об'єднані, і з січня 1961 року почав виходити літературний і громададсько-політичний журнал «Сучасність». І. Кошелівець був його головним редактором протягом 1961—1966, 1976—1977, 1983—1984 років.

1992 року вперше після довгої перерви зміг відвідати Батьківщину. Згодом ще кілька разів був у Києві, 1997 року презентував книжку «Жанна д'Арк».

Був одружений із поетесою Еммою Андієвською^[3].

Помер та похований у Мюнхені.

З метою увічнення пам'яті Івана Максимовича головний редактор міжнародного часопису «Соборність» Олександр Деко заснував у 1999 році Міжнародну літературну премію імені Івана Кошелівця.

Творчість

Перекладав філософські та художні твори, зокрема Ф. Ніцше, Д. Дідро, Ф. Кафки.

Був упорядником і видавцем низки книг, зокрема:

«Панорама найновішої літератури в УРСР. Поезія. Проза. Критика» (Нью-Йорк, 1963; упорядник і видавець, 1974 — друге і доповнене видання);
«Симоненко В. Берег чекань» (Мюнхен, 1965, 1973; перевидання — К., 2001; упорядник);
«Україна 1956—1968: Збірник документів українських дисидентів» (польською мовою; Париж, 1969; Варшава, 1986; упорядник);
«Статті й промови з національного питання Миколи Скрипника» (Мюнхен, 1974; упорядник і видавець);
«Сверстюк Є. Вибране» (Мюнхен, 1979; упорядник)^[4].

Бібліографія

Нариси з теорії літератури [Архівовано 2 березня 2021 у Wayback Machine.]. Мюнхен, 1954
Сучасна література в УРСР [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.]. Нью-Йорк, 1964
Микола Скрипник [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.]. Мюнхен, 1972; К., 1993
Олександр Довженко. Спроба творчої біографії [Архівовано 18 січня 2021 у Wayback Machine.]. Мюнхен, 1980
Розмови в дорозі для себе. Фрагменти спогадів та інше [Архівовано 6 травня 2021 у Wayback Machine.]. Мюнхен, 1985; перевид. у Києві 1994
Літературний процес, дещо з віддалі. Париж, 1991
«Про близьке й далеке, або Мені 85» / Сучасність, 1993.
Жанна д'Арк: Літературна біографія. К., 1997.
Можна одверто? або Туга за катарсисом (Статті, огляди, рецензії, інтерв’ю) [Архівовано 12 травня 2021 у Wayback Machine.], 2018.

Примітки

↑ ^а ^б Француженко, 2015, с. 227.
↑ ^а ^б ^в Француженко, 2015, с. 228.
↑ Француженко, 2015, с. 231.
↑ Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — Київ: Наук. думка, 2008. — ISBN 978-966-00-0855-4. Том 5 : Кон—Кю. — 2008.— Сторінка 259.

Посилання

О. Г. Астаф'єв (2014). Кошелівець Іван Максимович. Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.. Архів оригіналу за 9 травня 2016. Процитовано 24 квітня 2016.

Література

Біляїв Володимир. «На неокраянім крилі…» — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 348 с.
Бойко Ю. 70-ліття Івана Кошелівця. «Сучасність», 1977, № 12
Бойчук Б. Іван Кошелівець //Спомини в біографії. — К.: Факт, 2003. — С. 60-65.
Василенко В. Про межі критики, або Літературознавчі одкровення Івана Кошелівця (Рец. Кошелівець І. МОЖНА ОДВЕРТО? або ТУГА ЗА КАТАРСИСОМ (статті, огляди, рецензії, інтерв’ю). – Харків, 2018. – 648 с.) // Рідний край: Альманах Полтавського національного педагогічного університету. – 2020. – № 1–2 (42–43). – С. 193–203. Режим доступу: http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/17320/1/37.pdf
Дроздовська О. Кошелівець Іван Максимович. «Українська журналістика в іменах», вип. 5, 1998
Жулинський М. Слово на 90-ліття. «Слово і час», 1998, № 1
Іван Кошелівець: Некролог. «ЛУ», 1999, 11 лют.
Клиновий Ю. Опис літературознавчих і літературно-критичних праць Івана Кошелівця // Слово. Збірник 7. — Едмонтон, 1978. — С. 193—196.
Ковалів Ю. І. Кошелівець Іван Максимович // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. — Бажана, 1995. — Т. 3. — С. 39.
Ковальчук О. Кошелівець Іван Максимович.— В кн.: Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник, вип. 2, ч. 3. К., 2006.
Лущій С. «Редактором зробила мене війна» // Літературна Україна. — 2007. — 27 грудня. — С. 1, 7.
Одарченко П. Іван Кошелівець: До 80-ліття з дня народження // Українська література: Збірник вибраних статей. — К.: Смолоскип, 1995. — С. 221—232.
Реп'ях С. Між Сциллою і Харибдою (Іван Кошелівець). — Луцьк, 2003.
Реп'ях С. Між Сциллою і Харибдою // Літературний Чернігів. — № 4(40), 2007. — С. 157–173.
Слабошпицький М. Наука безстрашної думки (Іван Кошелівець) // Не загублена українська людина (55 портретів з української діаспори). — К.: Ярославів Вал, 2004. — С. 430—440.
Кошелівця Івана імені Міжнародна літературна премія // Степаненко М. І. Літературні, літературно-мистецькі премії в Україні: наукове видання — Полтава: ПП Шевченко Р. В., 2014. – с. 182-185.
Тарнашинська Л. Іван Кошелівець, відомий і невідомий // Слово і час. — 1999. — № 4/5. — С. 19-21.
Тарнашинська Л. Літературнокритична думка Івана Кошелівця як альтернатива офіційному дискурсу // Презумпція доцільності: Абрис сучасної літературознавчої концептології. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — С. 304—317.
Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Француженко-Вірний Микола. Заокеанські письменники України. — Київ : Смолоскип, 2015. — 312 с. — ISBN 978-617-717-323-5.