Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

Корвет «Кореєць» пр. 1124М
Проєкт
Назва:	Корвети проєкту 1124 і його модифікацій
Будівники:	8 СБЗ ім. О. М. Горького, Зеленодольськ (Росія),  СРСР ВАТ «Ленінська кузня», Київ,  Україна
Оператори:	Україна1
Будівництво:	в 1967 році
Основні характеристики
Тип:	малі протичовнові кораблі, прикордонні сторожові кораблі
Водотоннажність:	1070–1220 т
Довжина:	71,10—71,12 м
Ширина:	10,15—10,30 м
Осадка:	3,64 м (6,10 м по обтікачу ГАС)
Двигуни:	ГЕУ 2 дизелі крейсерського ходу М-507А — 38000 к.с. та форсажна газова турбіна М-8М — 18000 к.с. ЕЕУ дизель-генератори ДГ-500, ДГ-300, ДГ-200
Рушій:	3 гвинти фіксованого кроку
Швидкість:	до 32—35 вузлів
Автономність:	9—18 діб
Екіпаж:	79—90 ос. в залежності від модифікації

Корвети проєкту 1124 — у Військово-Морських Силах України багатоцільові кораблі прибережної дії — малі протичовнові і прикордонні сторожові кораблі різних модифікацій проєкту 1124 (шифр «Альбатрос», англ. Grisha class corvette за класифікацією НАТО).

Кораблі проєкту 1124 вважаються найвдалішими малими протичовновими кораблями другого покоління. Згідно з проєктом, вони призначалися для протидії підводним човнам противника в ближній зоні військово-морських баз, портів, рейдів і пунктів розосередженої стоянки кораблів, на шляхах розгортання сил військово-морського флоту для несення протичовнового дозору і охорони кораблів і суден на переході морем ^[1].

Поява класу малих протичовнових кораблів у радянському Військово-Морському Флоті стала логічним розвитком проєкту катерів охорони водного району. Ці бойові кораблі, які мають достатню мореходність, дальність плавання, високу швидкість, сильне протиповітряне і протичовнове озброєння стали справжніми «робочими конячками» надводного флоту СРСР.

Малі протичовнові кораблі проєкту 1124 виявилися наймасовішими і дуже вдалими представниками свого класу. У проєкті «Альбатрос» втілилися всі найкращі досягнення радянського кораблебудування 1960-х років.

З кінця 1960-х до початку 1990-х років було побудовано 90 кораблів п'яти основних серій, у тому числі 76 МПК проєктів 1124, 1124М і 14 ПСКР проєкту 1124П ^[2].

ТТЗ на проєктування МПК під шифром «Альбатрос» було видано Зеленодольському ЦКБ-340 в 1963 році. Головним конструктором проєкту був призначений керівник бюро Юрій Нікольський.

Особлива увага в ТТ3 приділялася обмеженню до 800 тонн тоннажності майбутнього корабля, забезпеченню можливості тривалої підтримки відносно невисокої швидкості ходу при пошуку підводного човна противника, а також здатності швидкого розвитку швидкості повного ходу до 35 вузлів при його атаці.

Згідно з ТТЗ проєкту, на кораблі повинна була бути встановлена гідроакустична станція кругового пошуку з антеною випромінювача в підкільному обтікачі, потужна буксируєма ГАС, комплект мінно-торпедного озброєння, зенітно-ракетний і артилерійський комплекси самооборони ^[3].

При розробці ескізного проєкту корабля були використані прогресивні для свого часу технічні рішення в галузі корабельної енергетики, запропоновані групами конструкторів під керівництвом Олександра Кунаховича і Анатолія Мишакіна. Зокрема, як головний двигун була обрана комбінована дизель-газотурбінна установка, яка складалася з двох дизелів крейсерського ходу і форсажної газової турбіни ^[4].

До складу протичовнового озброєння були включені дві реактивні бомбометні установки РБУ-6000, два двотрубних поворотних 533-мм торпедних апарати і глибинні бомби. На кораблі були розміщені підкільна ГАС «Аргунь» і буксируєма ГАС «Шелонь».

З засобів самооборони на «Альбатросах» пропонувалося встановити ЗРК «Оса-М» (4К33) з боєкомплектом у 20 зенітних керованих ракет 9М3З і артилерійську установку 3ІФ-72 (АК-725).

У червні 1964 року командуванням ВМФ СРСР і керівництвом міністерства суднобудівної промисловості було розглянуто і затверджено представлений конструкторами ескізний проєкт малого протичовнового корабля ^[5].

Технічний проєкт МПК проєкту 1124 був виконаний у 1965 році і затверджений літом 1966 року. Підсумком розробки технічного проєкту стала реалізація практично всіх вимог ТТЗ ВМФ. Конструктори створили «потужно озброєний швидкохідний протичовновий корабель» і вклалися в повну водотоннажність до 900 тонн.

Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 680—280 від 10 серпня 1964 року було прийнято рішення про будівництво головного корабля проєкту 1124. Договірний технічний проєкт 1124 за результатами випробувань головного корабля в 1970 році був відкоригований і остаточно оформлений в 1972 році^[5].

Головним кораблем проєкту 1124 став МПК-147, який увійшов до складу ВМФ СРСР 25 вересня 1967 року.

Всього Військово-морський флот СРСР замовив суднобудівній промисловості 38 кораблів проєкту 1124. 19 з них були побудовані на Зеленодольському суднобудівному заводі ім. О. М. Горького (СБЗ № 340), 5 — на Київському суднобудівному заводі «Ленінська кузня» і 14 — на Хабаровському суднобудівному заводі імені С. М. Кірова (СБЗ № 876).

МПК проєкту 1124 першої серії (англ. Grisha-І за класифікацією НАТО) мав на озброєнні ЗРК «Оса-М» в носовій частині корпусу. Одна двоствольна баштова артилерійська установка АК-725 розміщувалася в кормі. Управління стрільбою АК-725 здійснювалося РЛС МР-103 «Барс» з максимальною дальністю виявлення цілі 40 км, яка також розміщувалася на кормовій надбудові. Як РЛС виявлення повітряних і надводних цілей на фок-щоглі корабля була встановлена РЛС МР-302 «Рубка». Основу гідроакустичного озброєння становили підкільна ГАС МГ-322 «Аргунь» (працювала в режимі ехопеленгування) і опускаєма ГАС МГ-339 «Шелонь» в кормовій надбудові, яка працювала тільки в режимі «стоп». Основу протичовнового озброєння складали розташовані побортно двотрубні поворотні торпедні апарати ДТА-5Э-1124 і дві РБУ-6000 на носовій частині надбудови корабля^[5].

МПК проєкту 1124 другої серії (англ. Grisha-ІІІ за класифікацією НАТО) будувалися починаючи з тринадцятого корпусу. Вони оснащувалися новим артилерійським комплексом АК-725-МР-123, який включав крім АК-725, 30-мм шестиствольну АУ ППО АК-630 з дальністю стрільби до 4 км. Управління обома артилерійськими установками здійснювалося РЛС МР-123 «Вимпел»^[5].

З 1972 року було розпочато будівництво «Альбатросів» проєкту 1124П (англ. Grisha-ІІ за класифікацією НАТО) — прикордонних сторожових кораблів, що призначалися для Морчастин прикордонних військ КДБ СРСР.

Від базового проєкту кораблі відрізняла відсутність ЗРК самооборони (замість нього в носі розмістили другу АУ АК-725) і наявність ходового містка замість стрільбової РЛС. Для доставки оглядових груп в склад озброєння було включено два швидкохідних катери ^[6].

Зеленодольським суднобудівним заводом було побудовано дванадцять ПСКР цього проєкту.

У 1976 році був розроблений проєкт 1124М (англ. Grisha-IV за класифікацією НАТО) — найрадикальніша модифікація проєкту 1124.

Кораблі цього проєкту оснащувалися сучаснішими зразками озброєння і радіоелектронними засобами. Модернізація проєкту призвела до значного перевантаження і збільшення тоннажу. Не зважаючи на усі зусилля конструкторів (довелося навіть зняти одну РБУ), стандартна тоннажність корабля зросла майже на 10%.

Кораблі проєкту мали на озброєнні нову 76-мм АУ АК-176, переносні зенітні ракетні комплекси «Стріла-3» і потужнішу РЛС загального виявлення МР-320 «Топаз-2В» з дальністю виявлення цілей 100 км по повітряним і 40 км по морським. Замість підкільної гідроакустичної станції «Аргунь» кораблі отримали нову ГАС «Платина» з дальністю виявлення підводних цілей до 15 км ^[7].

МПК 1124М будувалися в трьох модифікаціях 1124МЕ, 1124МУ і 1124.4.

До 1994 року було побудовано 38 кораблів проєктів 1124М, 1124МЕ і 1124МУ, з них 5 кораблів були отримані від Хабаровського суднобудівного заводу морськими частинами прикордонних військ КДБ СРСР. Від базового проєкту 1124М прикордонні кораблі відрізнялися відсутністю ЗРК самооборони і посиленим зенітним артилерійським озброєнням — на кораблях був додатково встановлено ще один 30-мм автомат АК-630^[7].

Крім п'яти основних серій в складі ВМФ СРСР були ще два дослідних кораблі — МПК-104 (проєкт 1124К) побудований для випробування в Чорному морі ЗРК 3К95 «Кінжал» і МПК-5 для випробувань протичовнового ракетного комплексу РПК-5 «Ливень».

Останні два кораблі з серії проєктів 1124 «Луцьк» і «Тернопіль» були добудовані ВАТ «Ленінська кузня» (Київ) для ВМС України в 1990-х роках. Вони представляють проєкт 1124МУ (англ. Grisha-V за класифікацією НАТО). Будівництво кораблів цієї модифікації було розпочато в 1982 році.

МПК проєкту 1124МУ отримали РЛС МР-755 «Фрегат-МА-1» зі складною формою сигналу при пониженій його потужності, яку прийняли на озброєння в 1982 році. Крім того вони були оснащені системою попередження про лазерне опромінювання «Спектр-Ф». Для покращення керованості корабля при роботі ГАС «Шелонь-Т» кораблі обладнані підрулюючим пристроєм «Поворот-159»^[7].

Примітка: в рядках «Проєкт» вказана загальна кількість одиниць проєкту, в дужках — кількість в бойовому складі ВМС.

Корвет «Тернопіль» — найновіший корабель ВМС України. Спущений на воду 15 березня 2002 року. У 2005 році був відбуксований по Дніпру з Києва до Херсона, а потім — в Севастополь, в головну базу ВМС, для проведення приймально-здавальних випробувань. Під час випробувань корвет здійснив 10 виходів у море, пройшов 1668 морських миль.

Наказом міністра оборони України № 86 від 15.02.2006 р. корабель введений до бойового складу ВМС ЗС України.

Був один із найбільш «ходових» кораблів флоту. Відразу після введення в склад ВМС корвет двічі побував у Середземному морі. Перший похід відбувся наприкінці 2006 року для тренінгу — «орієнтування у місії» (англ. Mission Oriented Training/MOT) — екіпаж українського корвета на практиці проводив відпрацювання тактичних епізодів, подібних тим, що здійснюються кораблями ВМС країн НАТО у рамках антитерористичної операції НАТО в Середземному морі «Активні зусилля» (англ. Active Endevour). З травня по липень 2007 року корвет «Тернопіль» вперше взяв у ній участь вже як повноправний член операції. В подальшому «Тернопіль» брав участь в операції «Активні зусилля» регулярно в 2008, 2009 і 2010 роках ^{[8] [9] [10]}.

Корвет «Луцьк» — один з перших кораблів ВМС України і до останнього часу був одним з найбільш використовуваних кораблів флоту. Його спуск на воду відбувся 22 травня 1993 року. Після чого, з 14 по 16 листопада корвет, у супроводі заводських буксирів був переведений по Дніпру в порт Миколаїв, звідки 21 листопада, після остаточної перевірки механізмів і готовності екіпажу до виходу в море, здійснив самостійний перехід в головну базу флоту — порт Севастополь. 30 грудня відбулося підписання акту про прийняття корабля до складу Військово-Морських Сил України. Прапор ВМС піднятий 12 лютого 1994 року. З цього дня корвет «Луцьк» влився у навчально-бойову діяльність флоту ^{[10] [11] [12]}

• липень 1994 р. — участь у міжнародних навчаннях «Бриз—94» (Болгарія).
• серпень 1995 р. — участь у міжнародних навчаннях «Бриз—95» (Болгарія).
• серпень 1996 р. — участь у навчаннях «Море—96».
• січень 1997 р. — виконання першої в історії ВМСУ ракетної стрільби.
• квітень 1997 р. — участь у спільному збір-похід із загоном кораблів ЧФ Росії.
• липень 1997 р. — участь у міжнародних навчаннях «Кооператив партнер—97» (Болгарія).
• серпень 1997 р. — участь у міжнародних навчаннях «Сі Бриз—97»
• листопад 1997 р. — участь у спільному збір-похід із загоном кораблів ЧФ Росії.
• квітень 1998 р. — участь в спільному збір-похід кораблів ЧФ Росії.
• червень 1998 р. — участь у міжнародних навчаннях «Кооператив партнер—98» (Румунія).
• листопад 1998 р. — участь у міжнародних навчаннях «Сі Бриз—98».
• квітень 1999 р. — участь у збір-поході.
• серпень 1999 р. — участь у міжнародних навчаннях «Фарватер миру—99».
• вересень 1999 року. — участь у навчаннях «Дуель—99».
• квітень 2000 р. — участь у збір-поході.
• червень 2000 р. — участь у міжнародних навчаннях «Кооператив партнер—2000».
• липень 2000 р. — участь у міжнародних навчаннях «Бриз—2000».
• вересень 2000 р. — участь у міжнародних навчаннях «Чорноморське партнерство—2000» (Туреччина).
• 2001 рік — участь у міжнародних навчаннях «Фарватер миру—2001», навчаннях «Дуель—2001»
• 2002 рік — міжнародні навчання «Сі Бриз—2002», збір-похід.
• 2003 рік — навчання «Фарватер миру—2003», «Кооператив партнер—2003» і «Чорноморське партнерство—2003».
• 2004 рік — збір-похід кораблів ВМС України, навчання «Кооператив партнер-2004».
• 2005 рік — участь у навчаннях «Реакція—2005».
• 2007 рік — участь в антитерористичній операції НАТО «Активні зусилля» в Середземному морі.

Корвет «Вінниця» в складі морських частин прикордонних військ КДБ СРСР з вересня 1976 року як прикордонний сторожовий корабель «Днепр» 5 окремої Балаклавської бригади прикордонних сторожових кораблів МЧ КДБ СРСР. Брав участь в охороні державного кордону, економічної зони СРСР і рибальських промислів біля узбережжя Кримського півострова у Чорному морі. ^{[13] [14]}

• 1977 рік — перебував у кампанії в районі Чорного моря від острова Зміїний до Керченської протоки.
• 1978 рік — в кампанії в районі Чорного моря від порту Одеса до порту Новоросійськ.
• 1979 рік — в кампанії в районі Чорного моря від мису Тарханкут до порту Новоросійськ.
• 1980 рік — в кампанії в районі Чорного моря від мису Тарханкут до порту Очамчира.
• 1981 рік — в кампанії у районі Південного узбережжя Криму.

У червні 1992 року увійшов до складу Морських частин Державного комітету з охорони кордону України.

Військово-морський прапор України на кораблі було піднято 19 січня 1996 року. Корабель перекласифікований в корвет і перейменований на «Вінницю». Після передачі корабля ВМСУ корвет «Вінниця» брав участь у багатьох багатонаціональних навчаннях ^{[10] [15]}

• липень 1996 р. — участь у міжнародних навчаннях «Кооператив партнер—1996».
• серпень 1996 р. — участь у навчаннях «Море—96».
• серпень-вересень 1996 р. — участь у міжнародних навчаннях «Класика—96» (Констанца, Румунія).
• квітень 1998 р. — участь у спільному збір-похід із загоном кораблів ЧФ Росії.
• квітень 1999 р. — участь у збір-поході.
• серпень 1999 р. — участь у міжнародних навчаннях «Фарватер миру—99».
• квітень 2000 р. — участь у збір-поході.
• червень 2000 р. — участь у міжнародних навчаннях «Кооператив партнер—2000».
• 2002 рік — міжнародні навчання «Сі Бриз—2002», «Фарватер-Форпост—2002», збір-похід.
• 2003 рік — навчання «Бриз—2003», «Фарватер миру—2003», «Кооператив партнер—2003» і «Чорноморське партнерство—2003». Взяв участь в активації чорноморської військово-морської групи за викликом (ЧВМГ) BLACKSEAFOR, в ході якої здійснив заходи до портів причорноморських держав.
• 2007 рік — участь у стратегічних навчаннях «Артерія—2007».

Корвет «Ізмаїл» в складі морських частин прикордонних військ КДБ СРСР з лютого 1981 року як прикордонний сторожовий корабель 5 окремої Балаклавської бригади прикордонних сторожових кораблів МЧ КДБ СРСР. Брав участь в охороні державного кордону, економічної зони СРСР і рибальських промислів біля узбережжя Кримського півострова у Чорному морі.

Протягом 1981–1989 років був на бойових службах 1053 доби. Оглянув 5459 суден, з них затримав 296, у тому числі 14 іноземних шхун.

Двічі, 10 березня 1986 року і 12 лютого 1988 року в складі КУГ спільно з кораблями Чорноморського флоту брав участь у витісненні з територіальних вод СРСР загону бойових кораблів ВМС США (крейсера КРЗ «Йорктаун» (англ. USS Yorktown) і есмінця «Керон» (англ. USS Caron).

В квітні 1986 року в складі групи ПСКР («Ізмаїл», ПСКР-629, ПСКР-105) при пошуку іноземного передавача в районі мису Тарханкут встановив контакт з невстановленим підводним човном (як пізніше стало відомо — пч ВМС Туреччини «Йылдырай» (тур. TCG Yıldıray S-350) та протягом 22 годин супроводжував його. Наступного разу «Ізмаїл» виявив і супроводжував невстановлений підводний човен в 1989 році в районі мису Чауда ^{[13] [16]}

У червні 1992 року увійшов до складу Морських частин Державного комітету з охорони кордону України, де також активно брав участь у охороні державного кордону. В лютому 1992 року кораблем була затримана перша турецька шхуна «Чинакчи-Огуларі»(?) (тур. Chinakchi-Oğulları), яка вела браконьєрський вилов камбали-калкана в українській економічній зоні. До 1996 року неодноразово брав участь у операціях проти іноземних браконьєрів.

Військово-морський прапор України на кораблі було піднято 19 січня 1996 року. Корабель перекласифікований в корвет і перейменований на «Чернігів». Після передачі корабля ВМСУ корвет «Чернігів» брав участь у багатьох багатонаціональних навчаннях ^{[10] [13]}

• липень 1996 р. — участь у міжнародних навчаннях «Кооператив партнер—1996».
• серпень 1996 р. — участь у навчаннях «Море—96».
• серпень-вересень 1996 р. — участь у міжнародних навчаннях «Класика—96» (Констанца, Румунія).
• квітень 1998 р. — участь у спільному збір-похід із загоном кораблів ЧФ Росії.
• квітень 1999 р. — участь у збір-поході.
• серпень 1999 р. — участь у міжнародних навчаннях «Фарватер миру—99».
• квітень 2000 р. — участь у збір-поході.

Через відсутність фінансування і неможливість докового ремонту корвет «Чернігів» був виключений із складу флоту та списаний в 2005 році. Перед списанням кораблю було повернуте найменування «Ізмаїл», а ім'я «Чернігів» було передане морському тральщику проєкту 266М «Жовті Води».

Корвет «Херсон» увійшов в корабельний склад ЧФ СРСР як МПК-52 8 лютого 1972 року і був включений до складу 400 дивізіону протичовнових кораблів 68 бригади кораблів охорони водного району Чорноморського флоту, в складі якого брав активну участь у навчально-бойовій діяльності флоту — МПК шість разів виходив на бойову службу в Середземне море, пройшов понад 80 000 миль і тричі завойовував приз ГК ВМФ СРСР за протичовнову підготовку. 13 березня 1987 року в результаті триденного пошуку човна в складі КПУГ (МПК-52, МПК-127 і МПК-93) МПК-52 виявив на дистанції 13 км підводну ціль. В результаті майже доби переслідування турецький підводний човен був змушений зайти в територіальні води Туреччини і спливти на поверхню ^[17].

Під час розділу Чорноморського флоту СРСР корабель було призначено для передачі Військово-Морським Силам України і саме тому за короткий проміжок часу добряче розкрадено. Через відсутність коштів на ремонт привести корвет до ладу не вдалося. 8 вересня 1999 року він був виключений зі складу Військово-Морських Сил України і утилізований^[10].

Корвет «Суми» увійшов в корабельний склад ЧФ СРСР як МПК-43 23 січня 1975 року і був включений до складу 400 дивізіону протичовнових кораблів 68 бригади кораблів охорони водного району Чорноморського флоту, в складі якого брав активну участь у навчально-бойовій діяльності флоту — МПК успішно ніс бойові служби в Середземному морі і на в ході в протоку Босфор, за період служби корабель пройшов понад 43 000 миль. В складі корабельних протичовнових ударних груп корабель чотири рази завойовував приз головкому ВМФ СРСР з протичовнової підготовки (останній — в 1989 році) ^[18].

Під час отримання кораблів Чорноморського флоту СРСР ВМС України дістався в небоєготовому стані. Як і корвет «Херсон», через відсутність коштів на ремонт привести корабель до ладу не вдалося і відразу після прийняття в склад ВМС корабель був списаний і утилізований^[10].

З 90-х років минулого сторіччя кораблі проєкту 1124 і його модифікацій не будуються. Однак декілька десятків кораблів 1124М проєкту продовжують служити в флотах пострадянських держав.

Більшість кораблів проєкту 1124М збереглася в складі ВМФ РФ. Станом на 2005 рік в Військово-Морському Флоті Росії нараховувалося 20 МПК проєкту 1124М і 4 МПК проєкту 1124, у тому числі в складі Чорноморського флоту — 6 одиниць ^[19].

Примітка: назви кораблів — російською мовою, в дужках — старі «радянські» назви. Джерело: Flot.sevastopol.info.

При розділі Балтійського флоту СРСР в 1993 році Литва отримала два кораблі проєкту 1124 2-ї серії — МПК-44 («Комсомолець Латвії») і МПК-108.

В ВМС Литви кораблі були перекласифіковані в легкі фрегати (лит. šviesos fregatos) і отримали назви F-11 «Жемайтіс» (лит. Žemaitis) і F-12 «Аукштайтіс» (лит. Aukštaitis) відповідно. Фрегат «Жемайтіс» списаний 22 жовтня 2008 року і утилізований. «Аукштайтіс» — списаний 18 листопада 2009 року і також утилізований^[20].

• Корвети проєкту 1241

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Корвети проєкту 1124

• Апальков Ю. В. Корабли ВМФ СССР. Справочник в 4 томах. — Санкт-Петербург : Галея Принт, 2005. — Т. ІІІ. Противолодочные корабли. Часть 2. Малые противолодочные корабли. — 112 с. — ISBN 5-8172-0095-3.
• Кузык Б. Н., Никольский В. И., Новичков Н. Н. Военные флоты мира. Справочник. — Москва : Национальный центр научно-технической информации, 2005. — 1250 с. — ISBN 5-98384-005-3.
• Заблоцкий В. П., Костриченко В. В. Корабли и суда военно-морских сил Украины (краткий справочник). — Донецк : Украинский культурологический центр, 1998. — 40 с. — ISBN 966-95347-2-0.
• Jane's Fighting Ships 2009—2010. — London, United Kingdom : Jane's Information Group, 2009. — ISBN 0-71062-623-1.

• Михайло Жирохов (31 травня 2018). Стрімкі «Альбатроси» українського флоту. http://uprom.info/. Національний промисловий портал. Архів оригіналу за 31 травня 2018. Процитовано 1 червня 2018.