Коли́ска^[1], люлька^[2], діал. колиса́нка^[3] — ліжко для малюка, як правило підвісне або опорне. Гойдання дитини в колисці називається «колисанням» («колиханням»), а співана при цьому пісня — колисковою чи колисанкою^[3][4].

В Україні колиску виготовляють тільки з чистих порід дерева — клен, калина, ясен, горіх, ліщина тощо. Розрізняють колиску опорну і підвісну. Колиску підвішують до стелі або розташовують біля ліжка батьків. У родині — колиска завжди одна (змінюються тільки покоління новонароджених, для яких вона є першим домом). По суті колиска в українських сім'ях сприймалася як один з оберегів дитини.

Традиційна українська колиска мала вигляд коробки. Стінки (рама) називались бильцями^[5][6]. По кутах підвісної колиски прив'язували чотири мотузки (верве́чки, рідко вірве́чки)^[7][8], на яких вона підвішувалася до гака чи кільця, укріпленого на сволоку. До бильця прив'язували ще один мотузок — почіпку, петельку на вільному кінці якого мати надівала собі на ногу^[9].

Дещо інакше були влаштовані російські колиски. Для підвішування їх використовували довгу жердину, яка в російській мові називалася оцеп чи очеп^[10] (спор. з укр. очепа — «багор»). Колиска прив'язувалася мотузками до одного кінця жердини, яка проходила через кільце-вертлюг, закріплене на сволоку. Повертаючи очеп, мати переміщала колиску з немовлям у різні частини хати, залежно від того, де було місце її хатньої роботи — біля прядки, пічки та ін. Колиска такої конструкції була споряджена підніжкою для колисання ногою^[11].

З колискою пов'язані багато народно-обрядових дій: насамперед, туди кладуть нагрудний хрестик дитини, який вона отримала при хрещенні; обрядові речі — освячене зілля, лозу, часник тощо.

Забороняється колисати порожню колиску, щоб не накликати біди на дитину, а також не можна було гойдати її удвох, бо це могло спричинити сварку у сім'ї. Дорослим не можна в колиску сідати, повертатись до неї спиною чи залишати у дворі після заходу Сонця тощо — бо все це послаблювало оберегову силу колиски.

Колекція дитячих колисок і люльок ХІХ-ХХ ст. експонується в Історико-культурному комплексі «Замок Радомисль»^[12].

У слов'янській традиції — перша земна оселя людини, об'єкт та місце магічних оберегів, спрямованих на захист життя та здоров'я дитини; у своєму символічному значенні співвідноситься з материнською утробою, житловим будинком та труною.^{[джерело?]}

Традиційна колиска народів Середньої Азії (азерб. beşik, каз. бесік, узб. beshik, тадж. гаҳвора) має конструкцію, максимально пристосовану для кочового побуту. Це вузька тісна скринька, споряджена зверху поздовжньою ручкою. У дні пророблено отвір для стоку сечі і фекалій, у ньому розміщується горщик. Незважаючи на зручність бешика для догляду за немовлям, сучасні медики виступають проти його використовування, оскільки стісненість і брак руху негативно позначаються на розвитку дитини^[13].

• На початку XX ст. «колискою» могли називати й гойдалку: «Хочете… гуляти, ідіть до колиски, та тілько сами не колишіться»^[14]
• У переносному значенні «колиска» — «місце зародження», «прабатьківщина».
• Берсо — садово-паркова споруда, назва якої походить від фр. berceau, що буквально значить «колиска».

• Колискова пісня
• Колиска людства — пам'ятник Світової спадщини в ПАР
• Дитячий манеж

• Колиска // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 677. — 1000 екз.
• Колиска // Кусайкіна Н. Твоя країна – Україна. Енциклопедія українського народознавства. – Харків : ВД "Школа", 2009. – С. 369–370. – 513 с.
• Колиска // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. – 5-е вид. – Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В.М., 2015. – С. 385–386. – 912 с. ISBN 978-966-2464-48-1.
• Колиска [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]