Олександр Васильович Кобелєв
Народження	15 (27) липня 1860 Царське Село, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Смерть	30 вересня 1942(1942-09-30) (82 роки) Київ, Райхскомісаріат Україна
Поховання	Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Країна (підданство)	Російська імперія  Російська республіка  УНР  Українська Держава  УНР  Українська РСР  СРСР
Навчання	Петербурзьке будівельне училищеd
Діяльність	архітектор
Найважливіші споруди	Будівля Національного банку України Будівля Київського політехнічного інституту
Кобелєв Олександр Васильович у Вікісховищі

Олекса́ндр Васи́льович Ко́белєв (15 (27) липня 1860, Царське Село, Санкт-Петербурзька губернія — 30 вересня 1942(1942-09-30), Київ, Райхскомісаріат Україна) — київський архітектор, педагог, член Петербурзької спілки архітекторів^[ru].

Народився 15 [27] липня 1860(18600727) року в Царському Селі (тепер м. Пушкін, Санкт-Петербург, Росія) у родині дворянина, офіцера. Згідно з легендою, йому дали ім'я на честь Олександра ІІ, який був його хрещеним батьком. Первинну освіту здобув у 3-й військовій гімназії в Санкт-Петербурзі.

У 1887 році закінчив Петербурзький інститут цивільних інженерів, після чого був зарахований у Технічно-будівельний комітет, який направив його до Управління Південно-Західної Залізниці, що розташовувалося в Києві^[1] (з 1896 року завідував архітектурним відділом технічного відділення шляхової служби).

У 1899 році за проєктом Кобелєва посилено фундамент будинку Управління Південно-Західної залізниці.

Упродовж 1890-х років звів численні об'єкти Залізничної колонії, ряд споруд сільськогосподарської виставки 1897 року (не збереглися). У 1898 році виборов друге місце на закритому конкурсі проєктів комплексу Політехнічного інституту (КПІ), а у 1900 році успішно замінив переможця конкурсу Ієроніма Кітнера у керуванні будівництвом цього важливого об'єкта.

Кобєлєв напрочуд вдало інтерпретував у своїх будівлях різноманітні історичні стилі. Зокрема, приміщення контори Державного банку (1902–1905) він проєктував (у співавторстві з Олександром Вербицьким) у стилі італійського ренесансу; будівлю Дворянського та Селянського банків (1911) оздоблено у неоросійському стилі; споруди Вищих жіночих курсів та Київського відділення Російського технічного товариства (обидві 1914) — у стилі неокласицизму (у Технічному товаристві Кобєлєв очолював архітектурний відділ). У 1913–1915 роках Кобєлєв реконструював корпуси Комерційного інституту. Звів також кілька приватних прибуткових будинків, каплицю в Кирилівській лікарні (1902).

Також Олександр Кобєлєв був і визначним педагогом, автором численних наукових статей та доповідей. З 1899 року викладав у КПІ, де в 1912 році став професором. З 1901 року завідував школою десятників у будівній та шляховій справі, був її почесним опікуном. З 1912 року — декан інженерно-будівного відділення Київських політехнічних курсів.

Після революції, незважаючи на свій похилий вік, спроєктував і збудував немало великих споруд, в основному у галузі промислової архітектури.

Помер 30 вересня 1942 року в Києві, похований на Лук'янівському кладовищі (ділянка № 21, ряд 11, місце 8). На могилі до 10 вересня 2002 року була табличка на огорожі. Коштом Головного управління архітектури встановлено пам'ятник у вигляді прямокутної стели, на якій вигравійовано портрет архітектора і хрест.

Іменем Олександра Кобелєва названа одна з вулиць Києва (місцевість Солом'янка, Залізнична колонія).

• Будівля Національного банку України
• Будівля Київського політехнічного інституту
• Керував будівництвом Міського театру за проєктом Віктора Шретера (1897–1901)

• Будівля притулку на Залізничній колонії, вул. 6-та та 7-ма Лінії, нині вулиця Архітектора Кобелєва № 1/5 (1899–1900)
• Хіміко-технічна лабораторія на Залізничній колонії, вул. 6-та та 7-ма Лінії, нині вулиця Архітектора Кобелєва № 3/8 (1899–1901)
• Селянський поземельний та Дво­рянський земельний банки^[2], вул. Володимирська, № 10 (1910–1911)
• Комерційний інститут на розі Бібіковського бульвару і вул. Нестерівської. Тепер – центральний корпус НПУ імені Драгоманова (1906–1915, співавтор Всеволод Обремський)^[3][4]
• Шоста чоловіча гімназія на вул. Великій Дорогожицькій / пізніше Мельникова № 81-а (1912–1913, співавтор П. Жуков);
• Вищі жіночі курси в Києві на Мало-Володимирській вулиці № 55-а (1914);
• Київське відділення Російського Технічного товариства на Мало-Володимирській вулиці № 55-б (1911–1914), яке разом з попередньою спорудою завдяки ідентичним формам в дусі ампіру створювали ансамбль^[5]
• Київська казенна палата на Львівській пл. № 14 (1913–1914, будував В. Безсмертний);
• Вальцьовий млин у садибі І. Бліндера на вул. Нижній Вал № 19-21 (1900);
• Гімназія О. Плетньової на розі вулиць Різницької № 2 і Московської № 34 (1903), знесений 2008 року.
• Прибутковий будинок Г. де-Метца на вул. Мало-Володимирській № 44 (1911–1912).

• 
  НБУ
• 
  КПІ
• 
  Шоста чоловіча гімназія
• 
  Вищі жіночі курси
• 
  Київське відділення Російського технічного товариства

• Збудував залізничний вокзал у Козятині (1888–1890, проєкт В. Куликовського);
• Комплекс з житлових будинків, споруди для електричних машин, паровозного депо, школи, водогінна вежа та інші споруди у Козятині (1888–1889),
• Розширення залізничного вокзалу в Козятині,
• Залізничний вокзал у Сарнах (1897),
• Залізничний вокзал у Бендерах (1899),
• Розширення залізничного вокзалу у Попелюхах,
• Залізнична лікарня у Жмеринці,
• Залізнична лікарня у Києві (1891)
• В Одесі спорудив приймальний покой на станції Одеса-товарна, паровозозбиральню, механічну пральню,
• У Вінниці — елеватор на станції,
• На станції Роздільна I — однокласну школу,
• На станції Граєво — перевантажну контору для імпортних товарів при митниці
• Залізничний вокзал у Коростені (1905),
• Російський земельний банк в Полтаві (1906–1909, співавтор С. Носов),
• Дворянсько-селянський банк, в Полтаві (1911),
• Реконструкція електростанції у Вінниці (1930–1932).

• 
  Вокзал ст. Козятин
• 
  Вокзал ст. Козятин
• 
  Водогінна вежа в Козятині
• 
  Електростанція у Вінниці

• Общая гражданская архитектура. — К. : Изд. Я. Апте, 1907. (рос. дореф.)
• Зерноподъемникї в г. Виннице // Зодчий. — 1891. — С. 56–57. (рос. дореф.)
• Станція Казатинъ Юго-Западной железной дороги // Зодчий. — 1892. — С. 48–49. (рос. дореф.)

• Лазанська Т. І. Кобелєв Олександр Васильович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 370. — ISBN 978-966-00-0692-8. [Архівовано 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Тимофієнко В. І., Ковалинський В. В. Кобелєв Олександр Васильович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X. [Архівовано 18 Серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Жадько В. О. Український некрополь. — К., 2005. — С. 197.
• Пантеон зодчих Лук'янівського некрополю. Біографічний довідник. — Київ : «З-Медіа», 2008. — С. 104. — ISBN 966-96254-2-4.
• Київ. Історична енциклопедія. З найдавніших часів до 1917 року
• Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9. — С. 300.
• [[https://web.archive.org/web/20070927023154/http://snor.ru/?an=pers_333 Архівовано 27 Вересня 2007 у Wayback Machine.] Довідник Наукових Товариств Росії]] (рос.)
• Кобелєв Олександр Васильович // Веб-енциклопедія Києва.
• Володимир Тимофієнко. Зодчі України [Архівовано 5 Грудня 2013 у Wayback Machine.]
• Кобелєв Олександр Васильович // Архітектурна Вінниця: час, простір, особистості / Подільські джерела : альманах — Вінниця : ПП «ПРАДА АРТ», 2012. — С. 120.