Клаудіо Скайола
італ. Claudio Scajola
Ім'я при народженні	італ. Claudio Scajola
Народився	15 січня 1948(1948-01-15) (76 років) Імперія, Лігурія, Італія
Країна	Італія
Діяльність	політик
Alma mater	Університет Генуї
Знання мов	італійська
Посада	Italian Minister of Economic Developmentd, член Палати депутатів Італії[d], mayor of Imperiad, Italian Minister of the Interiord, Italian Minister of Economic Developmentd, Minister for Program Deliveryd, mayor of Imperiad, mayor of Imperiad, president of the Province of Imperiad, член Палати депутатів Італії[d], член Палати депутатів Італії[d] і член Палати депутатів Італії[d]
Партія	Народ свободи і Християнсько-демократична партія
Батько	Ferdinando Scajolad
Мати	Maria Vittoria Truinid
Родичі	Ferdinando Truinid
Брати, сестри	Alessandro Scajolad, Maurizio Scajolad і Maria Teresa Scajolad
Нагороди
Сайт	claudioscajola.it
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Антоніо Клаудіо Скайола (італ. Antonio Claudio Scajola; нар. 15 січня 1948(19480115), Імперія, Лігурія, Італія) — італійський політик.

Син християнського демократа Фердінандо Скайола.

Закінчив юридичний факультет Університету Генуї.

Мер Імперії (Лігурія) в 1982–1983, 1990–1995 роках.

У 1983 році Скайола залишив посаду мера, опинившись під звинуваченням у спробі дачі хабара в рамках розслідування зловживань казино Сан-Ремо (провінція Імперія в Лігурії).

Обирався до Палати депутатів у 1996, 2001, 2006 роках від партії Вперед, Італія, з 29 квітня 2008 по 14 березня 2013 року — депутат від Народу свободи. З 11 липня 2006 по 11 жовтня 2007 року очолював Парламентський комітет з контролю за секретними службами, після його реорганізації з 12 жовтня 2007 по 28 квітня 2008 року — Парламентський комітет з безпеки Республіки.

Міністр внутрішніх справ у другому уряді Берлусконі (10 червня 2001 — 3 липня 2002 року), міністр актуалізації планування в тому ж уряді з 2003 по 2005, міністр виробничої діяльності в третьому уряді Берлусконі (2005-2006) і міністр економічного розвитку в четвертому уряді Берлусконі (2008-2010).

Міністр внутрішніх справ Клаудіо Скайола опинився в епіцентрі суспільної критики після загибелі від рук поліції активіста антиглобалістського руху Карло Джуліані під час заворушень у Генуї 20 липня 2001 в період проведення в цьому місті зустрічі лідерів Великої вісімки. 21 лютого 2002 на слуханнях в Сенаті Ськайола заявив, що його слова були неправильно інтерпретовані, і що наказу поліції на застосування вогнепальної зброї він не віддавав. 4 липня 2002 Скайола пішов у відставку через критику у зв'язку з його образливою реакцією на вбивство в Болоньї консультанта уряду професора Марко Бьяджі.

4 травня 2010 пішов у відставку з посади міністра економічного розвитку через звинувачення у причетності до фінансових зловживань при розподілі підрядів в рамках підготовки зустрічі лідерів Великої вісімки в Перуджі (Ла-Маддалена) у 2009 році.

8 травня 2014 заарештований співробітниками Антимафіозного слідчого управління в Реджо-ді-Калабрія за звинуваченням у сприянні приховуванню від правосуддя колишнього депутата від партії Народ свободи Амедео Матачена, проти якого ведеться розслідування у зв'язку з порушеннями при проведенні конкурсу на підряд з організації поромної переправи через Мессінську протоку, «похований» у 2003 році (сам Матачена знаходиться в Дубаї під арештом, розглядається питання про його видачу Італії). Через кілька днів слідча бригада пред'явила Скайола нові звинувачення: відмивання грошей і зв'язку з ндрангетою. Газета La Repubblica заявила про розкриття широкої корупційної мережі, в якій замішані також євродепутати.

В одному з епізодів виданої в 2010 році сатиричної книги Леонардо Бозеллі Nostradamus in signo Cancri діє «міністр логістики федеральної політики» Клаудіо Скайола: після двадцяти одного дня «буйства» преси з якогось приводу він йде у відставку 27 липня 2018, заявивши при цьому, що не має ніякого відношення до дій уряду, що викликав суспільний осуд, і чинить так виключно на знак своєї послідовності і з небажання перешкоджати діяльності уряду.

• Scajola C. Ai confini d'Italia. Storia e immagini del Ponente ligure. — De Ferrari, 2006. — 192 p. — ISBN 978-88-7172-735-6

• Офіційний сайт [Архівовано 9 Квітня 2014 у Wayback Machine.]