Зигмунт Курчинський
Народився	2 квітня 1886(1886-04-02) Львів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер	11 березня 1954(1954-03-11) (67 років) Вроцлав, Польська Народна Республіка
Поховання	Цвинтар Святої Родиниd
Країна	Республіка Польща
Діяльність	скульптор
Alma mater	Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша і Краківська академія мистецтв
Знання мов	польська
Членство	Спілка польських художниківd і Національна спілка художників України
Медіафайли у Вікісховищі

Зигмунт Курчинський (пол. Zygmunt Kurczyński; 2 квітня 1886, Львів — 11 березня 1954, Вроцлав) — польський скульптор, графік; віце-голова Спілки художників Східної Малопольщі з 1924 року, член Спілки художників України у 1944–1946 роках.

Народився 2 квітня 1886 року у місті Львові (тепер Україна) в родині бідного кравця Станіслава Курчинського^[1]. У 1901—1905 роках навчався у Львівській художньо-промисловій школі, де його вчителями були Юліуш Белтовський, Тадеуш Вишньовецький; у 1905—1908 роках — у Краківській академії мистецтв (майстерня Константи Лящки); у 1908 році — у Парижі, в майстер­нях Павла Трубецького, Огюста Родена

По закінченню навчання працював у Льво­ві, де отримав майстерню у Палаці мистецтв. У 1919—1939 роках викладав рисунок і скульптуру в художньо-промисловій школі і гімназії імені королеви Ядвіґи, обирався депутатом міськ­ради. Приятелював із членами літературно-мистецького об'єднання «Молода муза». 1933 року перед львівською аудиторією зробив доповідь про творчість Мікеланджело Буонарроті. У 1936—1944 роках мешкав поблизу Львова у селі Зимній Воді. 1946 року виїхав до Вроцлава, де у 1947—1948 роках викладав у Політехніці. Помер у Вроцлаві 11 березня 1954 року^[1].

Створював статуї, рельєфи для будинків, проєкти пам'ятників і надгробків, побутуві, релігійні, алегоричні композиції, погруддя, плакетки, медальйони. Працював з тонованим гіпсом, мармуром, бронзою, оловом.

У 1908—1914 роках оздобив значну кількість нових львівських будинків. Із Альфредом Захаревичем створив:

• статуї та маскарони на будинку страхового товариства на вулиці Миколи Коперника, 3 (1908—1909);
• символічні групи у залі засідань Торгово-промислової палати (1909);
• цикл з 18-ти панно «Історія хліба» і групу «Мир» (із портретами діячів Львова) в інтер'єрі пекарні «Меркурій» (1909, не збережено);
• 8 алегоричних горельєфів на будинку Теодора Балабана на вулиці Галицькій, 21 (1909—1910) і рельєфи на сусідньому будинку «Львівського банку» (1910);
• гротескні маскарони у вестибюлі та залі театру на вулиці Оссолінських (нині Василя Сте­фаника, 10; 1911);
• композиції «Мистецтво» і «Життя» на фа­саді гімназії (нині середня школа № 6; вулиця Зе­лена, 22; 1912);
• рельє­фи на фасадах житлових будинків на вулицях Тадеуша Костюшка, 6 (1910), Мурар­ській (нині Сергія Єфремова, 6/8), Окульського (нині Михайла Старицького), 2, 4; Тадеуша Романовича (нині Панаса Саксаганського, 9; обидва — 1911).

У 1910–1913 роках спів­працював з:

• Іваном Левин­ським (будинки на вулицях Казимира Пула­ського, нині Паркова, 14; святого Миколая, нині Михайла Грушевського, 10);
• Романом Фелінським (статуї єгиптянок і алегоричні рельєфи будинку на вулиці Яґеллонській, нині Володимира Гнатюка, 20–22);
• Фердинандом Касслером (житлові будинки на вулицях А. Ґловінського, нині Чернігівська, 2/4; Марії Конопницької, 1; Леона Сапіги, нині Степана Бандери, 24);
• Юзефом Авіном (прибуткові будинки на вулиці Сикс­туській, нині Петра Дорошенка, 14; Юліуша Словацького, 2–4; Марії Конопницької, 2–6; готель (нині банк) на вулиці Різницькій, нині Северина Наливайка, 6);
• Юзефом Пйонт­ковським — скульптурне оздоблення прибуткового будинку А. Кампеля на розі вулиць Гоголя, 14 та Городоцької, 67^[2].

Виконав 12 рельєфів у залі Палацу спорту на вулиці Зеленій, 59 (1909–1910, архітектор Генрик Заремба, не збережено). Нереалізовані моделі пам'ятників у Львові Франца-Йосифа І на коні (1915) і польських легіонерів (1915–1916).

Із архітектором Броніславом Віктором у 1920—1923 роках доповнив фасади двох будинків на площі Ринок, 24 (композиція «Меркурій» на фронтоні, рельєфи у вестибюлі) та площі Ринок, 31 (ліпнина і фігури). У подібному стилі у 1924 році оз­до­бив тильний фасад палацу ри­мо-католицьких архієпископів в селі Об­ро­шиному (нині Львівський район Львівської області; архітектор Броніслав Віктор); на фа­саді його будинку на вулиці 22 січ­ня (нині Івана Севери), у 1930 році помістив алегоричну жіночу постать «Промисловість». Із архітектором Тадеушем Врубелем у 1929 році прикрасив фасад житлового бу­динку на вулиці Копцовій (нині Кня­жа, 16) рельєфом у стилі ар деко «Церера з єдинорогом».

вул. Паркова, 14	статуї єгиптянок	вул. Чернігівська, 2	вул. Бандери, 24	вул. Бандери, 24	вул. Словацького, 4

На Личаківському цвинтарі виконав 5 пам'ятників, зокрема на могилі Тадеуша Рутовського (з фігурою лева; 1922) і дипломата К.-В. Станека (з фігурою розіп'ятого Христа; 1922). Серед інших творів:

У 1920-х роках малював олівцем та вугіллям, виконував офорти, автолітографії. Його рисунки репродукували у сатиричному часописі «Szczutek» (1919–1922). Як художній критик співпрацював із львівськими газетами «Новий Вік» (пол. «Wiek nowy»), «Kurjer Lwowski», «Gazeta Poranna i Wie­czorna» (1912–1933).

У 1931—1934 роках на львівських виставках експонував композиції та портретні погруд­дя: «Усмішка» (1930), «Голова дівчини» (1931), «Хвиля» (1933).

• Ю. О. Бірюльов Курчинський Зиґмунт [Архівовано 21 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.